Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Дмитро Донцов / Дві літератури нашої доби / Передмова до 2-го видання

Дві літератури нашої доби

Передмова до 2-го видання

Дмитро Донцов

Страшніша від атомних бомб, від трусу, вогня і меча, – є пропасниця, яка стрясає ось вже кількадесять літ, в чим раз остріших нападах, – душевне і духове тіло Окціденту, а з ним і України.

«Коли людина зміняє своє основне наставлення до життя, то новий духовий напрямок виявляється насамперед в мистецькій і науковій творчості», – писав Ортега-і-Гассет. А перед ним читали ми у Ніцше, що «питання, до чого прикладається оцінка «гарне» в спільноті, це питання сили окремої одиниці і нації». Глибінь цих слів побачить той, хто усвідомляє собі жахливий занепад мистецтва взагалі, а літератури зокрема в цілім Окциденті, якому дорівнює хіба подібний упадок літератури в Московщині та в її імперії. Найяркішими виявами цього занепаду є, безперечно, постаті французької літератури: Золя, Пруст перед війною, а Сартр і (жидівка) Ф. Саган – після війни. Цей процес розкладу не оминув і нашої літератури.

Заналізувати найяскравіші вияви цього декадансу в українській літературі, від XIX віку, через большевицьких авторів, до наших днів, – по-перше; протиставити тому процесові розкладу – авторів духового підйому і моральної регенерації – по-друге; і по-третє – накреслити високі завдання літератури та її велетенську роль в відродженню духа нації, – ось загальна мета, пов’язаних одною ідеєю, статей цеї книги.

Риба загниває від голови. Від того, в що вірить, що любить, а що ненавидить, людина провідної верстви, в чім бачить вона ідею правди, добра і краси, – від того залежать мотиви вчинків тих, що стоять на чолі нації, а – в відтинку фізичнім – їх акція. Признати це – значить признати велику роль літератури в духовім і політичнім формуванню одиниці і нації.

Славний учений, доктор А. Карель, ствердив, що там де вмирає в спільноті поняття sacré, священного (надземного, не лиш обрядовості), там заникає й поняття Етичного, а наприкінці – і поняття Краси (Гарного). Це – ключ до пізнання суті цілої кризи культури Окціденту. А також і кризи нашого письменства. Осліплена «современними вогнями» лжерелігії прогресу, наша література зробила собі божка з ідеї матеріального «щастя» – перш маси («народу»), далі – окремої одиниці, вироджуючись в естетику «страждальництва», туги за утопичною ідилією, пізніше в естетику насолоди і сексуалізму, щоб скінчити апологією «малої людини», з її дрібними болями, дрібними бажаннями і дрібними турботами, – естетика декадансу. Адорація ідола Машини («дастіженія ревалюції»), і славословіє тих авторів (Тичини, Сосюри і пр.), що не тільки «мов раби лягли до ніг машини», а й публично (Дивнич) признали патроном їх мистецької творчості диявола, були останнім логічним словом проповідників тої естетики декадансу.

Цій останній, з її головним інспіратором, інспіратором «плебейської літератури» (його власний вираз), плебейських смаків, Драгомановим, – протиставив я естетику Шевченка, його ідеї про мистецтво та його завдання. Шевченко відкидав «солодкаво-нудну» творчість, протиставляючи їй героїку. Був проти творів «занадто матеріалістичних, які пригнічували до грішної землі божественне мистецтво. Твори краси, в житті чи в мистецтві, – для нього мали бути не «солодкі й мягкі», а «бурхливі й повні життя», а служити мали ушляхетненню, піднесенню моральному людини. Без компромісу, бо «в творчості духовій середня дорога не веде до нічого». Мистецтво було в його очах, поета і містика, – «божественною творчістю», чимсь «божественним і чудотворчим», а мистці – це були люди обдаровані «високою душею», не душею «малої людини». Для нього «Бог був творцем добра і краси», а «релігія все була джерелом і підоймою мистецтва». Було це поняття естетики, як її розуміла і Л. Українка, і поети «Вісника», – як зброї за тріумф певної ідеї в житті.

Між 1-ою і 2-ою війною спір між двома уявами естетики, між естетикою «малої людини» та естетикою містицизму, героїки і боротьби з життям, – відбився в довголітній полеміці між «вісниківцями» (з львівського «Вісника») і – авторами совєтсько-українських або соціалістичних журналів і преси Києва, Харкова, Праги і Львова, де речником літератури безідейності і просто «наплювізму» був М. Рудницький, чільний критик «Діла», редактор «Назустрічі», і львівських большевицьких «Нових шляхів» А. Крушельницького.

На еміграції, по 2-й війні, цей спір віджив знову – де заступаючи «Назустріч» і «Нові шляхи», противісниківську кампанію розпочали «МУР»-ованці (Шерех, Ю. Косач), а згодом крім червоної преси Канади і Львова, – драгоманівсько-винниченківська преса, несучи на своїм прапорі імена славословців «великого Сталіна» і української «малої людини».

Довготривалість і затятість цього спору доводить слушність моєї тези про наявність двох естетик, двох літератур і двох пород людей, двох ментальностей. Естетики декадансу і – естетики, яка за Шевченком бачить завдання літератури в проповіді ідеалізму, героїки, боротьби за великі й шляхетні цілі в літературі grand styl’ю. Естетика, яка джерело краси й натхнення бачить в тім Слові, що над нами; під впливом якого Шевченкове слово «пламенем взялось» і «огненно заговорило». Естетика, якої поняття краси зродилося з того поняття sacré (священного), про яке говорив А. Карель.

Статті цієї книги – це статті з ЛНВісника» і «Вісника» львівського, уміщені (деякі неуміщені) в 1-м виданні, а також друковані на еміграції після 1945 року.

Травень 1958, на вигнанні.

Примітка: Про інших, тут не згаданих, або згаданих побіжно, авторів, які стояли під прапором героїчного мистецтва, мистецтва «високого стилю», як старої нашої літератури, так і літератури останніх 150 літ, – див. в інших моїх книжках: «Де шукати наших традицій», «Дух нашої давнини», «Туга за героїчним», «Правда прадідів великих», «Московська отрута», «Поетка вогняних меж», або в книжках львівського «Вісника», яких (як напр. з статтею про В. Стефаника [ЛНВ, 1927, т. 92, № 2, с. 142 – 154]) не удалося знайти на еміграції.


Примітки

Подається за виданням: Донцов Д. Дві літератури нашої доби. – Торонто: Гомін України, 1958 р., с. 5 – 7.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 93

Модифіковано : 30.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.