Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Перший всеукраїнський… / Частина перша. Стенограми… / 2. Засідання 15 жовтня 1921 р.

Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ

Частина перша. Стенограми засідань
14 – 30 жовтня 1921 року

2. Засідання 15 жовтня 1921 р.

Мороз.

Помолимось і почнемо свою працю. (Спів[ають] молитву). Значить, продовжується точка питань «накази з місць». Слово представникові Старокиївського Братства – брат[ові] Маленку [1].

Маленко.

В старі часи козацтва була українська вільна народня Церква. [В] нашу велику революцію арештовувались братства, котрі мали завданням лише напрямок брат[ер]ської допомоги, освіти, слова Божого і т. и. Відродження Української Церкви не розриває з своєю старовиною [і] бере все, що є кращ[ого] від неї. При церкві св. Сохвії, Премудрості Божої, [в]лаштували ці братства.

Я маю честь докласти Вам, вітати Вас, шановні члени Першого Всеукраїнського Собору, низько Вам вклонитись від братства робітників [слова] славної пресвятої Со[ф]ії. Ми маємо завданням ширити, розповсюджувати науку святої Євангелії, [яку] було так довго сховано царями [та] їх прислужниками. Щиро Вас вітаю, від щирого серця громадян маленької купки. [До] складу нашого Братства входять і старі, і молоді, і жінки. Невелика нас купка, [але] ми не боїмось брати таке велике завдання, як ширити Євангелію.

Повинен сказати, що мене, старого, дуже радує склад цього Братства. Там є професори і люди прості, малограмотні. У нас є одна загальна жилка – любов Христа. Треба вчитись поширювати Євангелію, у нас всі вчаться, навіть [і ті, що] з вищою освітою.

Дозвольте мені прочитати вірші робітника нашого – поета Тичини [2], в якому стані наше Братство. (Читає вірші). [Текст відсутній.] Так, Скорбна Мати не тільки по Україні зараз [і]де, роз[і]п’явши руки, – по всім світі. Давно [те] сталос[я], що Божа Мати питає – у нас всіх, ні, не питає тільки квіти літають, людей немає [так в тексті].

М шукаємо митрополіта, а учні шукають Іисуса. Немає людей і тільки тінь Його Розп’ятого в хаті зосталас[я]. Чому це так? Довго не можна тут думати, бо мало у нас часу, треба шукати Ісуса. Скажу тільки, що з 3 – 4 віку, коли «князь [світу цього» підбив] Церкву [під свою владу], Церква [перестала бути вільною]. [З]араз Церква вільна [3].

Немає часу довго балакати, тільки скажу одн[е] – не хвилюйтесь ви, парахвіяни, і ви, шановні члени Собору, пам’ятайте, як Господь наш Іисус Спаситель, перший наш Митрополіт [і в той же час наш брат], як, виходячи на проповідь, він був один, і також хвилювався, підступав до нього диявол [і] шеп[о]т[і]в йому: «Йди, поклонись мені – я віддам Тобі все царство» [4]. Він йому сказав: «Геть від Мене, сатано, – одному Богові поклонишися і служиши йому». Так і ви, брати. У той [мо]мент весь світ залежав від Нього. Він сказав: «одному Богу поклонися і йому служи». Так і ви зробіть. У нас є один Митрополит – Іисус Христос. До вашого голосу прислухається не одна Україна. Тут, в цих мурах, діється велике діло. Я не помилюсь, що світ прислухається до вас, – що скаже Перший Всеукраїнський Собор.

Не хвилюйтесь, служіть одному Богові і Йому одному служіть. Тут є маленька купка… не обіжати їх збираюсь, тільки скажу, як сказав Христос: «Не бійся, мале стадо, бо Отець небесний… Не бійся, стадо, роздай своє майно, творіть милостиню, придбайте собі сакви нові, котрі не старіють…» [5]

Церква повинна бути підперезана, тільки така Церква у XX ст. може існувати. Ще раз від робітників Братства св. Сохвії кланяюсь вам, пан-отці, і вам, Церковна Радо, – низький покл[і]н.

Мороз.

Тепер перейдемо до заслухання привітань, наказів з місць по кожній губерні[ї]. Може, [бажано], щоб [представників] кожної губерн[ії] викликала Президія для того, щоб був певний лад?

(Згода Собору. Читає порядок привітань від губерній) [текст відсутній].

Мороз.

Любі брати і сестри, члени Всеукраїнського Православного Собору.

Як Голова Київської Губерніяльної Ради я щасливий вітати Всеукраїнськ[ий] Православн[ий] Церковний Собор від Київщини.

Всім вам відомо, що славетня Київщина це є спокон-віку джерело прагнення людности до волі, братерства, це ми знаємо з нашої історії. Вам відомо, що Київщина, дала найкращого працівника, найкращого виявителя нашої української культури, світового генія – незабутнього Тараса Шевченка [6]. На його «Кобзарі», на його співах ми учились братерства, як нам жити, щоб бути вільними синами України. От настав час, коли [його] натхненні слова, коли [його] мова може лунати в Божім храмі [7].

На славетній Київщині [проводиться] дійсно жива, непереможна [визвольна церковна] праця. Фортеця на славетній Київщині будується. На славетній Київщині, як вам відомо, відбулись, безумовно, найважливіші події за часів церковного руху. Треба сказати, що в цьому напрямк[у ] Київщина йде одностайно. Правда, деякі повіти взяли [перед], це цілком зрозуміло. [В] повіт[ах], які гуртуються коло Києва, найбільше прокинувся український церковний рух. [Ц]е повіт Київський, тут дуже мало є парафій, які ще не були українізовані. [Парафіяни] свої парахвії приєднали до Всеукраїнської Церковної Ради. Вони стали дійсними членами Всеукраїнської авіокефальної Церкви.

Далі, славетну працю в цій галузі проводить повіт Канівський. Треба [від]значити й повіт Білоцерківський і взагалі всі повіти. Останні повіти, які приєднались, – це повіти Уманський і Черкаський, тут тільки недавно почався рух. Я обмежений часом, не буду дуже спинятись на цьому. Я гадаю, що Брати з місць які [зголосилися] освітлять події їхнього місцевого [церковного] жигтя.

Отже, дорогі Брати, вітаючи Всеукраїнський Православний Собор від славетної Київщини, скажу, що хай Україна вірить, що Київщина ніколи не змінить то[го] напрямк[у], який вона взяла, що вона ніколи не похилить прапора, який вона так високо [під]несла, що ворожі хвилі розіб’ються об скелі Київської української православної Церкви.

[о. Бржосньовський], представник Білоцерківщини.

На Білоцерківщині відбулося два повітових з’їзди. Третього липня ц. р. відбувся з’їзд, на [якому] був Михайло Наумович Мороз, і [на якому] винесено слідуючу постанову: (Читає постанову) [текст відсутній].

Мороз.

Слово належить представникові Уманщини.

[Бр[ат] Холодкевич], представник Уманщини.

25 вересня на Уманщині відбувся перший повітовий з’їзд. Уманська парафія і з’їзд зробили так[ого] наказ[а]: (Читає наказ) [додаток 1].

Отак[ого] наказ[а] дан[о] делегатам, що п[ри]їхали на Всеукраїнський Церковний Собор. Крім того, на Уманщині відбулось ще три з’їзди. [Т]реба зазначити, що у нас немає працівників. Українська Рада вирядила 7 [душ], а фактично працює два, тому-то Уманщина йде позаду [в]сіх повітів. Не дивлячись на те, що у нас праця тільки почалась, у нас уже 20 парафій українізовано, і є такі, що вже [їх] приєднано до Всеукраїнської спілки.

Зінчук.

Наказ від Богуславської української православної Церкви. (Читає наказ) [текст відсутній].

Оце той наказ, як[ого] мені доручив Богуславський з’їзд. Я цілком піддержую цей наказ і гадаю, коли буде висвя[ч]ен[о] на Богуславщину і взагалі на всю Україну буде висвячено єпіскоп[а], то всі непорозуміння і всі хвилювання і одразу [в]тихомиряться. Коли буде людина, яка буде думати так, як думають всі люди України, то, безумовно, тоді не буде т[ієї] колотнечі, тих непорозумін[ь], як[і] зараз бачимо. Для цього, я гадаю, що нам, почесним членам Першого Православного Всеукраїнського Собору, треба вжити всіх заходів, щоб тут же висвятити свого рідного єпископа, [який] керував би всією [Церквою] Україн[ською]. Ще раз звертаюсь до вас з проханням, будь ласка, приступайте до цього [від]разу, не бійтесь, не відсовуйте надалі ц[ього] кардинальн[ого питання]. Це [питання] – сам[е] головне і на ньому будуть будуваить всі [інші].

Треба вжити всіх заходів Собору, щоб московськ[ого] епіскопа було сюди покликаи[о]. Може, він не захотів у нас бути як член [Собору, але] як г[і]ст[ь] він, може, прийде. Треба, щоб він вислухав і побачив волю всієї України. [Т]еперішн[ього] митрополіта Михаїла [8] і я, і всі ми не зна[ємо], ми чули тільки відповідь його. Безумовно, він не міг інакше відповісти, але коли [його] буде [за]про[шено], як гостя, [і він прийде], то вислухає [голос всієї] людн[о]ст[і] українськ[ої] – ми його [справжнього відношення до нас] не знаємо, він нам чисто офіційно відповів. Хай він вислухає людність [У]країни [й] розміркує, як він повинен себе тримати. (Голова перебиває).

Мороз.

Це питання буде окремо вирішуватись, прошу цього не торкатись.

отець Зінчук.

Коли б ця людина відмовилась, то ми мали б право висвятити своїх кандидатів.

Мороз.

У нас учора було ухвалено, що[б] справу з запрошенням єпіскоп[ів] заслухати, коли буд[е] заслухан[о] до[повіді] з місць. Зараз я нікому не дам слова з приводу цього.

[Священик Храпко].

Я прошу слова. Мені відомо, що митрополіт згодився бути тут на зібранні.

[Священик Вертелецький], представник Липовеччини.

Шановні члени Собору, я представник Липовеччини. У нас справа Української Церкви, не дивлячись на несприяючі умови, стоїть досить задовольняюче. Селянство ставиться надзвичайно прихильно до т[ієї] праці, яку [проводить] Церковна Рада, в цьому напрямку багато допомагає інтелігенція, особливо вчительство.

Треба зазначити, що прихильники [місцевого] епіскопа ведуть шалену аг[і]тацію проти нашої [праці]. У нас відбулося два повітових з’їзди і волосні, на [яких] обрано Волосн[і] й Повітову ради, [що] проводять свою працю. Всі з’їзди висловлювались за корінну реформу [У]країнської Церкви. На цих з’їздах, так би мовити, проходить думка, що в часи революції, коли йде переоцінка цінностей, не можна залишати Церкву у тому стані, в якому вона була до цього часу. Нам дано такого наказа, щоб ми домагались негайного проведення в життя реформи Церкви. Перше всього цікавляться [справою набуття] єпископ[ату], але наказу немає такого, щоб звертатись до того епіскопа, який уже сво[є відношення] до Української Церкви [виявив]. Коли б ми звернулись до нього, то ми тільки дискредитували б почесть свою – членів цього Собору.

[о[тець] Житник], представник Таращанщини.

Вельмишановні члени Собору.

На превеликий жаль, я зазначу те, що зазначив представник Уманщини, що у них [жатва] мног[а], а ділателів мало [9]. У них 7 робітників, а у нас я один. За ці 3 місяці своєї праці успів українізувати 38 парафій. Більшість з них приєднано до Спілки, а решті приєднатись [заважають] військові частини, які там пробувають. На великій перешкоді нам стають [місцеві] пан-отці. Крім того, вони [шкодять нам по парафіях], де я ї[ж]джу. а також [шкодять] на моїй парафії. Кажуть, що я – єретик; недавно [на]дісла[но] листа [до Виконкому] на мене такого змісту. (Читає листа) [текст відсутній].

Хіба такі листи можуть писати селяни? Коли я їх українізував, і вони досить гарно проводять працю. Один пан-отець – о. Ілляшевич сказав: «лучше пойду хлеба просить, а на телячьей мове служить не буду». Їздючи по повітах, бачу гарне відношення селян – дають підводи, приготовляють обід як для мене, так і для півчих – 16 чоловік, яких я організував і вожу з собою, бо по селах дяки не вміюіь навіть читати, так що нема з ким вести службу. В першу чергу треба звернути увагу на дяків, щоб їх на[в]чити читати [й] співати, бо більшість з них неграмотні. Ось [через це й] кажуть, що піп не вміє служити.

Коли б у нас був епіскоп, я вже українізував би весь повіт. На превеликий його немає – і справа гине.

Чехівський.

Браття мої, я взяв слово в порядку формальному. Моє завдання вияснити, що ми, власне, повинні винести з доповідів з місць. Ми повинні будем винести відповідну резолюцію, через те нам треба відтіняти місця, які увійдуть в резолюцію. Треба розрізняти, хто називає себе прихильниками єпіскопату. З одного боку, вони говорять про мир, а з другого боку – вони агітують на місцях, вони вимагають свого царства.

Прошу вас відмічати ті факти, коли сміються над мовою, коли глузують – кощунствують, служать для того, щоб зробити провокацію проти Української Церкви. Цю лицемірну маску треба зірвати.

Цю думку я хотів поставити на увагу Собору для того, щоб в кінці винести відповідні резолюції, які б констатували, що дійсно робиться в церковній справі.

[Коновод], представник Харківщини.

Вельмишановні Брати і сестри.

Дозвольте вітати вас від імені Харківської губерніяльної ради, першої парафії на Слобожанщині в м. Харкові. Дозвольте вітати в цей історичний час, який переломив на дві течії наше життя. Дозвольте вітати в цей день великого свята, який буде мати значіння не тільки для церковного життя, а й для всього [життя] українського люду.

Мені дуже приємно висловлювати привітання від української Слобожанської Церкви. Людність там так зденаціоналізована, що праця [в] українсько[му] ру[сі] занадто тяжка. І ці тяжкі обставини були причиною того, що у нас мало.

Церковна справа зараз на Слобожанщині перебуває в такому сумному стані, що мені, [чуючи] те, що тут делегати приносять з Центральної України, мені приємно і заздрісно. Приємно тому, що справа церковна набула чисто стихійного характеру тоді, як у нас дуже кволо ще. На протязі чотирьох років майже нічого не зроблено.

Боротьба за Українську Церкву почалась ще весною 1917 р., коли у Києві був митрополітом Антоній [10]: раніш він у нас був епіскопом. Ми були до нього звернулись, щоб дозволив нам прослужити українськ[ою] мов[ою], але він не дав дозволу – сказав, що це «базарный язык».

Потім наступили такі події, що припинили на довгий час справу церковну – то прихід радянської влади, то німецький прихід, які дуже вплинули на життя. Потім більш гостріше питання стояло, це коли Харків окупував Балбачан [11]. Ми були звернулись до нього: «Допоможіть нам у справі української Церкви». На це він сказав: «Що ви з дрібницями лізете до мене, я захоплений великими державними ділами». А коли деникінці прийшли, то не можна було навіть підпільно працювати.

Уже за 3-м приходом радянської влади, коли був декрет про… [один рядок відрізано] закладатись парафія і до 1 січня 1921 року уже було [декілька] тисяч родин. Склад парафії більш пролетарський, бо Харків є місто фабричне, де багато робітників. Таким чином, парафію прийшлось складати з усього Харкова. І коли стало можливим просити владу, щоб нам дали церкву, то виникла думка, яку просити церкву? Позаяк парафіяни зо всіх місць Харкова, рішили просити центральну церкву. І от починаються заходи, щоб церкв[у] бул[о] передано.

Тут починаються наші митарства, велика боротьба, починаючи з вищих і кінчаючи нижчими урядовцями. Було подано прохання, бул[о наді]слано делегат[ів] до влади, але справа гальмувалась, і так пройшло сім з половиною місяців, і до цього часу у нас Церкви немає. І тільки в останній час, коли ця справа була поставлена на більш обгрунтований шлях, вдалось добитись аудієнції у Петров[ського] [12], і він дав згоду, щоб Миколаївська церква була передана нам. На підставі цього замісник Наркомюсту Лебединець [13] видав наказа про негайну передачу церкви. Це було у вересні, але не тут-то було.

Чорносотенне духовенство стало «на диби»: як це так забирають нашу Миколаївську церкву? Правда, це найкраща церква. Щоб не так загострювати цю справу, ми звертались до епіскопа [14], щоб він не чинив перепон щодо справ української Церкви, але він відповів: «что так как Собор Киевщины осу[жден] Собор[ом епископов] [15], то и он не может дать своего благословення».

На це представники робітників зауважили, що вони з ним не хочуть балакати, а візьмуть церкву чисто революційним шляхом. У Харкові немає жодного священика, який би сприятливо відносився до справи утворення [У]країнської Церкви. Ви всюди можете почути брудну лайку і глузування відносно духовенства. Кажуть: «Как же мы будем на собачьем языке править в церкви, мы и дома на зтом языке ругаемся».

Коли було видано наказа Лебединця, громада наша вжила заходів, щоб скоріше ця справа йшла, але тут україножерство гальмує справу. Трошки негарно, коли я скажу, хто у всіх справах стоїть і перешкоджає. Річ в тім, що настоятелем цієї церкви проф. [Бут]кевич, це член правого крила бувшого «Государственного Совета». Він відноситься дуже вороже до української справи. Він веде чорносотенну агітацію серед робітників і т. ін. Помічником його знов таки завідуючий відділом.

Мороз.

Я не даю слова про це говорити.

Представник Харківщини.

[От], ці люди тяжко впливають на громадянство. Навіть столична преса не забуває української громади. Я привіз сюди дві газети «Вісти» [16] і «Комуніст» [17]. В «Комуністі» стаття… Цю газету ви можете прочитати [в] Церковній Раді. Статтю [цю] написав відомий діяч, який обвинувачує нас у тому, що українці під прапором відновлення церковного життя проводять контрреволюцію. Ця стаття [в] «Комуністі» [18]. А перед моїм від’їздом в газеті «Вісти» була стаття «За Ісуса чи хліба куса» [19]. Тут думка та, що попи втеряли кусок хліба і хотять його удержати, і через те не мирять табір петлюрівський – автокефалісти і деникінці. Ця стаття великий вплив мала на наше громадянство. Преса ставиться до нас дуже негарно.

На 15 жовтня призначена комісія, яка має визначити порядок, як передати Миколаївську церкву, але тут є небезпека в тому, що комісія ця складається з ворогів Української Церкви.

На повітах українських рух проходить занадто кволо, всього 4-5 чоловік приїздило до нас по інформацію. Лихо лише в тім, що у нас мало робітників. Вітаючи Православний Церковний Собор, я прохаю Собор допомогти Слобожанщині, щоб було більше людей для праці.

Цимбалистий.

Шановні Брати і сестри.

Я щасливий, що маю велику честь вас вітати як член губерніяльної Подільської Ради. Я поділюсь з вами інформаційним матеріалом про те, що ми зробили на Поділлі.

Подільська губерніяльна рада виникла з необхідності у Вінниці. До нас стали звертатись зо всього Поділля по книжки і т. ін., і ми побачили, що тут повинен бути об’єднуючий орган, який міг би давати вказівки всім, хто звертається до нас.

У березні 1921 р. було відкрит[о] перш[у] парафі[ю], у березні було організовано Подільську Губерніяльну Раду православної Церкви. Людність Поділля поділяється на 3 елементи: перший і основний – це підвалина церкви – селянство. Селянство дуже прихильно відноситься. Коли б пан-отці були з нами, то все було б гаразд. Коли пан-отець вороже [ставиться], то тут і починається боротьба між селянством.

Другий елемент – це пан-отці. Вони у нас переважно старої Церкви, вони виховані в старому дусі, [з них] мало є прихильників української Церкви, а хто прихильник – той уже давно з нами. Є люди між ними, [що] сидять між двох стільців і думають, як один висмикають, то буде на другому сидіти. Вони кажуть: да[йте] нам епіскопа, і ми будемо з вами.

Третій елемент – це верхи, бувший російський єпіскопат. Таких у нас 5 чоловік. Один з них каже: «Началось охохландивание церкви». Отець Амвросій [20] каже: «На зтом базарном языке я не могу разрешить служить, ибо на зтом языке можно только ругаться и с торговками разговаривать». Пимен [21] видав наказа, щоб ніхто не смів йти на Собор, який скликає Всеукраїнська Православна Церковна Рада. От таке відношення єпіскопату Поділля до наших українських справ.

Я закінчую, тільки дозвольте сказати кілька слів [від] об’єднаного громадянства про те, що ми мусимо винести і що мусимо підтримувати. Ми, подільське об’єднання, домагаємось, щоб наша Церква була автокефальною, щоб наша Церква була народньо-соборною, щоб негайно були проведені в життя ухвали Собору, які буд[е] тут винесен[о].

Мороз.

Слово представникові Волині о. Теодоровичу [22].

Теодорович.

Маю честь виступити представником православного українського люду Волині. Той край, представником якого я являюсь, був довгий час великого [шару] «діячів» [23], [в] кавичках «діячів». У нас рух почався дуже недавно – цим літом. До цього часу ми не знали, що єсть Всеукраїнська Церковна Рада. Мені приходилось бути на з’їздах у Житомирі і Старокостянтинові. Там усі пан-отці вороже ставляться до українців. На всю Волинь є прихильників до 20 пан-отців. Вони вичікують, коли наш рух пошириться. За ввесь час я провів тільки 4 зібрання, [але] через незалежні від мене обставини, моя праця була припинена. Причина цього непорозуміння згодом виявиться. В той час, коли я був позбавлений волі, наша ієрархія вжила всіх заходів, щоб придавити невеличкий гурток, який уже у нас був.

Я поінформую вас про постанови, які винесено на двох зібраннях, [що] мені удалось провести. (Читає) [текст відсутній].

Відносно нашого єпіскопату [в]сім відомо. Я хотів висловити побажання невеликого гуртка. Вони мені казали вітати Всеукраїнський Православний Церковний Собор. Час, в який ми живемо, дуже великий, ми стоїмо на порозі, можна сказати, двох, так би мовити, тих чи инших історичних взаємовідносин людей, тих чи инших культур, на п[о]р[о]зі [встановлення] двох цілком [особливих] відносин одн[ієї людини] до друго[ї]. Стоїмо на порозі, коли люде в муках творчості знаходяться. Я хотів би висловити свої погляди, якою мусить бути Церква. Вона мусить бути великою огорожею, вона мусить бути всенародньоправною.

Завдання цього часу єсть вирвати [Церкву] з рук [її Епіскопсько-патріаршої] влади і передати [цю владу] народові. Це є мета, тут нова творчість життя Церкви. Дух Божий де хоче, там і дише [24]. Він не тільки міг виявляти свою творчість на Соборі, але і, при потребі, може впливати…

Гурток Волині цілком певний, що Всеукраїнський Церковний Собор остаточно вирішить всі ці справи, які назріли, остаточно з’ясує і покаже перед православною українською людністю, через що йдемо цим шляхом, а не иншим.

Продовження засідання

Додаток № 1. Наказ від Уманщини

Додаток № 2. Проект постанови по заслуханні доповідів з місць


Примітки

1. Тут помилка: Маленко був представником Братства робітників слова, яке розташовувалося при соборі св. Софії в Києві. Софія Київська була осередком Старокиївської парафії, утвореної постановою № 54 Київського губвиконкому від 10 липня 1919 р.

2. Тичина Павло Григорович (1891 – 1967) – видатний український поет. У 1921 р. був членом Братства робітників слова.

3. Мається на увазі факт становлення християнства як державної релігії в Східно-Римськіїі імперії після Миланського едик ту (313 р.) імператора Константна І Великого.

4. Мт. 4: 8-9.

5. Лк. 12: 32.

6. Звенигородщина в XIX ст. входила до складу Київської губернії.

7. Тексти творів Т. Г. Шевченка вживалися під час відправи Божих служб українською мовою, а сам він був визнаний пророком УАПЦ.

8. Михаїл (Єрмаков) був призначений Московським Патріархом Тихоном (Белавіним) митрополитом Київським і Галицьким, Патріаршим Екзархом України в серпні 1921 р. (за іншими відомостями положення про екзархат було затверджено на початку 1921 р.).

9. Мт. 9:37.

10. Антоній (Олексій Павлович Храповицький, 1863 – 1936) – митрополит Київський і Галицький (1918 – 1919). Народився в дворянській родині (с. Ватагіно Новгородської губ.), закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну Академію, де з 1887 р. був доцентом і захистив дисертацію на тему «Психологические данные в пользу свободы воли и нравственной отственности». У 1889 р. – ректор Санкт-Петербурзької семінарії. Після отримання сану архімандрита – ректор Московської Духовної Академії. З 1895 р. – ректор Казанської духовної Академії. В 1902 – 1914 рр. – єпископ (з 1906 – архієпископ) Волинський. 1911 р. одержав ступінь доктора богослов’я. У 1914 – 1918 рр. – архієпископ Харківський і Охтирський.

Обраний митрополитом Київським і Галицьким на Київському елекційному з’їзді 30 травня І918 р. Заарештований військами Директорії УНР в грудні того ж року. В 1919 р. втік з рештками армії А. І. Денікіна в Царгород, де утворилося «Высшее церковное правление за границей», що було очолене Храповицьким в новій резиденції – Сремських Карловцях (Сербія). Помер у м. Белград (Югославія) 10 серпня 1936 р.

11. Болбочан Петро (1883 – 1919) – полковник армії УНР, командир Запорізького корпусу і командуючий всіма військовими силами Лівобережної України. Після відходу на Правобережжя командних посад не займав. У 1919 р. у Проскурові зробив спробу самовільно стати на чолі Запорізького корпусу, за що його було розстріляно за вироком військово-польового суду.

12. Петровський Григорій Іванович (1887 – 1958) – голова ВУЦВК у 1919 – 1939 рр.

13. Лебединець М. Н. (1888 – 1934) – радянський діяч, нарком юстиції УСРР з червня 1919 р. З 1924 р. – голова Верховного суду УСРР.

14. Нафанаїл (Микола Захарійович Троїцький, 1864 – 1933) – митрополит Харківський і Охтирський. Народився в родині священика Донської єпархії. У 1897 р. закінчив Казанську духовну Академію. 1904 р. – єпископ Козловський, вікарій Тамбовської єпархії (з 1918 р. архієпископ). У 1921 – 1924 рр. – архієпископ Харківський і Охтирський. З 1924 р. призначений митрополитом Харківським, але митрополією не керував. З 1927 р. тимчасово керував Воронезькою єпархією. Помер 7 квітня 1933 р. і, згідно з духовним заповітом, похований як мирянин на ст. Перхушково Білоруської залізниці.

15. Собор Київщини засуджений Радою єпископів (див.: Част. II, док. № 15).

16. «Вісті» – орган ВУЦВК Рад робітничих, селянських, солдатських депутатів. Газета одила спочатку в Києві, а з 1920 р. – у Харкові.

17. «Комуніст» – газета, орган ЦК КП(б)У, виходила з 1918 р. російською мовою, а з вня 1918 р. – українською. Починаючи з 2 лютого 1943 р. видавалась під назвою «Радянська Україна», тепер – «Демократична Україна».

18. Стаття проф. І. Сухоплюєва «Контрреволюцій под флагом религиозной революции» (від 14 жовтня 1921 р., № 221).

19. Згадується стаття, автором якої був В. Коряк (від 9 жовтня 1921 р., № 192).

20. Амвросйі (Олександр Олександрович Палянський, 1878 – 1931) – єпископ Подільський і Брацлавськнй у 1918 – 1922 р. Народився в Тамбовській губернії. У 1903 р. закінчив Казанську Духовну Академію. З 1918 р. – єпископ Вінницький. У 1922 р. – єпископ Подільський і Брацлавськнй. В 1923 – 1926 р. перебував на засланні на Соловках. Помер 1927 р. в Казахстані; за іншими даними в 1931 р.

21. Пимен (Павло Григорович Пегов, 1875 – 1942) – архієпископ Подільський і Брацлавськнй. В 1922 р. ухилився в «обновленський розкол», але 1935 р. повернувся до РПЦ і відновлений в сані архієпископа Подільського і Брацлавського.

22. Теодорович Іван (1887 – 1971) – архієпископ Подільскнй і Вінницький УАПЦ 1921 – 1924 рр. З 1924 р. очолив УПЦ за кордоном. Блаженнійший Митрополит УГПЦ в Канаді, Голова Собору Єпископів УПЦСША, Голова Церковної ради Митрополії, духовний опікун Української Православної Ліги США, архієпископ Філадельфії.

23. Можливо, йдеться про діяльність архієпископів Антонія (Храповицького) і Євлогія (Георгієвського) на Волині щодо організації чорносотенного руху.

24. Ів. 3:8.

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 43 – 51.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 441

Модифіковано : 14.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.