До Нового року 1857

Вітай нам, гостю з таїнственних світів!

Вітай нам, сине матері времен!

Якую судьбу небесних совітів,

Скажи, владико: грозу чи Еден

Несеш ти нам?

Се глянь, ми народний возносим храм:

Камінь на камінь дрібною рукою

Складаєм вірно на руське гніздо,

І в мольбах тихих надії росою

Скрапляєм землю стін святих його.

Но земля та – ах! сама могила,

Чорна могила без дна,

Де міліони сердець закотила

Времен залізна судьба:

Сердець, що в сльозах желаній,

В обманах мечтаній,

В неплатних трудах і зної,

В болізнях темной остої

Замовкли до судного дня.

На тих могилах стаємо днесь ми

І взносим руки, як перед віками

Взносили отці наші над предків гробами,

До тебе, гостю, владико. Скажи:

Якими букви в небеснім совіті

Начертан наших надій гаразд?

Чи тільки сльози желаній в віки

Земних участь?

Примітки

Надруковано в альманасі «Отечественный сборник» (Відень), 1857 р., т. 5.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 50 – 51.