Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / У / Микола Устиянович / Поезії / Пещена дитина

Пещена дитина

«Ей мати, мати, не пести так сина!

Бідна на світі пещена дитина.

Бо світ не батько, а судьба не ненька,

Не здержить бурі билина м’ягенька», –

Казали люди, говорили свати:

Даремні слова, не слухала мати;

Пестила сина, плекала сваволю,

Хоть люди з того віщали недолю.

Хоть отець просить, хоть і суровіє,

Неплатна гроза, мати своє діє.

Хрестика з церкви забаг пестій стиха,

А хрест, чи правда? то ворожба лиха.

Хрестика з церкви, а дитинці дати,

Щоб їй солодко було споминати

За дім, за мамку; дость буде мозоли,

Як колись піде від мамки до школи.

І пішов Стасьо до школи до міста,

Хоть недалеко, плакала невіста;

Но єще більше дитина ридає

Над азбукою, аж ся серце крає.

І що-день гірше, бо що-день укори

За самоволю, за дитинні спори

Зносить хлопчина, і щодень біднятко

Біжить за місто, чи не їде татко,

І що-день личко зливає сльозами:

Не їде татко, не видати мами!

Надійшли свята, рождество Христово,

Донесла мати нещасноє слово:

«Поїдеш, Стасю, до дому на свята,

До своєй мамки, до рідного тата».

Подули вихрі, потисли морози,

Взрок в вікні Стася, в очах дрібні сльози.

«Ой не приїздить мій татко по мене,

Ой Боже, Боже! нене моя, нене!»

«І не приїде», – озвався хтось стиха:

«На таку метіль доїздив би-сь лиха».

Реклася гадка, щось шибло в дитину,

Обтерла очка, вхопила шапчину,

І десь побігла ніби як до школи.

Заходить сонце, накривають столи,

Бо Святий вечер: глядають хлопчини

В місті, по домах, у сусід, родини:

Розступись земле, Духу святий, амінь!

Щезла дитина, як на воді камінь.

Минули свята, настигло Стефана,

Мати до міста поспішає зрана.

Утихла буря, сонце засвітило,

Але в невісти очах потемніло.

Якась тривога лягла їй на груди,

І смуток тисне, хоть весело всюди.

«Поганяй», – каже, – «поганяй скоренько!

Бо ми щось тяжко, щось нудить серденько!

Поганяй!» – каже, і враз ко убочі

На роздоріжжя устремила очі.

«Іванку! глянь-но! чого там ворони

Понад сніжнії шибають загони?

Там щось чорнієсь під хрестом в долині;

Скоч-но! хрест божий не місце падлині –

Відь чиясь згуба – а може, а може

Замерз п’яниця; лиш скори, небоже!

Бо мене тягне ланцом до дитини,

І калач теплий біднятку застане».

Побіг Іванко, стає на загоні,

І під хрест глянув і силеснув в долоні….

А понад матір ворон заскрегоче:

«Ми вже дитині видовбали очі;

Твоя дитина хреста ся наперла,

Хреста забагла – під хрестом умерла!»


Примітки

Надруковано в альманасі «Отечественный сборник» (Відень), 1859 р., т. 7.

В цій поезії розказана правдива подія, яка склалася в р. 1859 з сином священика Ік. з Розгірча. Син той ходив до школи в віддаленім о півтретя милі місті Стрию, а вибравшися в снігову заверуху додому на Різдво, замерз о чверть милі за містом під хрестом при цісарській дорозі коло села Дуліб.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 95 – 97.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 44

Модифіковано : 18.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.