Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Пам’ятки / Дім Богдана Хмельницького у Суботові: аналіз наявних даних / 1. "Дім сотника Чарниша"

Дім Богдана Хмельницького у Суботові: аналіз наявних даних

1. "Дім сотника Чарниша"

Тетяна Гедзь

В історичній та краєзнавчій літературі, що стосується Богдана Хкумельницького і Хмельниччини, широко цитується та використовується опис дому сотника Чарниша, нібито побудованого за зразком будинку із суботівського маєтку Богдана Хмельницького. Цей опис міститься у літературному творі – дебютному романі Пантелеймона Куліша "Михайло Чарнышенко или Малороссия восемьдесят лет назад".

Роман "Михайло Чарнишенко" вперше було видано у 1843 році, вдруге – в 1910 році у п’ятому томі видання Кулиш П. Сочинения и письма под редакцией И. Каманина [1]. Історик мистецтва І. Е. Грабар у розділі "Истории русского искусства", присвяченого архітектурі доби барокко, навів велику цитату з опису будинку з посиланням на сторінки 5-го тому "Сочинений и писем" і не вказуючи назву "Михайло Чарнишенко"[2]. Цим Грабар зробив опис Куліша популярним.

За сюжетом роману "Михайло Чарнишенко" сотник Петро Чарниш, батько головного героя, проживає приблизно в 1760 році у Воронежі, сотенному містечку Ніжинського полку. Нижче подано повний текст опису будинку Петра Чарниша та інші фрагменти тексту, що стосуються будинку [3].

"Чтобы узнать, до какой степени сотник Чарныш был предан старине, читатель не должен оставлять без внимания дома его, как он ни прост и нескладен с виду. Если я скажу только, что дом этот построен по образцу дома гетмана Хмельницкого, этого достаточно для возбуждения самого живого интересу всех любителей Малороссии, и даже глубокомысленный историк, который, без сомнения, мало даст цены моему простодушному повествованию, остановится над этими страницами и с полным вниманием прочтет описание дома сотника Чарныша.

Но каким образом из далекого Субботова мог зайти в Воронеж образец дома Хмельницкого? Для объяснения этого вопроса я должен обратиться к истории.

… [Далі автор стисло переповідає події початку Хмельниччини] В это время прадед сотника Чарныша, полковник Павло Чарныш, воротился с кровавого поля войны на родину и привез с собою портрет Богдана и рисунок его субботовского дома.

Воспоминание о доме гетмана Хмельницкого было для него драгоценно: туда он перевезен был беспаматный с поля победы, и сама гетманша заботилась об излечении ран его. (Так близок и дружен был со своим народом тот могущественный и блистательный гетман, которому, по словам летописца Грабянки, "недоставало только берла и короны, чтоб быть царем"). А потому, чтоб передать это воспоминание и своему потомству, полковник Павло Чарныш вознамерился построить в Воронеже точно такой дом, как у Хмельницкого. Но намерение его не вполне приведено было в исполнение: он умер, не достроив дома и до половины.

… Когла ж сотник Чарныш, оставя службу, стал заниматься собиранием материалов для своей летописи, ему пришел на память слышанный еще в детстве рассказ о том, какой дом хотел построить его предок. Он даже припомнил длинный лист бумаги с какими-то узорами, который показывала ему покойная его бабушка, перебирая в своем огромном окованном железом сундуке разные платья и "старосветские наряды"; и хотя он совершенно забыл, что именно он видел на том листе, однакож, помня, что бабушка при этом случае упоминала имя Хмельницкого, догадывался, что то именно был рисунок гетманского дома.

[Далі розповідається про пошук та віднайдення Павлом Чарнишом листа з описом гетьманського будинку в ножнах шаблі з колекції зброї]. Представьте ж себе его удивление и радость, когла он, сняв чехол, прочел на бумаге, которою обернуты были дорогие ножны, следующие слова: … А в том покое, где Ясновельможный (гетман) завсегда почивает после обеда, на большом дубовом сволоку, кшталтом церковным изображено тако: Виктория над окаянными ляхами при речце Жовтых-Водах сталася, за помощу Божою, И травня, у суботу в року АХМИ (1648 – Т. Г.)!

… То был длинный лист бумаги, которого верхнюю часть занимал рисунок дома, сделанный грубо, но чрезвычайно старательно и отчетливо; а остальное место листа по обе стороны исписано быдо изъяснением рисунка и описанием внутренности дома.

Налюбовавшись досыта своею находкою и заучив почти на память все надписи и примечани к дому Хмельницкого, сотник Чарныш принялся за выполнение предприятия своего предка. Нужно было разбирать целый дом до половины (тут і далі курсив мій – Т. Г.), уничтожить все кровли, крыльца и галерею, покрытые разными деревянными украшениями, составлявшими в те времена у панов малороссийских предмет особенного щегольства в постройках. На все это решился сотник Чарныш, не пожалел даже дубовой галереи, которая по своей отделке считалась чудом во всем околодке и с которой так часто, в минувшие годы, смотрел он на веселые пары, оглашавшие музыкой и радостными кликами целый Воронеж.

Началась работа и года через два у него явился дом точно такой наружности и размеру, как был когда-то у гетмана Хмельницкого в Суботове.

Но напрасно любознательный антикварий-Малороссиянин захотел бы взглянуть на эту историческую редкость, проезжая через Воронеж; напрасно стал бы расспрашивать, кому досталась драгоценная хартия с рисунком и описанием того дома, в котором родился великий муж, решивший навсегда судьбу Украины и Польши. Девяносто лет, при помощи переворотов и пожаров, уничтожили неоцененное для нас строение, а грубое невежество, может-быть, истребило или бессмысленно погребло между каким-нибудь домашним хламом бумагу, которая теперь в глазах истинно образованного Малороссиянина не имела бы цены; и единственным источником для любителей отчественных древностей осталось, касательно этого предмета, мое сказание, которое, "не коею любострасною славицею, но общею побужденный пользою, составихъ. Но буди убо чтущим разумети, яко нъчто здъ от своего умствования приложих, но якоже рекъ от достоверных историковъ написанная и от очевистыхъ свидетелей сказуемая собрахъ и написанию предахъ"[4].

"… Зная, какие несметные богатства были в руках гетмана Хмельницкого, читатель мог бы не без оснoвания воображать себе дом его если не роскошными, но по крайней мере огромными палатами. Но когда вспомним, что гетманский субботовский дом построен отцом его, который владел одной "Суботовскою слободою", и что этот дом ничем не отличался от обыкновенных домов старинного дворянства среднего класса. Конечно, гетман Хмельницкий после своих походов во глубину польских владений, где он собрал бесчисленные добычи и контрибуции, мог бы выстроить и в Субботове такой огромный замок, как в Чигирине; но вероятно, ему тоже дорога была пам'ять предков, и он ограничился только незначительными переделками, починками и украшениями.

Описывая дом воронежского сотника Чарныша, я как-будто гляжу на субботовский дом Хмельницкого, несуществующий уже около ста восьмидесяти лет. Вот шесть черемух, стоящих рядом перед окнами (это было любимое дерево гетмана Хмельницкого). Немного далее, под развесиситою яблоней, вы видите каменное корыто, поддерживаемое тремя львами, которых несоразмерно толстые лапы почти совсем вросли и со своими пьедесталами в землю. У каждого из этих львов во рту по сребряному кольцу, к которому привязывались лошади старшин, приезжавших из Чигирина по должности к гетману, когда он проводил в отцовском доме несколько недель в виде отдохновения. Вот старинные низенькие окна с овальною дугою, с каменными лутками, с круглыми стеклами в дубовых рамах, выкрашенных зеленою краскою. Над окнами вылеплены из гипсу, попеременно, то бегущие кони, то дымящиеся пушки, – любимые предметы Богдана Хмельницкого, проведшего почти всю жизнь свою меж пушками и на коне. Вот толстые кирпичные упоры, выходящие широкою пятой впред от дому. Остатки таких упоров и теперь еще видны в Субботове на том месте, где стоял дом Хмельницкого. Вот тонкая остроконечная башенка, пристроенная уже Богданом к северному углу дома вместо упора и обведенная три раза зубцами. Окна ее так высоки и узки, что, в сравнении с грубыми окнами дома, кажутся длинными скважинами. Башенка эта построена по рисунку жившего при гетмане Хмельницком коринфского митрополита Иосафата, убитого впоследствии в сражении под Берестечком, и служила для святого старца молельнею. Вот широкое, с двенадцатью столбиками крыльцо или, как тогда называли, рундук, занимающий почти треть длины фасада и устланный каменными плитами, которые для красоты изсечены вымышленными цветами и разными неопределенной формы узорами.

Над крыльцом, вместо теперешнего треугольного, возвышается обрезанный зигзагами полукруглый фронтон, какие можно видеть еще и в наше время над приделами старинных церквей. В этом полукруге такою ж, как и над окнами, лепною работою изображен в барельефе медведь, выдирающий мед из улья; несколько разломанных ульев валяются у ног его, а пасичник подкрался сзади к медведю и замахнулся на него топором. Нам очень трудно было бы разгадать эту аллегорию, если б вокруг нее сверху не было надписи: Що буде, то буде; а буде те, що Бог дасть. Это было главное правило философии Хмельницкого и девиз восстания его против Польши.

Михайло (головний герой роману, син сотника Чарниша – Т. Г.) не смотрел так внимательно, как мы, на дом своего отца: все то, над чем мы останавливаемся и называем стариною, для него казалось обыкновенным или было давно знакомо. И потому, пока мы успели осмотреть наружный вид строения, он прошел и рундук, на котором, в Субботове, Хмельницкий разговаривал со старшинами о войсковых делах, и обширные сени, в которых обыкновенно гремела музыка и угощалась свита вельможных панов, пировавших вместе с гетманом. …

Перед глазами нашими, направо, низенькая с каменными лутками дверь, в которую Михайло не мого войти не нагнувшись. Над овалом этой двери читаем надпись: Бог нам прибежище и сила.

… вступая за Михайлом в покои сотника сквозь низкую с высоким порогом дверь, заставившую его нагнуться, не лишним считаю заметить, что в старину вообще в домах двери делались низкие и окна маленькие, чтобы во время холоду удобней сохранять в комнате теплоту, которая держится в высших слоях воздуха. …. Мы однако ж … теперь стоим в обширной комнате, которая и у гетмана Хмельницкого в Суботове, и у сотника Чарныша в Воронеже называлась светлицею, что по тогдашнему значило – зала. Не говоря о широкой печке, на изразцах которой взад и вперед скакали конные казаки; не говоря о старосветских стульях с высокими резными спинками и низенькими ножками, о липовых столах на львиных лапах, о множестве оружия и портретов, развешенных по стенах, о целом иконостасе больших и малых образов в главном углу, как было и у гетмана Хмельницкого …На другом сволоке вы видите надпись уже Богдана Хмельницкого: Виктория славная войска козацкого запорожского над нечестивым католицтвом под местом Зборовым, за помощу Божого, сталась в року АХМФ, серпня 13 дня, у середу.

Я ограничусь общим замечанием, сказавши, что комнаты Хмельницкого представляли на сволоках своих полную хронологию его побед и что каждая надпись оразноображена была каким-нибудь особым изменением выражения или прибавкою новой фразы …"[5].

"… длинный дом с его широким фронтоном и тонкою башенкою, увенчанной легким железным крестом…"[6].

"Судья с ужасом заметил еще издали обгорелый дом, из которого судьба пощадила только гетманскую светлицу с древним сволоком воронежского войта Карпа Чарныша и башенку коринфского митрополита Иосафата. И эта тонкая башенка, со своим высоким, легкой формы железным крестом, стояла теперь печально над обгоревшею руиною сотникова дома…"[7].

Згідно з наведним описом, Богдан Хмельницький мешкав у будинку, збудованому його батьком. Авторитетні історики й археологи, чиї твори беззастережно цитувалися і досі цитуються послідовниками, вважали цей текст описом будинку, що існував насправді. Передусім, це згаданий вище І. Е. Грабар, який навів цитату з опису в "Истории русского искусства". Г. Н. Логвин, який проводив розкопки в Суботові у 1953 році, писав: "Хоч суботівський палац Хмельницького не зберігся, але в літературі є його описи"[8]. Архітектор С. К. Кілессо, який у 1970–1973 роках майже постійно перебував на розкопках суботівського городища, створив реконструкцію будинку, базуючись на описі Куліша та збереженому фундаменті споруди на замчищі [9] (про цей фундамент, що насправді належить не житловій, а оборонній споруді, та про цю реконструкцію мова піде далі). Натомість, шевченкознавець Ю. О. Івакін, прослідкувавши джерело цитування опису, дотримувався протилежної думки. "До опису Богданового палацу у розвідці Г. Логвина та "Истории русского искусства" під ред. I. Грабаря слід поставитися дуже критично. В обох випадках опис запозичено із роману П. Куліша "Михайло Чарнишенко", в якому автор малює уявну картину Богданового палацу (оповідання про те, як сотник Чарниш збудував кам’яницю [10] за старовинним малюнком будинку Хмельницького – явний художній домисел)"[11].

Усі науковці, що цитували Кулішевий опис будинку (як ті, хто вважали його правдою, так і ті, хто вважали його вимислом), називали будинок мурованим. "Будинок Хмельницького нагадував добре відомі кам’яниці – тогочасні житла козацької старшини… Наведені в плані (де ля Фліза – Т. Г.) розміри (без ганку), детальний опис та аналогії підказали архітектурний вигляд кам’яниці Богдана Хмельницького"[12] (обміри де ля Фліза стосуються фундаменту згаданої вище оборонної споруди). "Чи не єдиною кам’яною житловою спорудою на Придніпров’ї був невеликий палац біля Чигирина, що його збудував Богдан Хмельницький"[13]. "Посеред замка височів кам’яний палац гетьмана, опис якого зберігся у літературі"[14].

Разом з тим, уважне читання роману Куліша виявляє суперечливі деталі в описі будинку. Будинок мав фронтон з барельєфом, що, безсумнівно, є деталлю кам’яниці. Будинок мав кам’яні лутки на дверях та вікнах, на яких "вылеплены из гипсу, попеременно, то бегущие кони, то дымящиеся пушки, – любимые предметы Богдана Хмельницкого". Кам’яні лутки також є деталлю мурованого будинку.

Сотник Чарниш не збудував дім заново, а перебудував батьківську хату. Для того, щоб створити копію дому Богдана Хмельницького, Чарнишу "нужно было разбирать целый дом до половины". В описі комори в будинку згадується "прорубленное окно". Врешті-решт cтіни будинку, окрім мурованої башточки, згоріли від свічки, залишеної в коморі необачним сином. Це деталі, характерні для будинку з дерева. Отже, в описі будинку змішано деталі дерев’яної і мурованої будови.

Питання стосовно "добре відомих кам’яниць – тогочасних жител козацької старшини" не таке очевидне, як здається на перший погляд.

Альберто Віміна да Ченеда, посол Венеціанської республіки до Богдана Хмелницького у 1650 році, навів у своій "Реляції …" таке спостереження: "У такій великій країні не видно жодного кам’яного дому за межами Києва, всі вони досить благенькі, окрім помешкань шляхти, і можуть справді зватися куренями"[15]. І це при тому, що Віміна побував і в Чигирині, і в Суботові. Усім відомий приклад кам’яниці козацької старшини – будинок чернігівського полковника Якова Лизогуба в Седневі, що вважається найстарішою мурованою житловою будівлею Лівобережної України, але він споруджений аж у 1690 році (через 100 років після будинку суботівського), причому Лизогуб збудував мурований будинок одночасно з будівництвом мурованої церкви [16].

Інформацію з приводу гетьманських помешкань можна отримати з "Описания имений, принадлежащих гетману Данилу Апостолу", здійсненого у 1734 році (на цей історичний документ звернув увагу Г. Н. Логвин [17], але, на жаль, не приділив йому достатньої уваги). Цей документ, зокрема, описує "двор гетманский" у місті Глухові, замок в місті Гадячі а також "дворцы гетманские" – садиби у селах, що належали Данилу Апостолу [18]. Садиби у Глухові та Гадячі являли собою складні комплекси житлових і господарських приміщень. Житловими приміщеннями були "сенцы", "светлицы" та "светлицы с комнатами". Варто зауважити, що із численних "сенец и светлиц" глухівського двору тільки одні "сенцы" були "каменными" та вели в "каменицу" – муроване житлове приміщення. Для приміщень у Гадячі та селах слово "кам’яниця" жодного разу не вживається. Зауважимо також згадку про "широкі" сіни з комином і грубою [19].

Цікаво, що у садибі Данила Апостола в Гадячі існували "cвітлиці, названі Брюховецького" і "світлиця, названа Хмельницького". Можна припуcтити, що так називалися будинки, в яких означені гетьмани свого часу мешкали в Гадячі, але тоді вони мали бути досить старими. "Світлиці Брюховецького", насправді, назаваються ветхими, але в описі "світлиці Хмельницького" це слово вживається лише стосовно покрівлі:

"На проезжих воротах и на четырех чуланах рубленных светлица, прозываемая Хмельницкого; в оной светлице окошок три, с оконницами простого круглого стекла в дереве, ставни на цятках деревянных, стол берестовый один, скамья сосновая одна, печь зеленая муравленая, пол землею высыпан, двери простые липовые, притолоки дубовые. При той светлице комната рубленая, в ней окошок четыре, с оконницами простого круглого стекла в дереве, скамья сосновая одна, кровать сосновая простая, пол землею высыпан, дверей двое простых на железных крючьях. При оной же светлице сенцы рубленые, в них двое дверей простых на крючьях железных… кругом оной светлицы ганки, и крыльцо одно до ганок приделанное; над той же светлицей и над крыльцем крышка весьма ветхая гонтовая из тесниц" [20] .

Згадаємо ще два історичних джерела в контексті розповсюдженості кам’яних будівель в якості цивільного житла. Щоправда, обидва вони стосуютьсся київського Подолу. Першим є зображення панорами Подолу Абрагама ван Вестерфельда, зроблене безпосередньо перед пожежею, що сталася 16 серпня 1651 року. Його панораму Києва з північного сходу можна вважати за єдиний документальний образ цієї місцевості середини XVII століття. Уважний розгляд цього малюнка, нещодавно віднайденого в чудовій якості, дозволяє зробити висновок про фактичну відсутність на Подолі інших мурованих будівель, окрім церков [21]. "Географічний опис міста Києва" 1775–1786 років зафіксував такі співвідношення на Подолі кам’яних і дерев’яних житлових споруд: у тексті загального географічного опису "обывательских дворов: каменных – 3; деревянных – 1926", у тексті опису міста Києва "домов обывательских каменных –11, деревянных – 1009"[22]. Через 200 років після Хмельниччини, у середині XVIII століття, на заможному Подолі біля 1% становили муровані житлові будівлі.

Звичайно, не варто виключати можливість вдалого збігу фінансових можливостей із можливостями доступу до будівельних ресурсів, в результаті чого чигиринський підстароста Михайло Хмельницький на зламі XVI і XVII cтоліть збудував у Суботові кам’яницю. Та навряд чи варто вважати дім "кам’яницею – типовим житлом тогочасної старшини" або ледь не "єдиною кам’яною житловою спорудою на Придніпров’ї" на основі суперечливого опису з роману Пантелеймона Куліша.

Згідно з текстом роману, опис дому Богдана Хмельницького зробив пра-прадід головного героя Михайла Чарнишенка, полковник у війську Богдана Хмельницького, Павло Чарниш, а відтворив дім батько Михайла, сотник Петро Чарниш. Пантелеймон Куліш, який народився у цьому ж містечку Воронежі, де починається дія роману, вплів у текст про рід Чарнишів фрагмент власної родинної історії. Мати Петра Чарниша походить з козацького роду Гладких [23], як і мати Пантелеймона Куліша. Одночасно, в родинній історії Чарнишів згадується як предок реальна історична особа – Іван Черниш, генеральний суддя при наказному гетьмані Полуботку, страчений у 1725 році [24]. Вказання реального історичного персонажа мало справити враження, що й інші представники роду Чарнишів, згадані в романі, існували насправді. Але це не так.

В історичних джерелах відсутні згадки про полковника часів Хмельницького Павла Чарниша. У реєстрі Ніжинського полку в часи дії роману (1740–1760-ті роки) в якості сотників Воронізької сотні вказані інші імена й прізвища [25]. Отже, полковник Павло Чарниш і сотник Петро Чарниш є суто літературними персонажами. Це підтверджує, що дім, описаний в романі, насправді ніколи не був побудований.

Суто "літературною" деталлю роману здається створення у середині XVII століття графічного плану будинку (чи відомі інші плани житлових споруд, створені в Центральній Україні в середині XVII століття?). Ще однією "літературною" деталлю здається сюжет барельєфа на фронтоні будинку. "В этом полукруге такою ж, как и над окнами, лепною работою изображен в барельефе медведь, выдирающий мед из улья; несколько разломанных ульев валяются у ног его, а пасичник подкрался сзади к медведю и замахнулся на него топором". Багатофігурні сюжетні композиції з фігурами людей і тварин та написами не властиві барокковим барельєфам в Україні. До того ж цей сюжет нагадує ілюстрацію фрази із "Літопису Самовидця" про те, що "[поляки] натрафили на чоловіка одного, у которого отняли пасіку, которая всей землі Полской начинила біди"[26]. Про таке походження деталі "плану будинку" ясно говорить і сам Куліш у примітці 22 до тексту: "Может быть, к этому изображению подало Хмельницкому повод то, что Чигиринский подстаростий отнял у него "хутор с пасекою и с млыном в урочище Суботов", как говорит одна старинная хроника. В той же хронике в другом месте сказано, что "Ляхи натрапили на человека одного, у которого "одняли пасеку, которая всей земле полской начинила беды"[27].

Історія публікації козацького літопису XVII століття, названого Літописом Самовидця, пов’язана з іменем Пантелеймона Куліша. Власне, Куліш і дав йому назву. У передмові до видання Літопису 1971 року Я. Дзира написав: "1840 р. один із списків літопису випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша… Заходами Куліша рукопис Самовидця 1846 р. був опублікований О. Бодянським у московских Чтениях (Чтениях в императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете – Т. Г.)" [28]. Куліш писав до О. Бодянського про свій список літопису: "… літопис Самовидця переписаний мною з двох списків. Один належав митрополитові Євгенію (Болховітінову – Т. Г.) (переписаний погано і не однією рукою), а другий – М. Е. Писареву, старий, писаний років 80 або 100 тому назад" [29].

Історія отримання і привезення Чарнишом опису будинку Хмельницького, як і сам факт побудови будинку-копії у Вороніжі є літературним вимислом. Але чи є цей опис повністю літературним вимислом, чи він базується на історичному документі, що потрапив у руки Куліша? Списки літописів та різні архівні документи у родинах XVII–XVIII століть перепліталися у збірники і так зберігалися. Вище згаданий список літопису 80 чи 100-річної давнини, що належав Миколі Еварестовичу Писареву, начальнику канцелярії генерал-губернатора Бібікова та голові Київської археографічної комісії (Тимчасової комісії для розбору давніх актів при Київському, Волинському і Подільському генерал-губернаторі) у 1845 році, міг містити i опис будинку Хмельницького.

Опис будинку Хмельницького містить окремі нестандартні архітектурні деталі: цегляні упори будинку та, передусім, башточка ("тонкая остроконечная башенка, пристроенная уже Богданом к северному углу дома вместо упора и обведенная три раза зубцами. Окна ее так высоки и узки, что, в сравнении с грубыми окнами дома, кажутся длинными скважинами. Башенка эта построена по рисунку жившего при гетмане Хмельницком коринфского митрополита Иосафата, убитого впоследствии в сражении под Берестечком, и служила для святого старца молельнею"). Колишній коринфський митрополит Іоасаф (помилково названий Кулішем Іосафатом), виконуючи дипломатичні доручення вищих кіл грецького духовенства, з 1649 року знаходився серед осіб, наближених до Богдана Хмельницького, до своєї загибелі у битві під Берестечком у 1651 році.

"Длинный дом", згаданий у романі, має документальне підтвердження. Сотник Чарниш відтворив одну гетьманську кімнату-світлицю, хоча у тексті Куліша сказано про "комнаты Хмельницкого". Реляція московського посла Івана Фоміна 1653 року зберегла важливу деталь влаштування суботівського дому. Гість із сіней потрапляв у світлицю, а з неї можна було пройти до ще однієї світлиці, що виконувала функцію канцелярії [30]. Дві послідовно розташованих кімнати справа від сіней цілком відповідають опису "длинного дома". Саме таке розташування кімнат збереглося у описі глухівської садиби Данила Апостола: "… вшед в сени в передние двери, по правой стороне, светлица с комнатою, в которой Войсковой Генеральной канцелярии отправляют всякие дела". "Світлиця з кімнатою" праворуч від сіней в даному описі зустрічаються досить часто. Таке розташування кімнат інколи використовувалось при побудові хат у Центральній Україні ще на початку XX століття.

Після читання і розгляду опису "дому сотника Чарниша" склалась така ситуація. Можна вказати на літературне походження найпомітнішої деталі опису – кам’яного фронтону з барельєфом та наявність в описі одночасно деталей кам’яної й дерев’яної будови. Але це не є підставою відкинути весь опис як літературну фантазію, взявши до уваги, що нам точно не відомо, з якими саме історичними документами працював молодий автор. Аргументи за чи проти достовірності опису можуть міститися або у досі не знайдених історичних джерелах, або в землі суботівського замчища.

Далі розглянемо свідчення XIX століття про місцезнаходження будинку Хмельницького у Суботові.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 56

Модифіковано : 24.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.