Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Образотворчість / Вступ

Образотворчість

Вступ

Даніель-Анрі Пажо,
переклад Володимира Баняса

Вивчення образів іноземця, тобто літературна імагологія, означується сьогодні появою цікавих праць повсюди, крім, мабуть, Франції, хоча саме в цій країні більше півстоліття тому Жан-Марі Карре заклав базис пошуків у відповідному напрямі. Допоки у Франції й далі продовжують іронізувати над тріадою «подорожі, образи, міражі», над потворністю слова «імагологія», інші дослідники тут і там перехопили естафету: Гуго Дізеринк в Аахені, Александр Дуту в Бухаресті, Пітер Бернер в Індіані (США), Густав Зібенман у Санкт-Галлені, Франко Мерегаллі у Венеції – найпримітніші з них.

Треба визнати, що імагологія мала видатних ворогів. Іще 1953 р. у статті, котра тоді вийшла друком у «Щорічнику порівняльного та загального літературознавства», Рене Веллек дуже суворо оцінив такий тип досліджень, вважаючи його винаходом знаменитої «французької школи» порівняльного літературознавства, іншими словами – ерудитів, істориків, зрештою, неопозитивістів. Десятиліття по тому Рене Етьємбль у матеріалі «Порівняння – не доказ» суворо затаврував розвідки, «призначені для історика, соціолога чи держслужбовця», а також дослідження, котрі, як він вважав, «процвітають у Франції […] майже так само, як праці про ісландських мандрівників до Мадагаскару, малайців на Камчатку або шведів у Бангкок…»

Ми погоджуємося, що імагологічним студіям притаманна «літературна перестановка» образу – якщо застосувати формулу Маріуса-Франсуа Гюйара з його дисертації «Образ Великобританії у французькій літературі (1914–1940 рр.)». Водночас нагадуємо, що праці деяких пошуковців, які надали перевагу об’ємному, синтезованому дослідженню образів, сприяли поглибленню зв’язків між двома країнами, двома культурами, утворенню нового розділу історії ідей – у тому плані, як його розуміли Фернан Бальдансперже, Поль Азар або той же Карре. Вкажемо на праці Андре Моншо, Клода Діжона, Мішеля Кадо, Сімона Жона, які обгрунтовано продемонстрували розмаїття історичних, соціальних, культурних наслідків імагологічного дослідження, навіть тоді, коли воно починається як суто літературне. Такі розвідки наближують нас до перспективних пошуків, започаткованих істориками на кшталт Рене Ремона та Луї Тренара.

Ставши міждисциплінарною наукою в гуманітаристиці, імагологія тільки у Франції досягла двох крайнощів: із одного боку, надто велика увага приділяється літературним текстам, «вирізаним» із культурного, а також історичного контексту; з другого – маємо щось, вельми схоже на звуження, коли літературні твори стають усього-лише реєстром чужих (нетутешніх) образів. Кожен, хто захоче ознайомитися з тезами чи працями, приналежними до імагології й осміяними Етьємблем, одразу помітить основні недоліки цього типу досліджень: мова передусім про надмірну роль такого-собі тематичного каталогу, вміщеного у площину цитованих текстів, унаслідок чого спостерігається інфляція цитат і парафразів…

Тим не менше вчорашні недоліки не стануть перешкодою у формуванні нової вісі досліджень. На сторінках «Розвідки загального та порівняльного літературознавства у Франції» Кадо змальовує доволі оптимістичну картину майбутнього цього підвиду компаративістики, показуючи, що саме тут народжується своєрідне міждисциплінарне коло, широкий альянс літератури й цілого спектра соціологічних та культурологічних методик.

Зрозуміло, що імагологія охоплює широке коло пошуків, які походять із етнології, антропології, соціології, історичних та ментальних наук, зачіпаючи питання акультуризації, декультуризації, культурного відчуження (зокрема, суспільної думки щодо чужинців, емігрантів). Тому компаративіст зобов’язаний брати до уваги питання й завдання, що вирішуються в суміжних дисциплінах, – і то не тільки для того, щоби безмірно розширити свою «територію», а для того, аби схрестити власні методи з іншими, особливо літературну манеру аналізу образу з паралельними їй (залучивши, приміром, пресу, паралітературу, естампи, фільми, карикатури). Мова про своєрідне «переформатування» літературної рефлексії, введення її в загальний аналіз, який уміщує культуру одного чи кількох соціумів.

Таким чином літературний образ розглядається нами як ансамбль ідей про Іншого, взятих у процесі «літературизації» і водночас соціалізації. Це розуміння заохочує до пошуків із урахуванням не тільки літературних текстів та умов їхньої появи й розповсюдження, воно зобов’язує залучати весь довколишній культурний матеріал – написаний, продуманий, пережитий. Запропонований тип праці ставить пошуковця на цікаве проблематичне роздоріжжя.

Із одного боку, він повинен враховувати те, що образ точно розкриває й прояснює функціонування різних суспільних ідеологій (на зразок расизму), ставлячи нас перед обличчям відповідних проблем: приміром, «чужий / іноземець як ми його бачимо». Із другого – компаративіст не може нівелювати літературну специфіку образу (її значення особливо проявляється в подорожніх записках, есе, романах, драмі, менше в поезії). Одначе така бінарність та спровоковані нею зміни горизонту досліджень образу, безумовно, приведуть до реформування поля імагологічного аналізу й суті дисципліни загалом.

Образ Іншого (чужого) має вивчатись як компонент широкої та складної сукупності: імажинарності. Точніше: соціальної імажинарності (термін, запозичений в істориків) в одному з її особливих проявів – репрезентації Іншого. Ми спробуємо уточнити, як вживається поняття «образ» у компаративістиці, при цьому кілька визначальних елементів дають нам змогу сформулювати принципи його вивчення та вміщення в методологічний контекст імагології. Й ми відкидаємо можливість надання цьому пошуковому полю певної автономності, ізольованості: зазначені нами методологічні принципи мають широкий загальний характер, відтак проблематика образу може проявлятись у кількох аспектах. Саме у визначенні цих аспектів і полягає кінцева суть нашого дослідження культурних та соціальних уявлень.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 114 – 117.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 33

Модифіковано : 2.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.