Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / С / Анатолій Свидницький / Інші твори / «Росте долом березина...»

«Росте долом березина...»

Анатолій Свидницький

Росте долом березина,

На ній гнучкі віти

На кріпака-невільника

Та на його діти.

Обчімхали берізоньку,

Тільки стоїть цівка;

Терплять батьки й матінки,

И парубок, і дівка.

Нема гілля на березі –

З лози різки ріжуть;

А кріпацьку кров різану

Собаки не злижуть.

Не розмиє дробен дощик.

Не замете снігом;

Не покрила божа пам’ять

Людські муки сміхом.

Зашуміла гай-діброва,

Гуде полем чутка:

Мине панство і підданство.

Буде воля – й хутко.

Буде воля, шматок поля

І своя хатина.

Звеселилась неволенька,

Як мала дитина.

Пішов гомін дорогами

І по бездорожжі,

Й понад Дніпро, й поза Дніпро,

І по Запорожжі.

Поніс вітер темним лісом,

Буря густим гаєм,

Тиша степом, роздолами,

Аж в небі лунає.

Звеселилась неволенька:

Будем в щасті жити:

Будем мати свою хату

І жупани шиті.

А як вийдем на роботу, –

Своя нива – море;

Своє жнемо, своє сієм,

Своє собі орем;

Своє собі на тік звозим,

Своє помолотим;

Своє зерно, хліб печений,

Свої околоти;

Своє триння і солома,

Своя стерня в полі.

Своя праця, свої гроші –

Карбованці голі…

Задзвонили напровесні,

Прочитали волю;

Закрякали крюки чорні

На селах і в полі.

Задумалась березина:

Віти ж мої, віти!

За живее зачепили…

Де ж мені вас діти?

Поріжуть вас, мої віти,

На різки, березки!

Посхніть лучче, дрібні мої,

Бо вже біда близько.

Посхніть лучче, та ще й хутче,

Поки нема з’їзду;

Поки нема розмежовки,

Підете на гнізда;

А так… а так… Віти мої!

Де мені вас діти?

Люде добрі, правдивії!

Поріжте, спаліте!

Не слухали дрібні віти,

Ні добрії люде;

Задумалась неволенька:

«Що то з того буде?»

Зневажили, не слухають

Щирої поради;

Озвалася неволенька,

Що з волі не рада.

А ні з волі, а ні з поля,

Ні з своєї хати:

Слізьми, крів’ю землю змочем,

А не хочем знати.

Загинемо, замучите,

Або рівні будем:

Чи всі тяглі, чи всі піші;

Ми всі одні люди.

Ми всі рівні в царя, в пана…

Бийте… Ваша воля!

Ми ж нізащо не озьмемо

В своїх панів поля.

Не озьмемо (й не силуйте);

Бо не змога наша.

Хоч бийте нас, хоч милуйте,

На все воля ваша.

Після бога в нас надія

Царя дожидати;

А як помрем, – не діждемо…

Раз родила мати.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Україна», 1924, № 4, с. 97 – 98.

Включено до вид.: Свидницький А. Твори, 1958, с. 481 – 483.

Автограф зберігається в ЦНБ, ф. III, № 4075. Це податок до листа А. Свидницького до В. С. Гнилосирова від 21.V 1862 р., в якому йшлося про невдоволення селян царською реформою 1861 р., про їхню відмову навіть під військовою погрозою викуповувати втридорога панську землю і про ілюзорну надію бідняків на встановлення «справедливої» царської волі. Вірш «Росте долом березина…» й навіяний подібними громадськими настроями.

Подається за автографом.

Задзвонили напровесні, прочитали волю… – Йдеться про царський маніфест і «Положення» 19 лютого 1861 р. про скасування кріпосної залежності від поміщиків на під’яремних умовах.

Поки нема з’їзду… – Спірні питання щодо нарізування земельних наділів колишнім кріпакам мали розв’язувати так звані мирові з’їзди (з’їзди мирових посередників), у справедливості яких письменник явно сумнівався.

Подається за виданням: Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 401 – 404.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 60

Модифіковано : 6.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.