Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Похід Карла ХII на Україну / Причини неудачі Карла

Похід Карла ХII на Україну

Причини неудачі Карла

Дмитро Донцов

Сталося отже те, що «передбачали» критики 20 століття, розгром шведської армії й упадок шведської імперії.

Намірене Росією розв'язання східно-европейського питання перемогло. Петро здобув море, наслідники його піддали Польщу під свій протекторат, опісля і під своє панування, тінь української самостійности знищено. Туреччину поважно підірвано, а Швецію викинено за море. Інший, противниками Петра плянований уклад відносин на областях, що в 1914 р. творили російську державу, пішов у забуття. Одначе ті, які звідтіль заключають, що пляни Карла взагалі були нездійснимі, повинні тямити слова великого Фридриха з його твору про Карла XII: «Не треба на основі висліду підприняття заключати про стійність пляну; належить також вистерігатися брати всі нещастя на рахунок браку передбачення. Вони можуть мати свою причину в тому що народ називає «сліпим фатумом».

І дійсно, всякому, хто докладно розглянув похід Карла, ясно, що його успіх не був неможливістю. Ми бачили, що Карло не занедбав справи заосмотрення й скріплення армії (Левенгавпт, Мазепа!); що міг з великою правдоподібністю числити на поміч Туреччини і Польщі. Ми бачили, що також Мазепа, серед дуже тяжких відносин, багато зробив для Карла: привів йому разом з запорожцями, більше як 20.000 люда, отже майже стільки війська, скільки сам шведський король мав тоді під своїми приказами. Він, гетьман, який мав спирати на Десні дальший похід Карла, показав йому дорогу через ріку; відтягнув москалям значні сили, які мусіли битися проти запорожців на долішнім Дніпрі.

Навіть геройська оборона Батурина не була для шведів без хісна. Дальший похід шведів був би дуже утруднений, коли б вони, замість пустої руїни на місці гетьманської резиденції застали були російську твердиню. Також настрій гетьманових військ на Україні був для шведів прихильний. Українська часть бихівської залоги в Сіверщині дезертувала при перших вістках про наближення шведів. Одної ночі з 7-8 липня втікло 200 люда. Три українські полки: миргородський, лубенський і прилуцький не послухали в жовтні 1708 р. царського приказу перейти Десну і злучитися з російським військом. Подібно заховувалося й населення. В серпні 1708 року дістав російський генерал Інфлянт спеціальне доручення здобувати вози з харчами, які українське населення висилало добровільно шведам. Деякі місцевості, як Зарічанка, разом з запорожцями вхопили за зброю проти російського війська. У Млині не послухало населення приказу відступаючого російського команданта спалити всі засоби поживи, і вони дісталися шведам. Деякі околиці, як Маячно, Нехвороща, Калеберда й інші, зруйновано, а людей вимордувано москалями за те, що подавали шведам усяку поміч.

Отже можемо спокійно казати, що коли б Карло виступив був рішучіше 1708 року, то був би здобув собі прихильність і поміч всього українського населення і війська. Тоді інакше була б стояла справа постачання війська і битва під Полтавою могла б була інакше випасти; тоді Карло спокійно міг би вичікувати польської підмоги і його похід не скінчився б був на Україні. Признає це також згадуваний уже ген. Юнаков: «Зрада Мазепи була подією першорядного значення. Некорисні її для Росії наслідки могли бути великі й різнородні, що навіть не можливо їх було передбачити».

Коли отже мимо всіх сприяючих виглядів прийшов так трагічний кінець то не із-за якоїсь основної хиби в пляні Карла або в його політичних рахубах, а тільки через не все справне виконання пляну і через ті непередбачені події і припадки, які при жодному пляні не є виключені.

І так дійсно було! Ясно, що поміч Левенгавпта або Мазепи, так конечна для успіху походу, була б зробила свое призначення, коли б Карло не прогайнував був непотрібно дорогого часу в Могилеві. Що Левенгавпт міг оминути нещастя і що його поразка була припадком, признають самі москалі. Отже тактичні похибки, не непоборимі перешкоди, ударемнили діло Мазепи. Про це пише Фридрих Великий:

«Закидається Карлові XII, що здався на обіцянки Мазепи, та козак не зрадив його; навпаки, Мазепа сам був обманений несподіваним збігом обставин, яких ані передбачити, ані оминути не міг».

Також не міг Карло спинити тих страшних морозів зими 1708-9, яких століття не тямило. Неприбуття польської помочі також належить вчислити до «несподіваних обставин». Нажаль і король Станіслав і генерал Крассов не були мужами енергії – тратили час на пустих торгах з партійними противниками в Польщі замість спішити з поміччю Карлові. Також не міг Карло передбачити, що польський гріш в Константинополі заважить більше, ніж життєві інтереси османської держави. Що турецька поміч в роках 1708-9 не прийшла тільки припадково, а не із-за непередбаченої Карлом зміни орієнтації турецької політики – на це вказує обставина, що два роки пізніше видала Порта Петрові війну й побила його на Пруті на голову.

Ряд нещасливих випадків! Ряд тактичних помилок, які молена б було оминути, спричинили, що плян, який міг повестися, не повівся.

Очевидно пересаджує Енгель кажучи, що нині існувала б на півночі шведська імперія – коли б Карло був побідив. Дальше грати світово-історичну ролю в часі, коли сусіди вибивалися в силу, було б Швеції неможливо – так ізза її скупих внутрішніх сил, як із-за малого її числа населення. Та всетаки вона могла б була існувати як сильна держава (може належала б до неї також Норвегія і Фінляндія) з якими 12-15 мільйонів населення, з Балтийським морем як «mare nostro», мілітарно так сильна, як Румунія і Болгарія разом.

Не є стійний закид, неначе б то зростаюча Росія конечно потребувала була балтійського побережжя. Адже від довшого часу вона також потребує Дарданелів! Відперта від Східного і Чорного моря була б Росія примушена деінде заспокоїти свою потребу свобідного моря. Може була б шукала його десь у Китаю або Індіях. Ціла європейська історія могла б була піти іншими дорогами!

Нестійний також закид, що мала держава як Швеція, не в силі була б держати в своїх руках пункт такого світового значення, як Балтик. Адже і досі держить Туреччина Дарданелі, Румунія гирло Дунаю, а Бельгія свою територію! На полудні повстала б була держава українська, до котрої мабуть належала б також і Білорусь. Польщу, тим сильно ослаблену, була б спіткала та доля, що для неї плянували Карло X Густав з Бранденбургією й Хмельницький, або була б дальше існувала як самостійна держава. Туреччина була б не мала безчисленних воєн з Росією, але спокійно при задержанні всіх своїх територій, була б діждалася часу своїх великих реформ. Москва була б стояла в межах Петрового батька Олекси Михайловича.

Сталося інакше. Завдяки нерішучости одних (Туреччина!), короткозорости других, що або запряглися до московського тріюмфального воза (Данія, Польща!), або побідному походові царя приглядалися з незрозумілою байдужістю (Англія!) – не вдався один з найвідважніших і найрозумніше придуманих політичних плянів всесвітньої історії. Здається одначе, що сьогодні живемо в часі ревізії великого історичного процесу, рішеного долею перед 200 літами в користь Росії. Петром започатковане розвязання східного питання починає хитатися.

Цілий комплекс земель, почавши від Фінляндії і надбалтийських країв, через Вильно, Варшаву й Україну але до границь Туреччини – области, якими колись переходили жовніри Карла XII, – знову стає ареною війни, в якій, як і переділе, рішається будуче Європи і Росії. Історія повернула нас в той хаос, що панував перед нинішнім станом річей у Східній Європі. Вона знову покликала до життя і дії всі ці сили, що діяли в часах північної війни, і рівночасно показала, що тоді побіджені – не мертві, а тодішні побідники – не безсмертні, як це думають забобонні. Старий ланцюг, яким Карло X. Густав і Карло XII хотіли скувати Росію й здержати її дальший розріст – знов починає брязчати. Київ і Варшва лагодяться заняти місце, яке за часів Карла відогравали Гродно й Батурин.

Удари ззовні і повстання всередині великанської держави, ось ці чинники, що сподіємося – нададуть розвязанню східно-європейської проблеми інший характер, як того бажали собі Петро І, Миколай II, Керенський, Ленін і ціла т. зв. демократична Росія. Те, що припадково не вдалося в XVIII столітті, може вдатися в ХХ-му.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 706

Модифіковано : 30.04.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.