Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія культури / Дипломна робота В. М. Чорновола в Державному архіві м. Києва як джерело вивчення його творчої спадщини

Дипломна робота В. М. Чорновола в Державному архіві м. Києва як джерело вивчення його творчої спадщини

Оксана Ємчук

Вячеслав [1] Максимович Чорновіл (1937–1999) – Герой України, голова Народного Руху України, кандидат у Президенти України на виборах 1991 року, народний депутат України, Гетьман українського козацтва, політичний в’язень СРСР, талановитий журналіст, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

Становлення В. Чорновола як лідера українського національно-демократичного визвольного руху розпочалося під час навчання в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, у 1955 році – на першому курсі філологічного факультеті, з другого курсу – на факультеті журналістики [2]. У 1960 році В. Чорновіл закінчив з відзнакою університет, захистивши дипломну роботу на тему «Публіцистика Б. М. Грінченка 1881–1901 років». У 1964 році він успішно склав кандидатські іспити до аспірантури Київського педагогічного інституту, але через політичні погляди його не допустили до аспірантури.

Важливим етапом у вивченні творчої спадщини В. Чорновола стало видання його творів у 10-ти томах, започатковане у 2002 році видавництвом «Смолоскип». Як зазначено у передмові до першого тому цього зібрання, укладачами використано архівні джерела, що зберігаються у Міжнародному благодійному фонді Вячеслава Чорновола, а також в особистих архівах його дружини Атени Пашко, сестри Валентини, сина Тараса та інших. До першого тому увійшли ранні журналістські та літературознавчі праці автора, статті, зокрема про творчість Бориса Дмитровича Грінченка (1863-1910) [3].

Метою нашої статті є ознайомлення з дипломною роботою В. Чорновола, яка зберігається в Державному архіві м. Києва [4], а також з фрагментами кандидатської дисертації, які включено до першого тому 10-томного зібрання творів.

Науковий керівник дипломної роботи В. Чорновола Павло Максимович Федченко (1920–2002) незадовго до смерті надав свій примірник дисертації В. Чорновола укладачам 10-томного зібрання творів, які надрукували такі розділи: «Перші публіцистичні статті Б. Грінченка. Обгрунтування ідеї «культурництва»; «Боротьба Б. Д. Грінченка за унормовану літературну мову»; «Бібліографія». Наприкінці розділу «Бібліографія» зазначено, що документ публікується вперше та робота обіймає такі розділи:

«Вступ;

1) Життєпис Б. Грінченка, характеристика його суспільно-політичних поглядів;

2) Б. Грінченко про школу та культурно-освітню роботу серед народу;

3) Б. Грінченко – літературний і театральний критик;

4) Боротьба Б. Грінченка за унормовану літературну мову;

5) Художні твори Б. Грінченка в періодичних виданнях;

6) Значення творчості та діяльності Б. Грінченка в історії української культури.

Бібліографія». [5].

Важливо, що у дипломній роботі В. Чорновола, яка зберігається в Державному архіві м. Києва та має обсяг 216 аркушів машинописного тексту, зазначено такі самі розділи, які своєю чергою мають підрозділи:

«Вступ.

І. Життєпис Б. Д. Грінченка, характеристика його суспільно-політичних поглядів.

1. Біографія Бориса Дмитровича Грінченка.

2. Перші публіцистичні статті. Обгрунтування ідеї «культурництва».

3. «Листи з України наддніпрянської».

4. Дальший ріст демократизму Б. Д. Грінченка. «Нова сім'я».

ІІ. Б. Д. Грінченко про школу та культурно-освітню роботу серед народу.

ІІІ. Б. Д. Грінченко – літературний і театральний критик.

1. Погляди Б. Д. Грінченка на літературу.

2. Критика творів окремих письменників.

3. Б. Д. Грінченко про театр.

IV. Боротьба Б. Д. Грінченка за унормовану літературну мову.

V. Художні твори Б. Д. Грінченка у періодичних виданнях.

VІ. Місце творчості та діяльності Б. Д. Грінченка в історії української культури.

VІІ. Бібліографія» [6]..

Єдиний рукописний автограф у цій архівній справі належить науковому керівникові В. Чорновола – старшому викладачеві Миколі Пимоновичу Базилівському:

«Рекомендовано до прилюдного захисту на засіданні кафедри історії журналістики факультету. Науковий керівник Мик. Базилівський. 24.05.1960» [7]..

Тобто офіційним науковим керівником студента V курсу В. Чорновола був не П. М. Федченко, який очолював на той час кафедру історії журналістики, а Микола Пимонович Базилівський (1909–1993) – український театрознавець, публіцист.

Цей факт коментував сам В. Чорновіл в інтерв’ю журналу «Пам'ять століть» (1987, № 2): «Пригадую тематику дипломних праць. З-поміж інших тем була й така: «Публіцистика Бориса Грінченка». Це того Грінченка, який ще донедавна вважався одним з ідеологів буржуазного націоналізму.

Певен, що запропонував таку тему Павло Максимович Федченко, я звернувся до нього, щоб він став неофіційним керівником моєї дипломної. Він погодився. А взагалі Павло Максимович – гідна поваги людина, талановитий учений, дбайливий вихователь цілої когорти відомих українських журналістів, письменників, літературознавців. Він знав моє політичне кредо, але це не стало на перешкоді нашого творчого спілкування» [8].

Бібліографія, подана наприкінці дипломної роботи, систематизована за окремими рубриками та налічує 318 найменувань, що відповідає тому переліку, який надруковано у першому томі творів. Наприклад, окремі розділи бібліографії присвячені публіцистичним та літературно-критичним творам Б. Грінченка, виданням художніх, науково-популярних творів та етнографічним працям. Джерельною базою дослідження були, насамперед, періодичні видання, альманахи та збірники 1881–1901 років. До бібліографії включено також перелік творів класиків української літератури та відомих українських радянських письменників.

Перелік використаної у дипломній роботі загальнометодологічної літератури починався з обов’язкових у ті часи творів В. Леніна, М. Хрущова. До цього переліку увійшли також твори І. Франка, Л. Українки, М.Старицького, О. Олеся, М.Добролюбова, М. Вороного та ін. [9]

У 2002 році Павло Федченко підкреслив, що складена В.Чорноволом «бібліографія публіцистики Б. Грінченка залишається чи не найповнішою й до наших часів!» [10]

Епіграфом до роботи автор обрав вірш Б. Грінченка «Хлібороб», посилаючись на те, що у літературознавстві його вже раніше порівнювали з хліборобом, тому що він сам заявив про це у своїй поезії:

«Не велике я поле зорав,

Та за плугом ніколи не спав:

Що робив, то робив я до краю,

І всю силу, що мав я і маю,

На роботу невпинною клав.

На тім полі каміння було,

Поле все бур’яном заросло,

зупинявся мій плуг на тім полі,

Та не кидав робить я ніколи,

А гострив свій леміш, чересло…» [11].

В. Чорновіл порівнював Б. Грінченка не з дужим кедром, як писав поет Микола Чернявський, а з хліборобом, який буде зображений на майбутньому барельєфі як орач з рясним потом, який грудьми налягає на плуг [12].

Навіть поверховий огляд дипломної роботи В. Чорновола наводить на думку про масштабність та сміливість наукових пошуків талановитого студента, неординарність його як особистості.

Щоб зрозуміти коріння ідейних та естетичних поглядів Б. Грінченка В.Чорновіл грунтовно проаналізував суспільно-політичну обстановку в Україні ХІХ століття, коли Російська імперія була «тюрмою народів» та навіть серед простого народу поширювалися шовіністичні думки про національну виключність «великороса» над «хохлом», татарином. [13]

В. Чорновіл згадав різні часи утисків та гноблення української культури за часів Петра І, Катерини ІІ, етапи боротьби за друковане українське слово, наказ Валуєва, Ємський указ, період майже повного занепаду української культури. Відродження української літератури тих часів, на думку В. Чорновола, почалося в Галичині, особливо коли І. Франко очолив журнал «Зоря», в якому друкували свої твори прогресивні письменники зі всієї України. [14]

В умовах партійно-радянської преси та літератури погляди молодого вченого були такі:

«Що ж стосується Грінченка, Кримського, Самійленка, то в їх творчості щирий демократизм явно бере верх над національною обмеженістю. Інша річ, що будучи далекими від марксизму Грінченко та його однодумці малювали утопічні шляхи досягнення своїх демократичних бажань». [15]

Повертаючись до мети дипломної роботи, зазначимо, що автор вирішив дослідити тільки частину творчості та громадсько-політичної діяльності Б.Грінченка у 1801–1901 роках, тобто до його переїзду в Київ. Виходячи з обсягів запланованої розвідки, В. Чорновіл свідомо відмовився від детального аналізу творчої лабораторії Б. Грінченка, оскільки мова, стиль та жанрова різноманітність його творів заслуговували на окреме дослідження. [16]

Дуже важко виділити з-поміж усіх розділів дипломної роботи особливо цікаві та актуальні фрагменти, проте становлення В. Чорновола як журналіста, громадянина, політика найсильніше помітно в аналізі «Листів з України Наддніпрянської» Б. Грінченка. Листи ці друкувалися у 1892–1893 роках під псевдонімом П. Вартовий.

В. Чорновіл розглянув полеміку Б. Грінченка з М. Драгомановим (1841–1895) не вперше, тому що саме цю тему він обирав для однієї з курсових робіт. Він підкреслив, що частина листів написана нібито різними особами, що зумовлено змінами обставин, цензурними обмеженнями та еволюцією поглядів самого автора.

В. Чорновіл висловив особисту думку про статтю М.Драгоманова «Література російська, великоруська, українська і галицька» та перелічив те, що в статті було хибним. Викликав здивування розподіл М. Драгомановим літератури на ту, що піднімає передові питання часу – «русько-європейська» і дві (ще потім третя – галицька) «підлітератури», що розбирають свої місцеві питання. Мова до уваги не бралася, проте життя дуже швидко розбило цю драгоманівську доктрину [17]. Крім того, він засуджував думку М.Драгоманова про доцільність заборони в школі української мови.

Підсумовуючи цей розділ, В. Чорновіл висловив актуальні дотепер думки:

«Грінченко ніколи не заперечував значення передових віянь в російській культурі для визвольного руху на Україні. Інша річ, що він не надавав російській культурі виключного значення в справі розвитку української культури, ставив її в один ряд із західноєвропейськими, так само, як радив орієнтувати українського читача не на одного лише Пушкіна, а на Гете, Шиллера, Гюго, Пушкіна, Міцкевича, Байрона. Для цього він і сформулював положення, щоб кожний український інтелігент, крім української та російської, знав одну-дві іноземних мови [сам Грінченко знав три].» [18]

Загальне розуміння постаті Б. Грінченка в історії української культури В. Чорновіл прагнув визначити, порівнюючи його з Іваном Франком:

«Не можна без глибокої поваги говорити і про величезну відданість Грінченка справі розвитку української культури, справі національного і соціального визволення народу. Ця відданість привела його до свідомого зречення життєвих благ («я зрікся мрії», – казав Грінченко в одному вірші), до грандіозної по масштабах та різноманітності літературної і наукової праці. […] Важко знайти кого-небудь в українській літературі, крім Івана Франка, хто творив би так багато і так невтомно» [19].

Павло Федченко оцінив дипломну роботу В. Чорновола так:

«Це була оригінальна, новаторська (і як для тих часів – ризиковано смілива!) наукова студія, яка за своїми змістовими й обсяговими параметрами далеко виходила за межі навіть найкращих студентських дипломних робіт» [20].

Отже, через визначення наукових та світоглядних поглядів Б. Грінченка 23-річний студент Вячеслав Чорновіл продемонстрував глибокі професійні знання, справжню школу майстерності талановитого журналіста, висловив особисте бачення історії української культури.

Примітки

1. Ім’я Вячеслав подається без апострофа, як зазначено в документах В. Чорновола.

2. Див.: Побережець Г. С. Формування В. М. Чорновола як громадського, політичного та державного діяча [] / Г. С. Побережець // Інтелігенція і влада. – 2012. – Вип. 26. – С. 217-222.

3. Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. – Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. – К.: Смолоскип, 2002. – 640 с.

4. ДАК, ф. Р-1246, оп. 3, спр. 372, 216 арк.

5. Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. – Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 580-581.

6. ДАК, ф. Р-1246, оп. 3, спр. 372, арк. 3.

7. Там само, спр. 372, арк.1.

8. Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. – Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 438-439.

9. ДАК, ф. Р-1246, оп. 3, спр. 372, арк. 196-197.

10. Там само, арк. 546.

11. Там само, арк. 60.

12. Там само, арк. 194.

13. Там само, арк. 8.

14. Там само, арк. 13.

15. Там само, арк. 10.

16. Там само, арк. 15.

17. Там само, арк. 54-55.

18. Там само, арк. 60.

19. Там само, арк. 193.

20. Чорновіл В. Твори: У 10-ти т. – Т. 1. Літературознавство. Критика. Журналістика / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 545-546.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 619

Модифіковано : 2.11.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.