До питання про дніпровське Білобережжя

Тетяна Гедзь

Про дніпровське Білобережжя, за М. Грушевським, утвердилася думка, що “так звало ся побереже Дніпра понизше Києва й аж до самого устя [1]”. “Білобережем звали ся Дніпрові береги починаючи від устя аж ген вище порогів, див. Архив Юго-Запад. России V. I c. 127, VII. I c. 86, VII II c. 11, Лясота – в Мемуарах Южн. Руси I c. 162, Воскрес. л. I c. 241” [2]”. Саме так позначено Білобережжя на карті, що знаходиться у додатку до статті С. Кучинського “Cині Води” [3]. О. Галенко вважає, що назва Білобережжя виникла відповідно до східної традиції означати кольорами сторони світу, та відносилася у XIV ст. до земель, що простягалися від західного, правого берега Дніпра аж до Дністра [4].

У історичних джерелах існує лише декілька згадок про території над Дніпром із назвою Білобережжя. На нашу думку, варто їх переглянути та освіжити в пам’яті, щоб об’єктивніше оцінювати гіпотези, створені на їх основі.

З літописів нам відома назва Білобережжя, пов’язана з подіями X cт. Перша згадка про Білобережжя відноситься до 944 р.: за договором князя Ігоря з Візантією “да не имеют власти Русь зимовати в вустьи Днепра Белобережьи [5]”. Повертаючись з походу в 971 році князь Святослав зимував у Білоборежжі, бо печеніги “заступили пороги” [6]. Спроба “прив’язати до місцевості” цю назву породила окрему літературу, яку ми розглядати не будемо, тому що у межах даної статті акцентуємо увагу на джерелах. Зазначимо тільки: Білобережжя Святослава однозначно знаходилося нижче дніпровських порогів.

Декілька згадок про територію поблизу Дніпра із назвою Білобережжя збереглося у історичних документах XVI–XVII ст. (посилання на чотири з них наведено вище у цитаті з Грушевського). Розглянемо їх у хронологічному порядку.

1. “Грамота Евстафия Дашкевича с обозначением границ Никольского Пустынного монастыря в Белобережье”, датована часом до 1535 року [7].

Черкаський староста “обпитывал есми бояр и мещан Черкасских и козаков старых людей о том, штожь которые входы даны … в Белобереже бобровые гоны, а ставене сеток и рыбные гоны по озерам прыданы на монастырь пустынски ещо за першых державец Черкасских”. Якщо про межі земель монастиря знали старожили, то історія володіння Білобережжям сягає, принаймні, початку XVI ст., про цю місцевість було відомо у Києві, де й було надано право на користування землею.

2. В Описі Черкаського замку 1552 року [8] мовиться про “Уходы земянские и церковные…. Уход на Днепре жь, 7 миль по реце, 3 станы у Белобережьи”.

3. У Щоденнику Еріха Лясоти [9] є текст: “1-го червня (1594 року – Т. Г.) [прибули] до одного острова ліворуч напроти Білого Берега (Biali Brzeg), розташованого справа на суходолі. Тут є перевіз через Дніпро, а на віддалі двох миль звідси вглиб суші на річці Тясмин (Tiasmen) розташоване нове королівське містечко Чигирин (Zuerin), яке належить корсунському староству”.

4. Лист Самійла Кішки, кошового отамана Війська Запорозького, “dan od Bialobrzezija szesc mil od Czerkas nizej” 1 серпня 1600 року [10].

5. “Грамота короля Сигизмунда III, жалующая городу Крылову магдебурзское право…, 1616, в июне”. У цій грамоті мовиться про “урочище, Крилов назване, при шляху татарському, де той неприятель хреста святого, татарин, звик до панства нашого входити”. Жителям заснованого у цьому урочищі міста Крилова дозволялося використання грунтів “ понад рікою Дніпром, на Білобережжі, і на Збойному, і на Пінному над Дніпром [11]”.

Спробуємо локалізувати згадану вище територію. Відстань Черкаси – Білобережжя люстрація 1552 року оцінює у 7 миль, а лист Самійла Кішки у 6 миль. Від Білобережжя до Чигирина, за свідченням Лясоти, 2 милі. Отже від Черкас до Чигирина – 8 чи 9 миль. Виходячи iз цих вказівок та сучасними вимірами відстані між Черкасами та Чигирином – біля 70 км – отримуємо милю, що становить приблизно 7,8 км – “велику українську милю” [12]. Таким чином Білобережжя знаходилось у 15-16 км на північний cхід від Чигирина.

Уточнюємо місцезнаходження. У “Словнику географічному Королівства Польського…” Білобережжя – це “піщаний обшир на правому березі Дніпра, поблизу Вороновки, у повіті Чигиринському [13]”. На карті Річчі-Занноні 1772 року Вороновка ще є помітним укріпленням. За Похилевичем (1850-ті роки) “из хуторов древнего местечка Вороновки, близ дороги, так называемой Татарской, лежавших”, утворилося село Подорожнє [14]. На 3-х верстній карті кінця XIX ст. бачимо село Вороновку біля Дніпра в урочищі Татарському та село Подорожнє, нині затоплені водами Кременчукського водосховища.

Із усього сказаного вище можна зробити висновок: історичні документи називали Білобережжям ділянку правого берега Дніпра, довжиною близько милі. Ця ділянка знаходилася на “татарській дорозі”, точніше, на дорозі, що ішла від Києва правим берегом Дніпра, через Черкаси і Канів до Тавані та причорноморських міст [16]. Можливо, на цій ділянці функціонувала переправа.

Єдине з історичних джерел, де намічено шлях Ольгерда до Синіх Вод – хроніка М. Стрийковського: “A gdy przyszli na urociscza do Sinej wody minawszy Kaniow i Cirkassy…[17]”. Поставимо в той же ряд згадки у Ніконівському та Рогозькому літописах про те, що “Ольгерд Гедиминович Синюю Воду и Белобережье повоевал [18, 19]”. Можливо, згадане вище Білобережжя є одним із місць бойових дій.

Література

1. Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 1993.– Т. 4., С. 82.

2. Там же, Т. I, С. 477.

3. Kuczynski S. Sine Wody (Rzecz o wyprawie Olgierdowej 1362 r.). Studia z dziejow Europy Wschodniej X−XVII w. – Warszawa, 1965. – P. 179.

4. Галенко О. Золота Орда у битві на Синіх Водах 1362 р. У зб. Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. – К., 2005.– С. 140−141.

5. ПСРЛ. – М., 1962.– Т. I. – С. 51.

6. ПСРЛ. – М., 1962.– Т. I. – С. 73−74.

7. АЮЗР, VII, II – С. 11.

8. АЮЗР, VII, I – С. 86.

9. // Запорозька старовина. – Київ-Запоріжжя: НДІ козацтва Запорізьке відділення, 2003. – С. 222−277.

10. Listy Stanislawa Zolkiewskiego 1584-1620, Krakow, 1868. Wojsko Zaporoskie do Jana Zamojskiego, dan od Bialobrzezija d.1 Sierpnia 1600 r. – С. 107.

11. АЮЗР, VI, I – С. 127.

12. Жарких М. .

13. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, , T. XV. − Warszawa, 1895. − S. 125.

14. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. − Біла Церква, 2005. − С. 526.

15. Фрагмент триверстової військово-топографічної карти 1860-1890 рр., лист XXIV-10.

16. Томілович Л. схід-захід в ХІІІ − середині XVI ст. Vita Antiqua, 2-1999. − С. 215–222. Литвин М. . − М., 1994. − С. 58−106 (фрагмент дев’ятий).

17. Stryjkowski M. , Litеwska, Żmódzka i wszystkiej Rusi. –Warszawa, 1846. – T.2. – S. 6−7.

18. ПСРЛ, – СПб., 1897.– Т. XI. Ніконівський літопис – С. 2.

19. ПСРЛ, – СПб., 1922.– Т. XIII. ч. 2. Рогозький літопис – С. 75.

Опубліковано 24 липня 2012 р.