Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Перший всеукраїнський… / Частина перша. Стенограми… / 7. Засідання 20 жовтня 1921 р.

Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ

Частина перша. Стенограми засідань
14 – 30 жовтня 1921 року

7. Засідання 20 жовтня 1921 р.

9 – 1 год.

(Молитва)

Мороз.

Слово для позачергової заяви пан-отцю Задорожньому.

Задорожній.

Вельмишановний Соборе[!]

Між иншим, учора я випадково завітав на нараду єпископів, [які] живуть у Києві і засідають у Володимирському Братстві [1]. Дуже гарних декілька [речей] я хотів би вам з’ясувати для того, щоб ви зрозуміли і знали, якого шляху держатись, щоб набути собі єпископа. Між іншим є маленька партія з наших соборян, яка тримається [необхідности] традиційного шляху в [набутті] єпископа. Ось вона і ще хто цікавився цією нарадою, завітали до епіскопів.

Зійшлись митрополит Михайло, єпіскоп Браїловський [2] і ще 3 епіскопи. З промовою виступив Михайло, [який] сказав, що він гадав, що тут тільки одні миряни.

«Дорогие братья и сестры, я должен сказать по поводу совершающихся событий в св. Софии. Там собралась партия националистов, которая проводит свои национальные идеи».

Там якраз був наш член Собору з Полтавщини, [якого] я не буду називати, і каже (між іншим російською] мов[ою] він з ним балакав):

«На мой взгляд, вы очепь большую оплошность делаете, что наш Собор не посещаете. Вы должны посетить наш Собор, потому что там действительно собралась партия националистов, когорые проводят не церковное дело, а политическое».

Після цього він каже «[єдино]мышлен[н]икам», котрі кажуть в їх бік «тем, кто «за» говорят в Соборе, тем дается полчаса для промови, а тем, кто против, запрещается совсем».

Тоді я попросив слова. Кажу:

«Ваше преосвященство. Цього чоловіка ніхто не уповноважував говорити, так як і мене. Я буду говорити тут як приватна людина. Цей священик є не більш, не менш як провокатор, бо це є велика неправда. Я раніше не вірив, що єпископат пише в «чеку» [3] доноси, а тепер вірю. У нас тільки церковна справа, а не політична. Відродження духу перших християн».

Тоді єпископ Дмитро каже: «кто не с єпископатом, тот не в церкви, царства Божьего не видать, ему как своих ушей».

Тоді виступив професор Н., [який сказав]: «в священном писаний сказано – «члены Собора разделяются на голову, руки и ноги; єпископ єсть голова» [4]. Тоді селянин виступив і каже: «а що ж я з себе уявляю – ноги?» всі засміялись і за[метушилися], тій промовець виступив і дуже гарно з’ясував справу. Каже так:

«Ваше преосвященство, як ви будете дивитись на таку справу? – Ви вірите в загробне життя – я знаю, що ви вірите, – а якщо вірите в загробне життя, то вірите і в мощі святі. Ми також віримо в загробне житт я, а раз ми віримо, то віримо і в те, що він нас благословить».

Правда, владика митрополит схвилювався, але нічого не сказав. [Кінець-кінцем] митрополит каже:

– Я вас вызнавать за Собор не могу, вы есть самочинное сборшце, созванное самозванной Радой Всеукраинской. Коли хотите быть с нами, то должны послушаться голоса нашего, когда соберется Всеукраинский Собор всего народа, и тогда мы, может, автономию дадим, а что касается авгокефалии, то вы должны будете подать заявление об этом Всеукраинскому Собору, а потом будет Всероссийский Собор, а Вселенский Собор, может, найдет и ненужным вам дать автокефалию».

Можу одне сказати, що далеко не таким був митрополит Михайло там, як тут.

Мороз.

Прошу. – ще член Собору Сорока хоче додаток зробити.

Сорока [Уманщина].

Всечесний святий Соборе!

Хоч [мене] ніхто не уповноважував [бути у Володимирському] Брат[стві], але кожен має право шукати правди. Ми думали, шо почуємо, [як] вони будуть між собою балакати [після того], як тут слухав нас митрополіт Михайло, але вони до нас звернулись, як тільки ми вийшли, щоб ми розказували, що в нас робиться і які наслідки [завітання] митрополита. Після цього [підвівсь] представник Полтавщини і став [говорити] те, що сказав уже п[ан]-отець За[дорожній].

Потім каже – поводження Собору неправдиве: хто українець, того поощряють, а хто не з українською ідеєю, тому не дають слова, і тому я прошу не кидати цього Собору, а ходіть туди, владико, ви виведете цей Собор куди ви захочете, а інакше вони розділяться і будуть вбивства, інквізиції. Мирополит[ові] кажуть, як ви дивитесь на цю справу, що вже розрішено на українській мові правити – а [він] каже: «это гонение на нас будет».

Вони казали, що висвячувати вони не будуть. [Нашого] Собора [вони] не визна[ють за] каноничн[ий]. Після цього виступив о. Задорожній, який дав багато прикладів. Вони страшенно схвилювались і заявили: «Вы в богословии ничего не знаете, – єсть каноны нерушимые и есть рушимые, для того, чтобы узнать их, то нужно год читать. Вы похожи на сектантов».

Потім ще Задорожній казав, що якби прийшов Христос, то вірьовкою розігнав би таке зібрання. Потім виступив ще один і каже: «Ми звертаємось до вас [з проханням] висвятити нам єпископа, а не питаємо, чи це Церква Українська, чи ні». Тоді вони стали розходитись і кажуть:

«Мы думали, что вы пришли организованно, а вы пришли неорганизованно. А кто захочет бьггь завтра, то сорганизуйтесь, возьмите известн[ое] течение, а мы будем завтра заседать и разьясним дело».

Мороз.

Дросенко подав заяву, що він хворий і прохає дати йому дозвіл на від’їзд додому. Збори нічого не будуть мати проти такої заяви? Він чоловік дійсно хворий, і людина цілком певна. (Збори погоджуються на від’їзд Дро[с]енка) (Див. додаток № 1, 20 жовтня 1921 р.).

[Заява] члена Собору Шидловського [про] бажання позбавити [права голосу] тих членів Собору, які підняли руки проти визнання Собору Собором. (Читає). (Див. додаток № 2, 20 жовтня 1921 р.). Прошу позбавити голосу Пархоменка, який був учора у митрополита і ганьбив нас. (Вноситься це питання на розгляд Президії).

Мороз.

Слово брату Білому. Доклад Мандатної Комісії.

Білий.

Мандатна Комісія, розглянувши всі картки, склала такого акта. (Читає). – (Див. додаток № 3, 20 жовтня 1921 р.).

Мороз.

Вгодно всечесному Собору прийняти до відома й уваги доклад Мандатної Комісії. (Доклад приймається до відома).

Липківський.

Учора в моєму докладі я [с]пинився на тому місці, як соборноправність церкви мало-помалу було знищено. Єпископи [становляться] єдиними вершителями церковног о [життя]. Збори збираються тільки з єпископів, але виборче право залишається. Потім як церква з державою була з’єднана, то держава стала обирати єпископів. Тим самим більше підвищила єпископів, вони робляться вже урядовцями. Це царі робили для того, що[б] краще керувати церквою через одну людину, ніж через орган народний.

Це повело до того, що церкву було позбавлено виборчих прав, і царі стали самі при[зн]ачати єпископів. Це повело до величезних зловживань, які на своїх сторінках записувала історія. [Бувало, що] єпископами – патріархами вибирались молоді хлопці.

З початку IV ст. по Різдві Христовому на арену церковного життя виступає ще один чинник, який робиться головним чинником церковного життя, який досяг вищих ступенів персонального [добробуту]. Але тяжкі наслідки цього чинника – монахи. [Монашество], як ми знаємо, почал[ося] за часів гоніння. [Монахи] звикли жити в одино[честві], а потім стали збиратись у гуртки, більше дбали про своє персональне благочестя душі, спаса[ючи] свою душу. Монашество [призвело] до того, що [в] пустиню стали переходити сотні тисяч людей. [Запанувала] думка, що [єдиний] шлях спасіння – це монашество.

У IV-му ст. цей вплив поширився і дуже захопив всю людність. Стали визнавати, що всякому, хто хоче спастись, не треба жити в шлюбному стані. Про те, до чого це дійшло, багато пише святий Іоан Золотоустий [5], Василь Великий [6] і другі. Цей вплив дуже захопив християнську людність. Держава дуже гарно [з цього] користувалась, що[б] зміцнити себе. Царі стали думати, що це дійсно так, що з людьми одинокими, нежонатими, краще робити справу, ніж з сімейними, бо сімейний чоловік – єпископ – має жінку, дітей і т. ин., а монах – це людина, яку можна як вгодно скористувати.

Царі, користуючись [з] велик[ого] впливу монашества, стали обирати на церковне служіння людей [неодружених, з косами] [7]. Цю звичку взяли собі монахи, пристосовуючи до пустинного життя. Вони були дикими за своїм зовнішнім виглядом.

І от цей канон 6-го Вселенського Собору каже, що такі монахи стали шлятись по городах і т. и. Таким чином, стали тріпати свій монашеський облик в мирських служіннях [8]. Перш за все імператор-папа став [гуртувати] цю чорну армію і видав закон, щоб всі церковні служителі були [неодружені]. І ця армія стала підіймати достоїнства папи. І от 3-є правило [9] каже так: «Благочестивейший царь наш обратил внимание на безбрачность», от з цього часу починається боротьба царів при помочі [Соборів]… місцевих з брачним – шлюбним станом.

Перш за все звернули увагу на [другошлюбних] священиків. У каноні сказано, що [одружений] священик повинен жінку свою прогнати, а хто не прожене, той [позбавляється] священни[ць]кого сану. Той Собор все ж таки дозволив нижчим священикам, дияконам зоставатися жонатими, [але] ж було заборонено бути жонат[им] єпископ[ові]. Коли були жонаті єпископи, то жінок їх повинно бути віддано і засаджено до монастирів на [віддаленні] 25 верстов од того місця, де знаходиться єпіскоп [10]. І от стали запрошувати на єпіскопські місця переважно монахів. [Того, що серед] монахів було багато кар’єристів, то зараз же чорною хмарою монахи нахлинули на єпіскопські посади. Правда, Церква боролась з цим злом.

Сказано, щоб єпіскоп не був монахом, бо монах повинен бути пасомим, а єпіскоп повинен пасти. Канон писав своє, а життя робило своє. Не дивлячись на цей канон, у Грецькій Церкві всі єпископи були монахи. Це було величезне зло для християнської [Східної] Церкви. Монашеський вплив пішов на все мирянство. Все мирянство стало [виконувати вимоги] постів і дбати про своє персональне спасіння. Церква перестала бути громадою віруючих, а стала ареною лицемір[ства]. В такому вигляді, безумовно, про соборноправність церкви вже не можна говорити. Монахи для того і зробились монахами, щоб одійти од світу. Так що монахи не тільки не допомогали людям, а навпаки, коли мирянин [хотів] брати участь у церковному житті, вони [того] не дозволяли [11].

От в такому стані перейшла церква до нас, прийшла Христова віра тоді, як над цею вірою стала чорна хмара монашества, яке не [зважало на мирян]. Для наших простодушних предків [життя] монахів, [виснажених], з довгими косами [уявлялось, як] дуже важке. І от це до того спри[чинилося], що наша Українська Христова [Церква перейняла] монашество – стали засновуватись монастирі чоловічі й [жіночі]. Але український народ, хоч [і] простодушний, все ж таки був жи[ттє]радісним, і через те скоро християнство поширилось і стало освітлювати душі мирянства. Крім монашеської течії, пішла течія чисто народна.

Але на великий жаль, наша Церква скоро загубила силу Церкви Христової й прийшла [під владу] Москви – народу Росії. Цей народ російський неначе спеціально складений, щоб захопитись монашеством. У російського народу є звички до обрядового виконання всякої релігії, щоб найбільше поклонів бити, постити і т. ін. І це [у нь]ого цілком заміняє духовну християнську віру. Коли перейшло керівництво Українською Церквою до російського народу, то там монашество посунуло на церкву.

Ми бачили, що в московського народу скрізь засновані монастирі. Вони були не тільки Церквою, а й культурою, так що життя Російської церкви було монашеське. Всі от ці Церкви були монахи. От це монашество не [терпіло] соборноправносгі Церкви. Ці монахи могли зробити тільки чорну армію в руках царів, які старались про підвищення державного стану, про те, щоб зібрати Росію. От в цій справі головну і найбільш значну роль відіграло монашество.

[З] монах[ів] найбільш скористувався імператор російський [Петро] [12], який підчинив віру Христову [державі] і саме тому, що єпископами були монахи. Монахам тільки треба було нагороду дати, [влаштувати] персональне життя гарно, і вони продавали Церкву, і робились найкращими слугами царя. Ми бачили, що перші московські царі, а потім й інші, при допомозі монахів [знищили] вигляд соборноправності Церкви. Ми знаємо, що устрій Російської Церкви був не тільки монархічний, [але] й поліцейський, так що монахи зробились слугами й поліцейських. Поліцейський устрій зробив те, що церква стала «Відомством православного ісповідання».

Наскільки була [пройпята] церква цим державним життям видко з того, що трудно составити церковну історію од часів Петра І до цього часу. Вона перестала бути апостольською і зробилась імператорською. Може, саме через це навіть вищі розсадники освіти [ – духовні академії – ] незадовго до революції одержа[ли] титули імператорських. Так що вся Російська Церква впала в саму найбільшу єресь, яку тільки може уявити історія Церкви Російської. Це не є ерква [соборна] і апостольська, а Церква [казенна] і імператорська. Безумовно, що в імператорській Церкві соборноправності бути не може. І через це, коли нарід було позбавлено всяких прав в житті [своєї держави, він був позбавлений і прав] керування своєю Церквою.

Наш український народ ніколи не мирив з таким ганебним станом Церкви, і завжди, з тих пір, як український народ себе пам’ятає, боровся за свої права державні й церковні. Як ми подивимось на історію українського народу, то побачимо, що наш нарід, головним чином, боровся за церковні права і на цих правах старався здобувати права державні.

І от, борючись за права церковні, наш у країнський народ всі свої сили поклав на те, щоб скинути цю підлеглість, а [від]новити вільну соборноправність. Ця боротьба [дійшла] до цього сумного наслідку, який зветься іменем унії. І от наш народ став [вимагати] собі таких прав: господарювання всім церковним майном, вибирати всіх церковних службовців і всіх прав церковних. Тут нарід зустрів велику ворожнечу.

Перш за все, пішла боротьба за церковне майно. Український нарід став утворювати з себе братства, себто цехи [шевців], робітників і т. ін. Вони мали свою скарбницю. І от ці цехи, які були дуже [по]божні, стали звертати увагу на те, щоб церковну працю підвищувати. І вони стали допомогати в усьому Церкві – тут і вийшло велике церковне братство, яке стало засновувати монастирі, школи, друкарні. Таким чином, пішла соборноправність народної Церкви.

На грунті цього соборноправного життя пішли непорозуміння: єпіскоп каже, що він – голова Церкви і це його. Скрізь голова свого носа тиче. Пішла велика боротьба з єпископатом. Тоді вони побачили, що їм з українським народом жити не можна, і стали шукати допомоги в особі римського папи, [просили] йо[го], щоб він [вплинув] на польського короля, [під владою якого була] Україна, щоб він [допоміг їм запанувати над народом].

Для того, щоб [утворити] унію, було скликано Собор [13]. Тут виявилась вдача українського народу до соборноправності. В той час, коли були збори на чолі з єпископом, приїхали представники всіх братств – миряни. Казали, що мирян більше, ніж єпископату. Тоді єпископат відокремився, заклав свій Собор і проголосили [унію з Римом]. Але представники народу заклали з себе свій народний собор. Цей Собор склався так, як і наш Собор – без єпископа [14]. Правда, тоді ще наша Українська Церква була сполучена з Церквою Царгородською і царгородський імператор [15] [наді]слав сюди представників своїх, які були представниками єпископату.

Таким чином, [на] Берестейському Собор[і] український нарід показав свою [здатність] щодо вирішення церковних справ. Історія сказала, що Христова правда [на цьому] Берестейському Соборі була не на боці єпископату, а на боці народу, [що залишився] вірним своєму народові.

Нарешті, народ український завжди боровся і за своє виборче право, щоб не [надси]лали йому тих чи інших керовників. Після того, як Україну було приєдна[но було] до Москви, нарід боровся ще більш, як 40 літ [за волю церковну]. Цьому допомогало виборче право. Хоч деякі єпископи відходили до Москви, нарід вибирав на їх місце нових єпископів. Таким чином, виявляв свою боротьбу, доки не знесилився.

Треба сказати, що хоч Московська держава підбила зовсім українськ нарід, але ніколи український нарід не втеряв свого права повернути [собі церковну волю]. Коли [царювала] цариця Катерина [II] [16], то перш за в український народ став збиратись і послав імператриці свої вимоги, себто [вимагав] прав і вольності [для] українського народу й Церкви.

Правда, Катерина [II] спровокувала народ український, за ці права і вольності, яких народ вимагав, вона підбила народ наш під кріпацтво і позбав[ила його] прав людських. В такому вигляді народу вже трудно було боротись за права християнські. Але нарід і в цьому становищі бидла, скотини панської все ж таки за свої церковні права боровся. Ще літ сто тому назад, за жорстоких часів Миколи І [17] і Олександра [18], архіви консисторій були набиті цілими паках бомаг, [в яких] народ [вимагав], щоб посвячували священиків тих, яких ві сам вибере. Ще наші батьки пам’ятають, як боровся народ за право виборче. Люди знесилились і право виборче було скасоване, але прийшли ці часи, коли вже те все, що віками робилось, щоб [позбавити] народ прав, це все зникло, і тепер ми знов дожили до тих часів, які, може бути, повернуть [нашому народові його церковні] права.

Перше, що ми повинні тепер зробити, це відновити всі права народу в керуванні життям християнської Церкви. Оця соборноправність і є те друге питання, яке поставлено на вирішення нашого Собору. Закінчуючи св[ою доповідь], я прохав би Собор заслухати той проект ухвали про соборноправність, щоб раз [і] назавжди вирішити питання, хто повинен керувати пашо Українською Церквою. (Читає проект) [текст відсутній].

Отже, соборноправність наша повинна бути не єпископською, а всенародн[ьою]. Сам[им] мал[им осередком] нашої Церкви повинна бути парафія. Ким повинна керуватись парафія? Парафія повинна керуватись парафіяльним Собором, який збирається щороку, а постійним керуючим органом повинна бути парахвіяльна Рада. Парафії мають право бути об’єднані. Значить, керуючим органом парахвії є собор, а постійним – парахвіяльна Рада. Так, керуючим органом волосним повинна бути волосна рада і т. д.

Мороз.

Може, Собору вгодмо зробити перерву на 15 хвилин? (Перерву ухвалюється).

Чехівський.

Розглянули ми тут [питання] про зовнішні відносини укр[аїнської] Церкви [до] других Церков. Тепер на порядку внутрішній устрій Української церкви. «Церква» це слово грецьке, означає воно «Божий дім». Дальше значення цього слова – це громада вірних людей, об’єднаних вірою і надією християнською. Завданням своїм Церква Христова, зокрема Українська Церква Христова, має освятити людське життя.

Що значить «святити»? – слово «святий» од «світу», «просвіщення». І от Церква має своїм завданням робити з людей тьми людей світу. Через те Євангелія від Іоана [19] кличе освітлюватись у сяйві духовного життя. Оце життя освітлювання людей є життя Церкви. Воно йде прямими основними дорогами, освітлюється ученням Христа розум людський. Звідциль інша сторона церковного життя – це сторона навчання Євангелія, навчання Христа: друга сторона церковного життя – це вплив на людську волю, на діяння людське. Це для того, щоб підвищити людину на вищий ступінь життя. Третя сторона – це є вплив переважно на серце, а разом з тим і [на почуття] людського життя, це буде священнодіяння.

І так, життя Церкви [складається] з освіти, керування життям людей, ування духовн[ого] і третій вплив – на серце через священнодіяння, а через керування і на всю людську істоту. Це є процес життя Церкви. Цілком ясно, брати, що основою цього життя може бути лише вільність, воля людини. Ніякого примусу, ніякого [гноблення] Церкви не може бути. Христос сказав, що «тільки той прийде до Мене, хто [вільний], того об’єднаю з Собою, хто [вільно] приходит до Мене» [20]. Це значить без зовнішнього примусу.

Коли апостоли пішли на проповідь по селах, то два села не захотіли їх слухати. Тоді вони вернулись до Христа і кажуть: «зведи на них огонь з неба, щоб попалити їх». Христос на це сказав: «Я прийшов не губити, а спасти» [21]. Тут не може бути насильства, це є основний закон Христа.

В самій церкві не може бути насильства. Ніхто не може один одного насилувати. Ви знаєте, що все життя Христос боровся з цією течією навкруги. Ви знаєте, що найближчі [учні] думали, що Христос прийшов [закласти земне] царство. Коли Він казав, що вже йде час Його жертви, тоді найкращі учні Його просили Христа, щоб Він дав їм найбільші посади, коли Христос одкриє Своє Іудейське царство. Коли почули про це другі апостоли, то стали [змагатися], на якій підставі [ті] хотіли собі перші місця забрати. Христос почув це і сказав: «Ви знаєте, що князі…» [22].

Вони говорять – хто епіскопа не слухає, той не в Церкві. Єпіскопи не знають цього основного закону. Не можна з цеї катедри порушувати цей закон, і я хочу, щоб ми цей закон включили в свою постанову, як основу церковного українського життя.

Оце є основний закон церковного життя – ніякого панування, ніякого насильства в самій Церкві. На змішуванні державних елементів з церковною владою виникає багато зла, через те ми цей закон повинні взяти за основу церковного життя. [В церкві повинна бути] влада сили духа, сили моральної, сили впливу. Ви знаєте, що, коли Христос говорив з народом, то всі дивувались, як Він без влади. Він, як ми знаємо, син тесляра, і народ казав: «як Він, – син тесляра, і так ширить свою владу в народі» [23]. І всі говорили, що слова Його були з владою. [Ця] влада сили Святого Духа, любові, добра і правди. Оце є влада Церкви, це є влада Христа. [Ця] влада вияв[ил]ась [і тоді], коли Христа розпинали. Він на хресті, але разом з тим перемагає всіх своїх супротивників. Тут сила духа перемагає навіть насильство смерті. От в цьому сила влади Церкви. Це є основа Церкви. Між іншим, коли Христос [заклав] Церкву, у перші віки такий устрій і був – ніякого насильства не було. Всі були, як брати.

Коли ви візьмете книжку діяннів апостольських [24], то побачите, що поряд з апостолами виступають і вірні [25], натхненні Духом Святим, які мають дар навчання, які мають дар природний. Вірні відчували в своїй душі дар. Пророк мав надзвичайне натхнення підносити віру вірних і любов. Він мав вільний дар. Також у старій, першій Церкві не було спеціяльного рукоположення, а по загальному таїнству хрещення і миропомазання не треба було на це особливої санкції.

Коли ви візьмете книжку з перших віків, книжку, яку знайдено було в 1865 р. [26], там знайдете змальовання пророцького і вчительського служіння. Пророки не мали рукоположення, але вважались вищими [за] епіскопа. Коли приходив пророк, єпіскоп уступав йому місце коло престолу. І вчителі були теж у великому поважанню, хоч вони не отримували рукоположення священницького від архієпископа. Таким чином, ці вільні служіння були виявленням волі життя, яке являється для повноти життя Церкви.

Коли ми це візьмемо на увагу, то нам буде зрозуміло, як будувалась Церква. Кожна церковна громада не виявляла собою підлеглості – це було сполучення братств, яке керувалось повнотою церковного устрою. Кожна Церква мала свого єпископа, своїх священиків. Кожна парафіяльна Церква мала свого парахвіяльного єпископа, який [поставлявся] другим єпископом і молитвами самої Церкви. Таким чином, в кожній Церкві виявлялась повнота життя Святого Духа. Мало того, щоб церква була вільною, являється необхідним, щоб була повнота органу діяння Святого Духа.

Ми бачили, що, коли кожна церква могла виявляти повноту життя свого, тоді часто творили тайнодіяння не тільки єпископи, а й вірні. Ви знаєте, що всесвітнє священство належить всім. Кожний вірний повинен дбати, щоб підносиш віру своїх близьких, не тільки нагодувати, щоб тілесний г олод задовольнити, а й голод духа задовольнити. Коли він цього не зробить, то він зло зробить.

Таким чином, кожний вірний мав також благодать навчання, благодать діяння і разом з тим благодать керування. Ви візьміть, наприклад, мати – чи вона керує життям християнським дитяти, – коли ви вірні? – [Так], керує. Візьміть сироту, візьміть людину, яка заблудилась, чи може вірний кинути, коли вона страждає і не знаходить шляху. Через те ці три сторони життя Церкви не є чужі вірним. Кожний вірний повинен брати участь в роботі навчання, священнодіяння. Без вірних ні одне таїнство не відбувалась в старій Церкві. Через це [тайна шліобу відбувалась] після літургії, вся Церква молилась за [тих, хто ставав до шлюбу], всі вірні брали участь молитвою, вірою своєю в кожн[ій тайні].

Таким чином, всі[х] вірн[их закликано до здійснення] повноти життя Святого Духа, а не до якихось підлеглих форм істнування. Ми бачили дійсно, що мученики творили велику тайну мучеництва. Це також є [тайна], бо вона викликала велику віру навіть в тих, хто палив, і ті мученики були вірними. Вони були [люде] ріжного стан[у], вони разом з тим творили велике діло священнодіяння.

Але після перших віків, коли так спільн[ими силами вірних] розвивалось життя Церкви, почались і інші впливи на Церкву. Це коли почали вступати в церкву патриції. Вони стали вносить елемент панування, світський елемент. Становище спочатку єпископів і пресвитерів було іншим. Спочатку єпископ був душа Церкви, його всі вибірали і він був посвячений був Церкві. Без Церкви не було в єпископа благодаті, тільки з Церквою він одержав благодать.Тоді, дійсно, єпископ, об’єднуючи всю Церкву в своїй особі, може зосереджувати всю силу керування, навчання і священнодіяння. Без Церкви він ніщо. Тим був сильний єпископ, що разом з Церквою йшов, його Церква [о]бірала. Це таїнство було живе. І от тоді єпископ у своїй особі і своїй хіротонії був міцний єднанням з Церквою. В цьому була його сила і значіння. Також і пресвітер тоді творив свою владу, яку дав Христос.

Таким чином, єднання з Церквою – [право] в’язати гріхи і відпускати. Христос сказав апостолам: «Прийміть Духа…» [27] Що це значить? Значить те, що апостоли, [а за ними] епіскопи, призвані спасати людей, не карати, не губити нікого. І от воші, єднаючись з Церквою, спасають і учать, а коли вони не можуть нічого робити, тоді вони не розрішають. Це значить, що в них є влада, подібна державній владі? – Ні, тут лише служіння любові. Єпіскоп повинен послужити ішн[ій людині в її] відновленні.

Коли в Церкву стало більше і більше входити людей з пануючих верств, вони не могли [відмовитися] від своїх звичок і стали [вносити в Церкву] елемент примусу й насильства. Перш[ою] католицька Церква [перейняла] ці елементи, і Римський папа захопив усю церковну владу і змінив [устрій Церкви] в напрямку державному. Вірні виконують накази. Нарешті життя вірних прийшло до того, що вірні мусили виконувати накази мовчки, а для того, щоб [одержувати прощення] гріхів, вони повинні були куп[ува]ти індульгенції, платити. Коли ти купив, ти вільний від гріхів.

На Сході [устрій Церкви було змінено іншим способом. Місце папи зайняв цезар] і вніс елемент держави в життя Церкви. Під цим впливом міняється на Сході [й] життя Церкви. Мало того, треба було [парахвії] скоротить, [бо] через Церкву політичні партії проводили державні політичні інтереси. Отут почала розвиватись централізація – керування з одного центру. Це керування раніше було чуже Церкві. Стали єпископи [при]значатись з центру, а парахвіяльних єпископів зовсім відкинули і відняли у них право рукоположення.

Так воно тягнеться до цього часу: насильство державне через бюрократизм. Те ж було потім у Російськ[ій] Церкв[і]. Українська Церква автокефальна прямувала до инших основ життя, вона не знала примусу, насильства, вона не знала господарів. Правда, коли на Заході розвивалась інквізиція, [коли] зате, що не так вірили, оддавали на смерть, коли [в] Росії переслідували [тих], хто вірив инакше, гонили [їх], били й т. и. Українська Автокефальна Церква не знала цих стремліннів, через те в Українській Церкві відбились лише загальні побутові форми. Коли там [гонили] й били, Українська Церква цього не знала.

І не диво, браття, що ми тут, на Всеукр[аїнському] Правосл[авному] Церковн[ому] Соборі, може, вперше проголосили і будемо [це] здійснювати, щоб насильства в ділах вірних ні в якому разі не було, а хто вживає це насильство, повинен бути виключений. Ц[им] ми мусимо огородити [Церкву] від елементів примусу й насильства. Коли ми тепер вирішили [питання] про устрій внутрішній Української Церкви, ми повинні взяти за основні тези, за основу життя Церкви [слідуюче]: (читає) [текст відсутній].

От ті короткі додатки, [які я подаю] до резолюції о. Липківського. Додам ще, що в нашій Церкві повинна бути повна самодіяльність. Вона повинна виявляти і роботу учіння, і роботу керування, і роботу священнодіяння. Єпископи у нас повинні бути лише осередком, центром діяльності священнодіяння. вони всю роботу направляють, [але] не монополізують, як це на Заході, [де] тільки єпіскоп може навчати й керувати. Ми повинні стати на розуміння перших віків, що єпископ організує, кожний вірний може навчати і керувати. Єпископ – тільки орган цього керівництва, бо без цього ми можемо [в]пасти в той напрямок, який не дає порядку, – це протестантська Церква.

Там немає об’єднання організованого окремих громад життя Церкви. Єпископи [при]значаються князем, світською владою. Таким чином, там внесли зовнішній елемент для керування Церквою. Замість єпископів з’явились світські люде – князі. Ми цього не можемо ні в якому разі допустити. Ви бачите перед собою велику будівлю св[ятої] Сохвії. Тут кожен кирпич – цегла зв’язані загальним значінням. Але є великі зводи, які об’єднують всі цеглинки в одну будівлю. Оці скріпи теж є єпископська влада, вона необхідна в Церкві. Вона організує. Без неї не може бути організованого життя Церкви.

Через те ми не можемо піти, хоч нам і закидають це, що кажуть – вони хотять робити по зразку Лютера [28]. Ні, ми не підемо по тій дорозі, бо та дорога знов веде до державної влади. Той самий Лютер, коли селяни повстали проти князів, кричав – треба нищити селян, як собак. Елемент державн[ого] не може бути внесен[о] в Церкву ні в якому разі. Оце є основні підступи церковного життя раїнського, і до [них] ми повинні йти.

Куниченко.

Шановні члени святого Собору!

Я хочу зробити короткий витяг з св. писання, щоб пригадати, які ідеї прийняла Церква перших часів. Я починаю з перших часів тому, що перш[ою Християнською громадою] керували апостоли. (Читає) [текст відсутній].

[2 частина стенограми]

[3 частина стенограми]

Додаток № 1 [Заява священника П. Дросенка про від’їзд]

Додаток № 2 [Записка до Президії В. Шидловського про позбавлення права голосу тих, хто виступив проти визнання Собору]

Додаток № 3. Протокол засідання Мандатної Комісії Всеукр[аїнського] Правосл[авного] Церк[овного] Собору

Додаток № 4 [Записка про концерт духовної музики для соборян]

Додаток № 5 [Вітальна телеграма Всеукраїнському Собору УАПЦ]

Додаток № 6 [Записка до Президії Собору з проханням вислухати доповідь о. К. Соколовського]

Додаток № 7 [Доповідь члена ВПЦР священика Ксенофонта Соколовського]


Примітки

1. Церковні братства були відроджені за наказом Олександра II 8 травня 1864 р. з метою поширення місіонерства та доброчинної діяльності. Братство св. Володимира засноване 15 липня 1864 р. з ініціативи Київського митрополита Арсенія при Софійському кафедральному соборі. У 1891 р. перейменоване в “Свято-Володимирське братство ревнителів православ’я” (вул. Стрітенська, 2/8).

2. Миколай (Браїловський Микола Олександрович, рік народж. невідомий – 1925) – єпископ, вікарій Черкаський Київської єпархії у 1921 – 1925 рр., член Київського Свято-Володнмирської о братства.

3. Мається на увазі ЧК (“Чрезвычайная комнссия”). її повна назва: “Всероссийская чрезвычайная комнссия по борьбе с контрреволюцией и саботажем”. Це перший спеціальний радянський орган державної безпеки. Створена постановою РНК від 7 грудня 1917 р. і проіснувала під цією назвою до декрету ВЦВК від 6 лютого 1922 р., коли її було перейменовано в ДПУ (рос.: ГПУ).

4. Див.: І Кор. 12: 12 – 27. Правильно: “Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають неоднакове діяння, так багато нас є одне тіло в Хрнсті, а зосібна ми один одному члени”. (Рим. 12: 4 – 5, або І Кор. 12: 27 – 28).

5. Іоанн Золотоустий (грец. Хризостом, 347 – 407) – святий, учень ритора Лібанія, письменник, проповідник, церковний діяч, який з VI ст. офіційно отримав своє прізвище за красномовство. З 398 р. – патріарх Константинопольський, з 403 р. – в засланні.

6. Василій Великий (Кесарійський, 329 – 378) – ранньовізантійський письменник, церковний діяч, автор численних богословських праць. Спископ м. Кесарія в Малій Азії. Канонізований Православною Церквою.

7. Ченці мали наслідувати в житті приклад пустельників і не дбати про свій зовнішній вигляд – тобто не голитись, не стригтись і т. ін. (див. докл. 42-е правило VI Вселенського Собору).

8. Ймовірно, про мирське служіння ченців йдеться в 41-у правилі VI Вселенського Собору:

“тоді хай вступають в затворництво, але їм тоді вже не дозволяється виходити самовільно… хіба що вимагатиме громадське служіння… і то з благословення місцевого єпископа”.

9. 3-є правило VI Вселенського Собору забороняє мати другий шлюб під загрозою позбавлення сану:

“Ті, хто відійшов від гріха і розлучився з наложницею, чи жінкою, мають тимчасово відійти від служіння і перебувати деякий час під епітимією”.

10. 48-е правило VI Вселенського Собору:

“Дружина висвячуваного на єпископа перше взявши розлуку з чоловіком, за спільною угодою, після висвяти його на єпископа хай іде в монастир, далекий від житла цього єпископа, і буде на його утриманні. Якщо ж виявиться достойною, може бути висвячена в диякониси”.

11. Див. напр.: Казанский П. С. История православного монашества на Востоке. – М., 1854 – 1856; Соколов И. Афонское монашество в его прошлом и современном состоянии. – СПб., 1904; Пономарев П. Догматнческие основы нравственного аскетизма по творенням восточных писателей-аскетов IV в. – Казань, 1899.

12. Петро 1 Олексійович (1672 – 1725) – російський цар з 1682, перший російський імператор (1721 – 1725).

13. Тут йдеться про Берестейський собор 1596 р.

14. На антиунійному соборі в Бресті були присутні такі українські єпископи як Гедеон Балабан та Михаїл Копинський.

15. Правильно буде: “патріарх”.

16. Катерина II Велика (Софія Фредеріка Августа Ангальт-Цербстська, 1729 – 1796) – російська імператриця у 1762 – 1796 рр.

17. Микола 1 Павлович (1796 – 1855) – російський імператор у 1825 – 1855 рр.

18. Олександр І Павлович (1777 – 1825) – російський імператор у 1801 – 1825 рр.

19. В Євангелії від Іоана близькі за змістом місця зустрічаються часто. Див. гл. 1, 17 та ін.

20. Можливо, тут мається на увазі наступне:

“Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив все те, що почув від Мого Отця”. (Ів. 15:15 або Гал. 4:7).

21. Ів. 12:47; Лк. 9: 10.

22. Мт. 20:25 – 28.

23. Мт. 13:55 – 56; Мк. 6:2 – 3.

24. Дії святих апостолів – частина Нового Заповіту.

25. В апостольські часи християни були відомі між собою як “учні”, “вірні”, “вибрані”, “святі”, “брати”, “сестри” та ін.

26. Дату вказано помилково: тексти “Вчення 12 апостолів” було відкрито у 1875 р.

27. Ів. 20:22 – 23.

28. Лютер Мартин (1483 – 1546) – теолог, громадський діяч епохи Реформації, засновник німецького протестантизму, перекладач Біблії на національну мову, реформатор освіти, композитор. Селянська війна в Німеччині (1524 – 1525) штовхнула Лютера до більш тісного союзу з феодалізмом і він закликав до знищення повсталих селян та їхніх ідеологів – анабаптистів.

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 174 – 185.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 45

Модифіковано : 22.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.