Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Образотворчість / Поняття образу

Образотворчість

Поняття образу

Даніель-Анрі Пажо,
переклад Володимира Баняса

Загальновживане поняття образу стосується не стільки його самого, скільки способу опрацювання. Спосіб цей можна сформулювати так: кожен образ функціонує як певне зусилля свідомості співвіднести «Я» з Іншим, Тут і Там. Отже, образ – то літературний або нелітературний вислів, символ різниці між двома рівнями культурної реальності. Інакше кажучи, образ є презентацією культурної реальності, через яку індивідуум або група індивідуумів розробляє, поділяє і пропагує у власному культурному чи ідеологічному просторі чужий культурний чи ідеологічний простір.

Як бачимо, проблематика соціальних уявлень містить у собі глибоку бінарність: ідеться про співвідношення «ідентичність / несхожість», при цьому несхожість розглядається як термін антонімічний і додатковий щодо ідентичності. Уявлення в тому плані, як ми його ставимо в нашому дослідженні, є своєрідною шкалою суспільства, колективу, соціальної чи культурної групи, а також вищезгаданої бінарності, котру ми вважаємо фундаментальною. Уявлення, як ми його вивчаємо, є ніби театром, місцем, де, за допомогою образів, проявляються моделі того, як суспільство себе бачить, визначає плюс уявляє.

Наші пропозиції можуть здаватися водночас загальними, банальними й загадковими; тим не менш їм не притаманний ігровий аспект, характерний для розповсюджених наукових досліджень, які довго затемнювали проблематику вивчення образу. Адже йдеться про людську психологію, етнопсихологію, характерологію, етнічну антропологію, натомість деякі компаративістські розвідки, що, тією чи іншою мірою, проголошували свою дотичність до перерахованих методик, насправді розвивали біхевіоризм та дескриптивну соціологію, а це призводило до створення стандартного образу чужинця, представника певного «індивідуального типу» або «базової особистості».

Зовсім нескладно досліджувати образ «пересічного» чужинця, балансуючи поміж низкою різноманітних стереотипів, коли немає потреби прискіпливо розглядати душу або фундаментальні ознаки душі того чи іншого чужинця. На противагу цьому, імагологія повинна підводити до ідентифікації образів, які існують у певній літературі, певній культурі. Це те, що можна назвати «ідеями», інтелектуальним бродінням, за допомогою чого культура легітимізується і здатна розвиватись. Отож потрібно вивчати образи, наближати їхнє розуміння, спробувати поглянути на них зі зворотного кута зору. Саме тому історія ідей становить необхідний додаток до імагології, а також базу для вивчення соціальних уявлень – так, як ми їх розуміємо.

Згадані пропозиції також дають змогу залишити в минулому всі попередні уявлення (такі, як сприйняття, погляд, призма, бачення образу тощо). Віднині образ є презентацією, сумішшю почуттів та ідей, тому наше завдання полягає в тому, аби вловити цей ідеологічний і чуттєвий резонанс. Первинним наслідком наших пропозицій має стати скасування неправильно поставлених свого часу проблем, у яких компаративістика зазвичай грузне: згадаємо тези про «помилковість» образу або його «рівень достовірності» щодо певного явища – наприклад, часто образ розглядають як аналог реальності.

Таким чином легко потрапити у свого роду пастку, коли виникає запитання: завдяки яким факторам можливо об’єктивно оцінити співвіднесеність образу з тим, що іменують реальністю? Насправді ж при вивченні образу варто найменше зважати на рівень його реальності, на його співвіднесеність із реальністю, натомість треба сфокусувати увагу на своєрідних моделях, схемах, які йому передують у культурі. Плюс до того, важливо знати його фундамент, компоненти, функціонування й соціальні функції. З певного погляду, образ – це мовлення, мовлення з Іншим; таким чином він слугує об’ємним посиланням на реальність, на яку вказує і яку означає. Тому ключовою проблематикою для імагології має бути питання логіки образу, його «істинності», а не «помилковості».

Вивчати образ – це знати, що його утворює, що передає, якою є його справжня сутність, а у випадках, коли таке можливо, – що поєднує його з іншим образом або ж оригіналом. Таким чином можна побачити, як літературна імагологія пов’язана з історією ідей ментальності, образ чужинця тут постає похідним од різних систем ідей або ідеологій, які встановилися між двома країнами, двома культурами чи навіть у сфері одної культури. Інший просто дає нам змогу мислити… по-іншому.

Аналізуючи такий образ, ми зобов’язані позбавитися зайвої літературної прив’язки. Адже образ чужинця спроможний розповісти нам про культуру, звідки він походить, щось таке, що за інших обставин надзвичайно складно зрозуміти, пояснити, вивідати. Образ чужинця здатен перемістити, у метафоричному плані, національні реальності, які недостатньо визначені, й підняти їх до того, що можемо назвати ідеологією.

Імагологія далека від того, аби прив’язуватися лише до літературної «транспозиції», ми повинні, раніше чи пізніше, прийти до вивчення прихованих і потужних моделей, які визначають культуру у вигляді системи або кількох систем, на основі чого формуються механізми презентації культури, інакше кажучи – ідеологічні механізми. Вивчати, яким чином створюються численні образи чужинця, – означає вивчати фундаментальні основи й ідеологічні механізми виникнення феномена несхожості та, відповідно, дискурсу Іншого.

«Споглядання дає змогу нашій свідомості вийти за межі, окреслені нашим тілом», – тезу, що її висуває Жан Старобінський, можна перенести (звісно, із заувагами й нюансами) у контекст культури, яка аналізує образи іншої культури, а також культури, образи котрої аналізують, із метою знайти таким чином вокабули, актуальні для порівняльного літературознавства. Отже, я «споглядаю» Іншого, проте образ Іншого також передає певний образ мене самого.

Потрібно розуміти: образ Іншого – на рівні індивідуальному (коли йдеться про письменника), колективному (коли йдеться про соціум, країну, націю), напівколективному (коли йдеться про певну спорідненість мислення, спільну думку) – з’являється також як продовження мене й мого індивідуального простору. Я хочу поговорити з Іншим, а розмовляючи з ним, заперечую його, бо розмовляю сам із собою. Перефразовуємо: коли я розмовляю зі світом про Іншого, образ Іншого розкриває стосунки, які я встановив між світом і собою. Себто образ Іншого відіграє роль другої мови, паралельної тій, якою я розмовляю, й ці дві мови співіснують.

Дивовижно, наскільки два явища – мова й образ – співвідносяться. Досить згадати елементи визначення сутності мови, що їх запропонував Еміль Бенвеніст, і зіставити їх (звісно, без схематизму) з конструкцією образу: він містить у собі якесь висловлювання; його утворюють чітко виокремленні єдності, кожна з яких є знаком; він відсилає до всіх членів певної спільноти; а ще він уможливлює міжособистісне спілкування. Образ, повторимося, – це наче друга мова, свого роду мовлення. З-поміж усіх різновидів мовлення, які використовує суспільство для спілкування й самоосмислення, з-поміж усіх різновидів символічного мовлення (згадуємо розвідки Ролана Барта) образ єдиний має функцію акумулювати стосунки міжетнічні, міжкультурні, формувати зв’язки поміж суспільством, яке аналізує («споглядає»), та суспільством, яке слугує об’єктом аналізу («споглядання»).

Отож образ, будучи передусім образом Іншого, – це факт культури, зрештою, ідеться про культурну імагологію. І вивчати його потрібно як об’єкт, як антропологічне явище, котре має своє місце та функції в контексті іншого символічного поняття – культурного уявлення, імажинарного. Воно, своєю чергою, становить невід’ємний елемент будь-якого різновиду соціальної чи культурної організації, бо саме через нього суспільство дивиться на себе, описує й осмислює себе.

Ми відкидаємо ідею, згідно з якою образ – то синонім зображення, себто є чимось таким, що зображає когось чи щось, конкретніше – Іншого. Зображення не є образом у сенсі пластичному, артистичному; воно не є «іконою», його, радше, слід ідентифікувати з ідеєю, символом, знаком, а в окремих випадках – зі сигналом. Уточнімо ще: образ є образом не в сенсі аналогічному (більшої чи меншої схожості з…), а в сенсі референтному (співвіднесеності з ідеєю, системою цінностей, що передують зображенню).

Зрозуміло, чому образ, як і зображення, піддатливий для інтерпретації з погляду семіотики, внаслідок чого виникає хибне уявлення про їхню тотожність. Семіотика, як показує Чарльз Пірс у своїй класичній праці «Описання знаку», розглядає зображення як можливий вектор комунікації, вважаючи його однією зі знакових систем, другою мовою. Так само й образ, застосувавши термін Барта з розвідки «Елементи семіології», має функцію знака («signum-функцію»). Втім, іще раз наголошуємо: між оцими двома поняттями не можна ставити знаку рівності, адже зображення, на противагу образу, позбавлене полісемантичного характеру, який притаманний усім мистецьким та естетичним одиницям.

Підсумовуємо: у будь-який історичний період у кожній культурі завжди вагома роль відводиться тому, що говорять, думають і пишуть про Іншого. Імагологічні тексти обмежені культурною заданістю, так само обмежена кількість типів дискурсу Іншого: їх можна осягнути завдяки застосуванню наявного культурно-історичного тезаурусу. Перерахувати, проаналізувати, пояснити ці типи дискурсу, показати й довести, як образ виконує функції чинника символічного мовлення, котре потрібно вивчати у вигляді «системи смислів» (термін Макса Вебера), – це і є об’єкт дослідження імагології.

Тим не менше, всупереч запропонованим дефініціям, поняття образу залишається надто широким, нечітким. Тому поки пропонуємо замислитися над специфічним різновидом образу – стереотипом. Хоча не зайвим буде одразу зауважити, що дослідження стереотипу – елементарної, навіть карикатурної форми образу – ускладнене й затемнене викривленою, аберованою суттю цього феномена, існування якого справляє на культуру такий шкідливий уплив. Краще боротися з ним словом і ділом.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 117 – 122.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 34

Модифіковано : 2.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.