Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ / Теологія національного визволення

Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ

Теологія національного визволення

Сергій Плохій

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) бере початок від Першого всеукраїнського православного церковного собору, який відбувся в Києві 14-30 жовтня 1921 р. З перспективи кінця XX століття, що збігається з початком другого тисячоліття київського та третього тисячоліття світового християнства, можна сказати, що це була переломна подія в історії київського християнства та надзвичайно важливий момент в історії українського на­ціонального руху. Якщо оцінювати значення Собору 1921 р. по відношенню до історії Київської митрополії, то це була перша обгрунтована і підтримана широким загалом віруючих заявка на створення незалежної (автокефальної) церкви. Позаду на хронологічній шкалі лежало юрисдикційне підпорядкування Константинополю, виокремлення частин митрополії під юрисдикцію Риму (церковна унія), підпорядкування Московській патріархії та Санкт-Петербурзькому синодові, відновлення інституту Московського патріарха, встановлення фактичної автономії українського православ’я за гетьмана Павла Скоропадського та багато в чому декларативне проголошення автокефалії української церкви урядом Директорії. Попереду був довгий процес творення самостійних українських православних церков в Україні (від українських «обновленців» до сучасних УАПЦ і Київського патріархату) та в діаспорі (Сполучені Штати Америки, Канада та Західна Європа). Для кожної з українських православних церков як незалежних, так і автономних або навіть перебуваючих у складі інших патріархатів на правах митрополії чи екзархату, рішення Собору 1921 р. були і залишаються відправною точкою для визначення власного становища в міжцерковній боротьбі, якою, виявилося, наповнене XX століття.

У історії українського національного руху та розвитку національної іден­тичності Собор 1921 р. також посів особливе місце та відіграв непересічну роль. Було вперше детально визначено, представлено та обговорено цілу проблематику співвідношення київської християнської традиції та української національної ідеї, мови, культури, мистецтва. Йшлося про залучення найбільшої в Україні релігійної спільноти до процесу українського національного творення, який вочах його провідників був процесом відродження та пробудження приспаної, поневоленої нації. Протягом кількох попередніх століть український етнос був розділений не тільки державними (згодом імперськими) кордонами, але також кордонами конфесійними, і тільки секулярному за своїми засадами національному рухові вдалося об’єднати в одному пориві релігійно розділений етнос. На заході України греко-католицька (уніатська) церква виявила набагато більше готовності до співпраці та підтримки українського національного рух у. На сході – підконтрольна відродженій і активній Московській патріархії церковна структура, навпаки, стояла одним з бастіонів супротиву українському рухові.

На заваді українізації православного життя в Україні, крім інших перепон, стояла також витворена протягом століть (за активної участі самих українців) спільна з Москвою православна традиція. З останніх десятиліть XIX ст., із зростанням в Російській імперії російського націоналізму як державної ідеології, вона стала важливою базою для прискореної русифікації широких прошарків українського населення. В інтелектуальному відношенні саме ця традиція і виявилася головним опонентом ініціаторів зібраного в Києві Собору. Боротьба зі старою традицією була, звичайно, не самоціллю провідників українського православного руху, на її руїнах вони закладали основи українського національного християнства: з незалежністю церковного управління (автокефалією) – замість підпорядкування Москві; народоправністю в церкві – замість всевладдя єпископів; українською мовою богослуження – замість церковно-слов’янської; українським традиційним церковним співом та іконописом – замість уніфікованих практик імперського православ’я.

Стара традиція була відкинута Собором на кількох рівнях. На рівні історично-канонічному було уневажено акт 1686 р. про підпорядкування Київської митрополії Москві та ухвалено рішення про висвяту нової ієрархії самими учасниками Собору за традицією Олександрійської церкви. В дусі революційної ідеології того часу московська патріархія та стара імперська православна традиція були відкинуті, як породження віджилого монархічного ладу, що придушував український народ як соціально, так і духовно. Соціальний радикалізм провідників Собору, їхня атака на інститут єпископства, наголос на соборноправності та народоправності в церкві відбивали у багатьох відношеннях дух часу та перегукувалися, а часом наслідували ідеї загальноімперського руху за реформу православ’я, з якого вийшли російські «обновленні».

Разом з тим батьки радикальної соціальної реформи українського православ’я намагалися легітимізувати ці ідеї в дусі та контексті українських реалій та історичної традиції. Стихійний «християнський соціалізм» рух у за реформи імперського православ’я набув на українському грунті ознак своєрідної «теології національного визволення». Соціальна революція в церкві, на думку ідеологів руху, мала супроводжуватися національною революцією, а остання мала спиратися не стільки на імперську за своїм характером церковну традицію, скільки на народне коріння. Не випадково, що підкріплення ідей народоправства учасники Собору, крім Біблії, шукали також у традиції українських братств 16 – 17 ст., ідея автокефалії підкріплювалася посиланням на широку автономію Київської митрополії в 17 ст., а також на авторитет «великого нашого пророка» – Тараса Шевченка.

Собор 1921 р. залишив по собі яскраву і, з точки зору сучасного українсь­кого православ’я, суперечливу спадщину. Публікація документів Собору дає зацікавленому читачеві унікальну можливість дослідити один з важливих переломних моментів в історії українського православ’я.


Примітки

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 5 – 6.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 122

Модифіковано : 14.06.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.