Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / С / Ізмаїл Срезневський

Ізмаїл Срезневський

Срезневський Ізмаїл Іванович (1 (13).06.1812 – 9 (22).02.1880) – російський філолог-славіст. На початку творчого шляху виступав також як український поет і фольклорист.

Портрет І. Срезневського, 1854 р.

Портрет І. Срезневського. Літографія за рисунком Н. Ваніфатьєва, 1854 р.

Народився він у Ярославлі у родині професора. В тому ж 1812 році його батько був переведений до Харківського університету, де Ізмаїл прожив до 1847 р. В 1826 р. він поступив у Харківський університет і скінчив його у 1829 р. З 1837 р. викладав у цьому ж університеті, в 1839 – 1842 рр. з науковою метою об’їхав ряд слов’янських земель. Після повернення став професором славістики у Харківському університеті.

У харківський період він був натхненником гуртка поетів-романтиків і сам писав українські поезії. Силами гуртка був опублікований «Український альманах» (1831 р.), який став важливим етапом у розвитку української поезії. Фольклорні зацікавлення Срезневського вилилися у тритомне видання «Запорожская старина» (1833 – 1838). У двох випусках «Украинского сборника» (1838, 1841), підготованого Срезневським, були вперше опубліковані твори І. Котляревського – «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник».

Вирішальним у його кар’єрі був перехід на посаду професора Петербурзького університету (1847), на якій він працював аж до смерті. Від 1851 р. він був членом Петербурзької академії наук, редактором її видань по відділенню російської мови, підготував велику кількість вчених-славістів. В цей час він опрацьовував історію російської мови, палеографію, опублікував велику кількість пам’яток давньої російської літератури, працював на словником давньоруської мови (опублікованим посмертно в 1890 – 1912 рр. під назвою «Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам»).

Паралельно зі втягуванням Срезневського в імперську науково-освітню машину простигав його український патріотизм: він припинив роботу в українській літературі, а його погляд на українську мову змінився від Павла до Савла.

Так, у 1834 р. у листі до І. Снегірьова («Взгляд на памятники украинской народной словесности») Срезневський не тільки визнавав українську мову самостійною, але і підносив її як одну з найбагатших слов’янських мов.

В 1860-х р. (рецензія на український переклад Євангелія, виконаний Морачевським) він поруч із визнанням права і потреби існування української словесності вказував на російську словесність як спільне надбання російського та українського народів.

В лекціях 1870-х років він рішуче проголосив українську мову місцевою говіркою російської і наголосив, що немає ніякої потреби перетворювати українську писемність на самостійну літературу (літературу нібито окремого народу) [Срезневский Вс. . – Русский биографический словар, т. 19, с. 276 – 298].

Подібну еволюцію поглядів на українство в цей час можна простежити і в інших діячів (М. Костомарова, Д. Мордовця, Я. Головацького).

М. Ж., 14 січня 2016 р.

Поезії

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 931

Модифіковано : 2.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.