Св. Йоан євангеліст

1

Галилей море свій хребет згинає,

Там син Маріїн берегом іде,

Рибарів простих к собі прикликає

І сіть небесну в руки подає.

За Первозваним і Петром в покорі

Молодець красний бере хрест на ся,

З Яковом братом лишає лодь в морі,

Іде за Спасом, зрікаєсь отця.

Претихий ангел в чоловічім тілі,

Послідуючий Христовим стопам,

Сосуд ізбранний в божественнім ділі,

Син Зеведеїв – чи знакомий вам?

2

На горі Фавор тайна розвиваєсь,

Істина образ питомий бере,

В сонячну ризу Христос облекаєсь,

Мойсей, Ілія довг правді несе.

А серед зорі тройчеського світа,

Осінен ясним облаком небес,

Взноситься кріпко новий стовп завіта,

Утверджен громом отчеських словес.

Любимець Спаса, чистий без пороків,

Вірник зближившийсь к безсмертним лицям,

Друг і товариш Сіона пророків,

Божества зритель – чи знакомий вам?

3

Стоїть вечеря для друзів готова,

Грішникам ноги умиває Спас,

Хліб любві ломле, страшні вістить слова:

«Днесь мене, друзі, продасть один з вас».

Сум, ізумлення столи залягає,

Неімовірна злоба стелит страх;

«Хто із нас, Христе?» – кожний ся питає,

Одна зіниця топится в сльозах.

Звізда горяща небеснов любвою,

Голуб’я кротке, слуга всім слугам,

Зросивший груди Христові сльозою,

Наперсник Спаса – чи знакомий вам?

4

Блідніло сонце, землиця дрижала,

Страдав Розп’ятий від своїх лишен,

В болізнях мати під хрестом стояла,

З друзів, з всіх друзів остався оден.

«Хто ж мя на світі буде днесь питати?»

Семиболесна звідує в весь слух. –

«Жоно, це син твій! – Друже, твоя мати!»

Рече Спаситель і предаде дух.

Скала незламна, під хрест повалена,

Бісер Христовий, радість небесам,

Приют, відрада матері лишена,

Веньямін Мар’ї – чи знакомий вам?

5

Евіоніти Христа розділяють,

Колибці церкви горозит роздор:

До страстовидця старці посилають,

О камінь віри ломлеться упор.

Вітій Ісуса з ангельскими крили,

Взлетівший духом над земний обшар,

Минувший облак, небеснії брили,

Звізди і сонце, і мешкання хмар:

Взвившийсь к началу і к слову в началі,

Послану падшим Адама синам,

Орел гніздящий на притонній скалі,

Віститель Бога – чи знакомий вам?

6

Доміціана біснується гроза,

Олійну купіль готує святим:

Мученик з бані як сонця полоса

Восходит світлий, удивляє Рим.

Золото чисте, топлене в горнилі,

Рука приємша тайни віків ключ,

Отвираюча будущини крилі,

Зоря нетлінна, незгасимий луч,

Огень, топивший печаті завіта,

Страшний син грома, грозящий вікам,

Труба послідних, пророк судьби світа,

Скитатель в Патмос – чи знакомий вам?

7

Зацвіла церков в Азії широко,

В тьмах первовіка згибає ідол,

Істини сонце взбиваєсь високо,

Святої віри взноситься престол.

Около церкви тихий ангел ходить,

То Христос пастир стада стереже;

Любов стопами його опроводить,

Любов му з серця, любов з уст пливе.

В старім Ефесі пастир знемагає,

Ще раз занестись велить ко овцам:

«Любіт друг друга!» – рече, умирає.

А любов сія – чи знакома вам?

Примітки

Надруковано в альманасі «Отечественный сборник» (Відень), 1853 р., т. 1.

Евіоніти – секта жидівских християн.

Патмос – грецький острів, куди св. Йоан за гоненій християн римським цісарем Доміціаном мав бути засланий.

Подається за виданням: Твори Николи Устияновича і Антона Могильницького. – Льв.: Накладом товариства «Просвіта», з друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1913 р., с. 88 – 91.