Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / Україна сакральна / Сучасна релігійна ситуація в Україні як дзеркало ідеологічного вакууму

Україна сакральна

Сучасна релігійна ситуація в Україні як дзеркало ідеологічного вакууму

Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В.

Сучасний стан українського суспільства характеризується пошуком таких духовних орієнтирів, які були б спроможними зняти соціально-психологічну напругу, що склалась у відносинах між різними прошарками та категоріями нашого населення. Відсутність чітко сформованої і зрозумілої нашим громадянам привабливої національної ідеї та відповідаючої їй стрункої ідеологічній надбудови сприяє інтенсивному відновленню та розвитку релігійних цінностей.

З прийняттям в 1991 р. Закону «Про свободу совісті і релігійні організації», стаття 35 Конституції України 1996 року щодо взаємин церкви і держави, Закону України 1991 р. «Про альтернативну (невійськову) службу», із затвердженням Кабінетом міністрів «Переліку діючих в Україні організацій (конфесій), віровчення яких не припускає користування зброєю та служби у Збройних Силах» 1992 р., із встановленням атмосфери поваги до релігійних переконань громадян створено достатні умови для вільного функціонування релігійних організацій традиційного і нетрадиційного спрямування в межах діючого правового поля.

Саме такий стан демократичного і правового ставлення до всіх релігійних установ без дискримінації одних та державної підтримки інших сприяв становленню поліконфесійності в релігійному житті України при збережені домінування традиційної релігії – християнства. Різноманітність конфесій, представлених відтепер в Україні, зросла з 47-ми у 1991 р. до 85-х в 2005 році. Коротко визначимо основні риси та тенденції сучасної релігійної ситуації в нашій країні.

Сьогодні ми маємо підстави стверджувати про певне продовження процесу релігійно – національного відродження, обидві складових якого в Україні, як правило, співпадали, взаємодоповнювали одне одного. Одним з яскравих прикладів «нової хвилі» національно-релігійного відтворення є активізація релігійного руху за «рідну українську національну віру» – РУНВіру . В Україні налічується сьогодні 33 громади РУНВіри, значна частина яких знаходиться в Києві.

Після здобуття Україною незалежності зафіксоване постійне зростання майже всіх складових релігійної мережі приблизно на 5-7% на рік, що організаційно закріплює поліконфесійність. З 1991 року кількість релігійних громад в Україні значно зросла і становить зараз близько 20 тисяч. Значно збільшилась кількість духовних центрів, релігійних місій та братств.

Поширюється міжнародне співробітництво церков та релігійних організацій Україні з міжнародними релігійними структурами та духовними центрами за кордоном. Активізується міжнародне паломництво тих віруючих України, які мають святині на теренах інших держав, зокрема розвивається паломництво мусульман України до ісламських святинь Саудівській Аравії.

Змінюється якісно і кількісно склад віруючих серед громадян України і тих, хто проживає не на теренах країни. Відмічено зростання кількості віруючих серед молоді. Якщо за часів тоталітарного режиму до віруючих себе відносили 15-20% населення, то тепер ця цифра сягає приблизно 50-60%. Якщо рівень релігійності серед молоді в 1992 р. становив 40%, то зараз, за даними різних опитувань – від 60% – до 75%. Наявність мільйонів щиро і відкрито віруючих, які дотримуються віровчень десятків конфесій, активне приєднання до обраного конфесійного напрямку нових прихильників – неофітів, як традиційними для України «храмовими» методами, переваги догматів «істинної Церкви», заклики до зустрічі з «живим Богом», певна насиченість ( а в окремих випадках, як у випадку «Свідків Ієгови» і перенасиченість) ринку літератури, і складають контури суперечливої релігійної ситуації.

Існування десятків церков не відміняє традиційного домінування в Україні християнства. Із загальної кількості релігійних організацій в нашій державі на громади послідовників християнства завжди припадало не менше 80%. Переважаюча більшість віруючих – православні. Оцінка ролі християнської конфесії у створенні духовних підвалин для національного відродження в житті сучасної України вимагає обережності і визнання обмеженості «зовнішнього», світського аналізу.

Україна по праву посідала і продовжує посідати одне з чільних місць у православному світі: українці становлять приблизно 16% православних Європи і населяють 10% території країн православ’я. Потужна історико-культурна традиція православ’я України органічно поєдналась з сьогоденною релігійною лінією особливого вшанування цього напрямку християнства. Цьому в значній мірі сприяла щира і глибока релігійність запорозьких козаків. Двічі на рік у мирний час вони вирушали пішки «на прощу», вклонитись святим місцям у Києво-Печерський, Лебединській, Межигірський, Мошенський монастирі, а найбільш набожні козаки йшли у відомий грецький Афон і молдавську Драгомирну.

Враховуючи, що тепер до 70-80% мешканців України вважають себе християнами, що на теренах держави і за кордоном діє близько 9000 громад найбільших православних конфесій (із загальної кількості майже 19000), українське православ’я є могутньою світовою гілкою цього віровчення.

Історичні передумови прийняття Україною православ’я докладно висвітлені в нашій релігієзнавчій та історичній літературі. Ми лише вважаємо за доцільне зазначити, що вибір київських князів на користь православ’я ще й відповідав структурі архетипу «Україна», в якій чітко визначені спільні та відмінні риси іпостасей Трійці – Бога-Отця, Бога-Сина та Святого Духа. Католицька ж доктрина Святої Трійці дещо відрізняється від свого православного аналогу. Зокрема, католицька церковна догматика припускає «роздвоєння» Святого Духа, який може однаково емануватися як Богом-Отцем, так і Богом-Сином ( так звана доктрина філіокве). В православ’ї ж всі іпостасі Трійці рівні. Але повернемось до аналізу релігійної ситуації в Україні.

Сьогодні можна говорити про низку досить серйозних проблем в цій сфері. Однією з найгостріших є проблема глибокого розколу в православ’ї.

Нині православні прочани складають 52% від кількості всіх віруючих в Україні. Проте єдиної православної церкви в нас немає і українське православ’я чітко розмежоване на три конфесії:

- Українська Православна Церква, підпорядкована Московському патріархату (УПЦ-МП) – понад 6 тис. общин, 64 монастирі;

- Українська Православна Церква, підпорядкована Київському патріархату (УПЦ-КП) – майже 2 тис. общин,15 монастирів;

- Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) – біля 600 конфесій.

Конфесійна роз’єднаність значно перешкоджає консолідації суспільства, провокує протистояння та відкриті конфлікти між віруючим населенням України.

Тривожною тенденцію стала політизація релігійного життя. Ми бачимо, як православне християнство веде наступ на світську та політичну сфери, про що свідчить поява Української християнської партії, Християнсько-демократичної партії України, Християнського соціального союзу, Української християнської партії жінок. В той же час, неприхований, «прозорий» пошук політиками активної підтримки своєї діяльності віруючими та церковними ієрархами стає в Україні традицією. Особливо яскраво це виявилося під час президентських виборчих перегонів кінця 2004 року. Політична термінологія у виступах провідних діячів різних гілок українського православ’я витісняє термінологію християнську. Тому слід зробити висновок, що в поглибленні розколу православ’я винні, в першу чергу, політики, які, як вже зазначалося, поки ще не спроможні генерувати в своїх політичних програмах привабливі для населення України духовні орієнтири та ідеологічні засади життя соціуму. Саме втручанням політиків в надзвичайно делікатну релігійну сферу породжуються непоодинокі конфлікти між греко-католиками і православними в середині православної конфесії. Приводами для початку міжконфесійних зіткнень стають не розходження в християнській догматиці та культі, а суто світські чинники – територія, приміщення, майно і поділ сфер впливу на населення. Гострий дефіцит культових споруд за умов дистанціювання державних структур від цього питання підтримує постійну напругу в стосунках між релігійними громадами та організаціями.

Існують і об’єктивні передумови для поширення міжконфесійного протистояння. Тривала роз’єднаність західної та східної частин України, їхнє перебування у складі держав із різними соціальним устроєм, традиціями, культурою, особливостями національного менталітету зробили політичний відбиток на динаміці та тенденціях релігійного життя.

Необхідно також зазначити, що сучасна релігійна ситуація характеризується відродженням діяльності церков національних меншин. Поряд з традиційним православ’ям поширюють свій вплив на населення інші релігії та вірування. Так зокрема, сьогодні в Україні нараховується біля 100 іудейських та 150 мусульманських громад.

Останнім часом виникло багато релігійних організацій, що належать до нетрадиційних релігій. Зокрема, набули поширення Корейська методистська церква, науково-релігійна конфесія «Діанетика. Фонд Лафает Рона Хаббарда», релігійні громади Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, буддистів, РУН-Віри, бахаїстів, рерихівців та ін. Значна кількість релігійних угрупувань (особливо так званого «сатанинського» спрямування) діють нелегально. Так, за даними МВС, тільки в Києві діє майже 140 незареєстрованих містичних об’єднань. Подібна ситуація спостерігається в Одесі, Дніпропетровську та Донецьку.

Таким чином, сучасний стан релігійних об’єднань дає можливість дійти до висновку щодо їх поліконфесійності. І тому нині, в умовах демократизації суспільного життя, відкрилися сприятливі можливості для конструктивного діалогу різних церков та релігійних організацій. Мета цього діалогу полягає в тому, щоб на засадах релігійної моралі, пошуку національної ідеї, утвердження соборності наших земель сприяти нашій громадськості в налагодженні справи духовного процвітання українського народу. Справа за політиками. Саме вони, спираючись на архетипічне тлумачення історії та всесвітньо-історичної місії нашого народу, як Орача, Берегині та Творця «Букви» Європи і всієї північно-атлантичної цивілізації, мають чітко оформити духовний стрижень України – її національну ідею, та втілити її в струнку ідеологічну систему, побудовану на сакральних засадах. Про це ми вже говорили. Тому повторюватися не будемо.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 18119

Модифіковано : 28.07.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.