21

Марко Вовчок

Присмерком дочапали до хутора. В хуторянських хатах де-не-де світилось. Їдемо вулицею; стали коло будинку. На рундуці купкою стоять люди із світлом, з хлібом святим. Кланяються, вітають молодих.

– Спасибі, спасибі, – дякує пан, приймаючи хліб на свої руки. – Привіз я вам панію молоду, – чи вподобаєте?

Сам сміється, радіє; кому-то вже така краля не сподобна буде!

А пані як гляне на його, – аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться. Люди до неї – щоб то її по-своєму вітати; а вона вихопила в когось із рук свічку та в двері – стриб! Люди так і шугнули од тих дверей, нічого панові й не одмовили.

Пан, неспокійний, смутний, пішов собі, похиливши голову.

Ввійшла і я. Дивлюсь, роздивляюсь. Світлички невеличкі, та гарні, чистенькі. Стільчики, столики – все те новеньке, аж лощиться. Чую – говорять пани. Прислухаюсь – пані моя хлипає, а пан так-то вже її благає, так благає!

– Не плач, не плач, життя моє, серце моє дороге!.. Коли б же я знав, що я тебе ображу, – звіку б не казав!

– Ти, мабуть, усіх мужиків так ізучив, що вони з тобою за панібрата!.. гарно!.. оглядають мене, всміхаються до мене, трохи не кинулись мене обнімати. Ох, я нещаслива!.. Та як вони сміють! – викрикне наостатку.

– Серце моє! Люди добрі, прості…

– Я не хочу нічого знати, слухати, бачити! – задріботіла пані. – Ти мене з світу хочеш оце зігнати, чи що? – вигукує ридаючи.

– Годі, годі, любочко! Ще занедужаєш… о, не плач-бо, не плач! Робитиму все так, як ти сама надумаєш. Подаруй мені сей случай.

– Ти мене не любиш, не жалуєш… Бог із тобою!

– Гріх тобі так говорити! Я тебе не люблю!.. Сама ти знаєш, яка твоя правда!

Чую – поцілувались.

– Гляди ж, – каже пані, – як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру!

– Буду, серденько, буду!

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 138 – 139.