Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст. очима французьких сучасників / Жан Баре (1620)

Козацька Україна ХVІ – ХVІІІ ст.
очима французьких сучасників

Жан Баре (1620)

Луняк Є.

З твору Жана [Жака – ?] Баре [64] «Узагальнена історія найпам’ятніших речей, що відбулися під час останніх заворушень в Молдавії» (1620)

Про участь козаків у битві під Сасовим Рогом (1612)

Р. 21 – 22. – Сеньйор Потоцький [65] поділив всю свою кавалерію на три основних частини та поставив на її чолі козаків, котрі є людьми войовничими та звичними до боїв з турками й татарами, бо це їхнє основне заняття…

Р. 23. – Після того як два війська привітали одне одного канонадою як з того боку, так і з іншого, Потоцький побачив, що його люди почали хвилюватися під великим обстрілом ворожої артилерії, тому вирішив скомандувати основним силам козаків атакувати татар, котрі перебували на правому фланзі згаданого півмісяця [у формі півмісяця були побудовані ворожі сили – Є. Л.] та дуже просунулися вперед, не маючи звички битися в бойовому порядку, а потім кинулися тікати назад. Тож козаки налетіли на них з такою

Р. 24. – нестримністю та завзяттям, що за короткий час поклали на землю 700-800 їхніх воїнів і порубали б на шматки й інших, якби основні сили волохів не прийшли тим негайно на допомогу.

Про участь козаків у поході на Молдавію восени 1615 р. [66] з метою посадження на молдавський престол Олександра Могили та бій під Татаренем

Р. 36. – Армія князя Олександра, зупинившись за

Р. 37. – 2 льє від Кам’янця на Поділлі, знаходилася в доволі складному становищі, прагнучи перейти Дністер, котрий слугує межею між Молдавією та Поділлям, й побоювалася Хотинської фортеці, в якій перебувала сильна молдавська залога з гарматами, щоб охороняти перехід через названу річку…

Р. 38. – Всі ці приготування та пересування відбувалися

Р. 39. – з червня до 6 жовтня 1616 р., коли князь Олександр наказав виходити своєму війську з Хотина, щоб тримати шлях до Ясс. Однак цього першого дня воно просунулося лише на 4 льє. Тож, коли вони перебували за півдня шляху від Ясс, князь Олександр відрядив 800 козаків, обраних поміж великого числа, щоб зробити розвідку та вивідати розташування противника. Але вони ще не віддалилися на значну відстань, як зустрілися з 1 500 татар, надісланих, у свою чергу, з боку Стефана для рекогносціювання та завдання нападу полякам. І, хоча цих

Р. 40. – козаків було набагато менше, щойно побачивши згаданих татар у безладі, вони, не гаючись жодним чином, негайно накинулися на тих з таким завзяттям, що розгромили їх основну частину й змусили решту тікати. Потім, завершивши виконання свого завдання, вони повідомили князю Олександру, що військо Стефана може складатися з 15 000 чоловік…

Р. 46. – Воєвода Стефан, бажаючи вдруге знов-таки вивідати розташування армії князя, відправив туди 1 200 татар і 200-300 молдаван, яких виявили ще здалеку, бо вони знаходилися на відкритому полі. Князь вислав їм на зустріч 500 козаків і 400 польських пікінерів. Зрозумівши, що їх викрито, татари намагалися спочатку відступити, щоб віддалити мало-помалу ворогів від їхнього табору. І коли відстань від нього складала близько льє, вони

Р. 47. – зупинилися, готуючись до бою, але не думаючи, що переслідувачі матимуть хоробрість на них напасти. Однак як же сильно вони помилилися, бо згадані поляки й козаки, які вміли краще битися, ніж застосовувати хитрості, накинулися з такою мужністю на татар, що частину з них порубали на шматки, а решті з тих, у кількості 500-600 чоловік вдалося врятуватися, відступивши до свого табору та принісши туди велике сум’яття…

Р. 49. – Виконання цієї стратагеми [йдеться про розвідку ворога – Є. Л.] знову доручили козакам, котрі вирушили туди з великою швидкістю разом з кількома молдаванами у якості провідників. Прибувши, вони зупинилися за 50 кроків від ворога, не бувши виявленими. Тут вони наказали засурмити в сурми, котрими вони користуються замість труб, і в той же час вони пішли в наступ, навіть не оглянувши як слід розташування ворога. Тут був дуже доречний їхній авангард, який допоміг їм з іншого боку стримувати противника. Ця атака була такою жорстокою, що зі згаданої тисячі вершників, сюди повернулося не більше 50, щоб принести звістку про невдалу авантюру…

Р. 56. – Ось, як армія цього князя [йдеться про Олександра Могилу – Є. Л.] була розташована сеньйором Вишневецьким [йдеться про Михайла Вишневецького, батька Яреми – Є. Л.], який керував генеральним наступом. Князь Олександр все довірив йому, оскільки той довів свої здібності в багатьох інших битвах, у яких показав стільки зразків своєї впевненості та мужності. Отже, цей генерал,

Р. 57. – побачивши, що кавалерія Стефана стоїть поділена на три частини чи ескадрони, а татари видалися вперед, доручив козакам виступити проти них і розгромити. Це було зроблено дуже розумно, оскільки й ті, й інші почувалися дуже вільно в атаці, не маючи жодного іншого військового обладунку, крім хіба що кожухів з вовни чи шкір ведмедів, вовків та інших диких звірів, через що вони здавалися набагато страшнішими, ніж були насправді. Вони не зберігали жодного порядку на бойовищі, до якого вони кидалися стрімголов, видаючи крики, моторошні для тих, хто не був до них призвичаєний. Якщо ж одного

Р. 58. – разу їхній ескадрон було відбито, дуже рідко вони згуртовувалися знову, щоб повторити напад…

Р. 59. – Козаки першими пішли в атаку на ескадрон

Р. 60. – татар, який виступив уперед і був розгромлений вщент…

Р. 65. – Цього ж самого дня, здобувши перемогу десь о 10-11 годині ранку, князь Олександр наказав вступати до Ясс. По боках його супроводжували князі Вишневецький і Корецький, за якими безпосередньо слідували 60 повністю озброєних французьких кавалеристів,

Р. 66. – капітана яких звали Монтеспен. Вони показали багато прикладів своєї доблесті та хоробрості в цій битві. Польська кавалерія та молдавські бійці марширували як заманеться, а козаки, котрі не стільки хотіли почестей, скільки здобичі, в’їхали останніми серед всіх вершників, маючи на собі, як і раніше, свої жахливі на вигляд кожухи, майже всі залиті крв’ю ворогів, що доводило їхню славу. Найостаннішими були піхотинці разом з гарматами та всім іншим знаряддям. Цей в’їзд тривав більше трьох годин.

Про отруєння князя Михайла Вишневецького православним священиком під час причастя напередодні Різдва 25 грудня 1615 р. (4 січня 1616 р.)

Р. 100. – Саме тут я не можу замовчати один з найбезбожніших і найогидніших вчинків і блюзнірств разом узятих, які тільки можна здійснити. Як знаємо, князь Вишневецький належав до релігії, котру сповідують християни грецького обряду. Готуючись святкувати Різдво, він мав причаститися за заведеним порядком. Священик, до якого він, зазвичай, приходив для цієї божественної відправи, був підмовлений і підкуплений величезною сумою грошей його ворогами. Він отруїв прісний хлібець, котрий вони використовують замість гостії, й причастив ним потім цього князя, котрий одразу після цього зліг хворим, а його страждання посилилися

Р. 101. – настільки, що наступного дня він сконав, після величезних мук.

Раптовість і лють цієї хвороби, які призвели до смерті, зародили підозру, що цей князь був отруєний у спосіб, котрий ми вже назвали. Тож одразу схопили цього грецького священика, який дуже швидко зізнався у своїй вині й у тому, що його підмовили до цього вороги покійного.

Отже, даний злочин був тим більший і тим жахливіший, що його скоїв чоловік, котрий належав до духовного сану та ще й скористався для цього найсвятішим таїнством, щоб отруїти

Р. 102. – князя, якого всі любили за його рідкісні чесноти та який був не тільки свояком князя Олександра, але й його наставником і порадником. Призвідця цього лиха було незабаром покарано якнайсуворіше. Ця кара була довготривалою. Вона була наступною. Напередодні було зроблено спеціальне металеве крісло, на яке посадили цього злочинця й, міцно прив’язавши його з усіх боків, запалили навколо вогонь на такій відстані, що впродовж 12 годин чулися страшні крики цього нещасного, котрий мав винести нестерпні страждання, перед тим як померти. Отож, саме так належить карати всіх

Р. 103. – тих, хто підіймає руки криваві та безбожні на особу, що освячена князівським достоїнством, а тим більше, коли вони приховують свою підступність під речі священні та божественні, від яких ніхто не може вберегтись.

Про знищення козаками Берладі, котру на початку 1616 р. захопив турецький ставленик у Молдавії господар Стефан Томша

Р. 105. – Але його [Стефана – Є. Л.] бахвальство було дуже швидко припинено, бо, щойно князь Олександр отримав звістку про цю поразку [захоплення Берладі військами ворога – Є. Л.], як відправив 400 козаків, котрі залишалися поряд з ним. Вони зібралися з такою швидкістю, що за три

Р. 106. – дні по тому, вони прибули на світанку до згаданого міста Берладь, яке не було укріплене, так само як і всі інші, й підпалили його з усіх боків, змусивши людей Стефана залишити його, а ті, хто вперто намагалися тут залишитися й не бажали вийти, згоріли. Таким чином з тих 400 [йдеться про людей Стефана – Є. Л.], змогли врятуватися тільки 5 чи 6, які й принесли сумні новини своєму господарю, котрий перебував через це у великому смутку, бо це були майже останні з його воїнів.

Про участь козаків у битві
під Хотином 2 березня 1616 р. [67]

Р. 116. – На початку березня сеньйор Тишкевич (Tischeuich) прибув до князя Олександра й привів з собою 3 500 дуже сміливих козаків.

Р. 117. – За кілька днів по тому прибув сеньйор Потоцький, племінник того, що був захоплений у полон під час першої битви, про що вже писалося в нашому творі, і уведений в неволю до Константинополя. Він [йдеться про племінника – Є. Л.] привів загін з 1 500 добре озброєних польських вершників. Люди приходили також постійно й з інших місць, так що на кінець цього місяця військо князів складало 10-11 тисяч чоловік, як піхотинців, так і вершників…

Глава ХХІХ. Розташування двох військ. Битву виграно польськими князями під Хотином. Спільна втеча паші та Стефана-тирана

Р. 123. – Наприкінці березня паша разом із згаданим Стефаном

Р. 124. – і татарським принцем на ім’я Моноза вирішили йти вперед з усім своїм військом, яке нараховувало 20 000 чоловік, до Хотина. Відстань складала не більше 2 льє. Було зроблено денну зупинку, щоб дати можливість своїм людям трохи відпочити. В тож же час князі [Корецький і Олександр – Є. Л.] вишикували своє військо в бойовий порядок у невеличкій долині, яка була віддалена не більше ніж на чверть льє від Хотина. Тисячу найкращих вершників залишили в самому місті. Ними мав командувати князь Корецький. Це було зроблено з вірогідного розрахунку, що турки могли б отаборитися між цим містом і військом князів, щоб, якщо

Р. 125. – справи підуть для них найгіршим чином, ті не змогли відступити до фортеці, котра вважалася неприступною. Вони [князі – Є. Л.] наказали вивести 8 гармат з фортеці, які було розташовано на укріпленому заздалегідь місці, вкритому невеличкою дерев’яною загорожею. Це дуже добре стало в нагоді, як піде мова далі. Ще кілька гармат в достатній кількості було залишено в самій фортеці для її захисту на випадок облоги.

Паша, котрий зі свого боку сподівався тримати князів у полі свого зору, був повідомлений, що ті не мають і половини людей від його кількості. Тож на світанку він наказав своєму війську виступати в повному бойовому порядку. Воно прибуло до Хотина десь за

Р. 126. – сім годин, зробивши кілька короткочасних зупинок, щоб дати собі можливість пересвідчитися в тому, що армія князів не отаборилася між ним і Хотином, як це передбачалося. Далі ці люди були розташовані начальником табору таким чином, який найбільше відповідав плану битви. Татари, котрі мали нестримне бажання взяти реванш над козаками, що їх вже громили кілька разів у сутичках, про які ми писали, просили, щоб їх поставили на самий перед. Так і було вирішено. Як тільки сурми почали подавати сигнал, вони виступили вперед у напрямку, де впізнавалися основні сили згаданих козаків,

Р. 127. – не маючи жодного побоювання, що на тій стороні могла б бути хоч якась гармата, яких там і не проглядалося. Але, можна було побачити, що, коли татари вже майже досягли козаків, подали голос ці гармати, які були заряджені поєднаними разом ядрами [68]. Вони так доречно повалили на землю частину тих татар, а решту відлякали. Це помітили основні сили козаків, які кинулися на татар з таким завзяттям, що довершили їх розгром, перебивши тих до ноги. І так само швидко козаки повернулися до свого війська, побачивши, що до них наближається ескадрон волохів і молдаван, котрі поспішали на допомогу татарам. Проте

Р. 128. – було занадто пізно, бо тих вже відправили на той світ. Сеньйор Тишкевич зі своїм загоном у 15-16 сотень добре озброєних вершників намагався протидіяти цьому ескадрону, котрий невпинно летів до князівських гармат. Сутичка між ними тривала дуже довго, щоб можна було визначити переможця. Це стало причиною того, що начальник турецького війська надіслав на допомогу своїм загін з 3 000 турків. Що стосується князів, то вони також зі свого боку відрядили ще один ескадрон з козаків і молдаван, які ще не брали участі в битві. Через це вони помчали з нестримністю та доблестю, що змусили

Р. 129. – турків відступити більш ніж на сто кроків назад. Тоді князь Олександр почав кричати: «Вперед, мої друзі! Ось ворог прийшов у безлад! Наберімося більше хоробрості, й перемога буде за нами!». Сказавши це, він зрушив з місця з рештою свого війська й наказав двічі дати гарматний залп, що слугувало сигналом князю Корецькому виходити з Хотина, щоб розгромити турецький ар’єргард, як було домовлено. Проте він, навіть не почувши цього сигналу, вже сам просунувся вперед більш ніж на 300 кроків, боячись, щоб це бойовище не закінчилося без нього чи

Р. 130. не бажаючи втрачати сприятливу нагоду. Паша, зрозумівши дану стратагему, значення якої було очевидним і погані наслідки якої вже відбивалися на всіх, кого він відправив у бій, і зазнаючи ударів спереду та ззаду, почав уже хвилюватися. Він знову відрядив ескадрон з турків і волохів, який нараховував близько 2 000, щоб посилити своїх, і намагався відступити разом із Стефаном, котрий набрався не меншого страху ніж той. Кидаючи в бій свою турецьку кавалерію, котру не задіював раніше, він сподівався переламати хід битви. Ніколи ще не відбувалося ні такого жахливого побоїща, ні такого страшного видовища, яке

Р. 131. – можна було побачити впродовж двох годин, коли відбувалася ця подвійна атака, бо, крім того що все повітря було вкрите густим димом, той ще перемежався з вогняними спалахами з боку солдатів з аркебузами та розривався канонадою. Чулися крики чи скоріше дуже страшний лемент цих турків, які в кінець втратили свою хоробрість, на бачачи більше нізвідки допомоги. Якби тоді вони побачили б пашу та цього боягуза Стефана, котрі наблизилися б та приєдналися б до них, вони без сумніву отримали підсилення своєї хоробрості та поновили свої сили й дуже вірогідно змогли б перемогти у програній битві після того, як втратили всяку людську гідність. Все це дозволяє

Р. 132. – повірити, що Господь допоміг особливо цим князям проти турецьких варварів і тих людей, які поєдналися з ними й не були краще від них, хоча й були християнами. Таким чином, коли паша та Стефан побачили, що всі люди, якими вони командували, кинулися до втечі, й немає жодних засобів, щоб їх знову звести докупи, вони почали відступати разом з більш ніж 2-тисячним кавалерійським загоном, котрий навіть не взяв участі в битві. Саме тоді князі Тишкевич і Корецький, як два переможних громовержці, завершували повний розгром тих, хто намагався опиратися, збившись докупи, аж доти, доки на полі битви не залишилося жодних

Р. 133. – спалахів опору та зникла будь-яка небезпека, що втікачі отямляться та підуть у новий наступ, як ті могли б зробити, якщо б вони мали трохи більше мужності та звитяги. Згадані князі знову зібрали своїх людей поруч і залишалися у боєготовності ще деякий час перед тим, як дозволити грабунок. Вони дозволили його, тільки переконавшись, що вороги тікали з великим поспіхом, вважаючи, що князі переслідують їх по п’ятах. Ті, звичайно, переслідували б втікачів, якби мали більше людей і коні не так втомились, що не могли витримувати великих навантажень подібних до тих, які вони зробили під час

Р. 134. – бою й обернення до втечі такої великої маси неприятеля, кількість мертвих тіл якого перевищувала 12 000, не рахуючи поранених і взятих у полон.

Про інтриги гетьмана Станіслава Жолкевського в 1617 р. проти Самійла Корецького й Олександра Могили та про участь козаків у молдавській кампанії

Р. 167. – Близько цього часу [1617 р. – Є. Л.] генерал армії польського короля на ім’я Жолкевський, заздрячи славі, яку згадані князі здобули цими перемогами, здолавши своїх ворогів, вирішив і самому скористатися нагодою. Він власноруч написав князю Міхні [69] та паші, що, якщо вони йому пообіцяють

Р. 168. – домогтися від Великого Правителя повернення старшого сина покійного князя Симеона, котрий перебував у нього, на престол Валаського князівства, де правив колись у якості воєводи його батько, то цей генерал ослабить настільки армію князів, що ті змушені будуть або зазнати поразки, або втекти. Звичайно, те, що він просив, йому було з легкістю обіцяно. Цей зрадник написав воєначальникам козаків, начебто він отримав звістку про те, що їм негайно належить залишити військо згаданих князів і вирушати якнайшвидше до Польщі, щоб супроводжувати Владислава, сина короля, якого було обрано князем Московії, але в цьому ділі виникло певне утруднення,

Р. 169. – для вирішення якого їх і просять прийти разом з усім військом, котре буде згодом добре винагороджене. Козаки, які залежали від Польського королівства й охоче йшли за тим, хто їм обіцяв більше, почали ремствувати й говорити в повний голос, що, якщо їм не дадуть якнайшвидше грошей, вони подадуться до своєї країни, приховуючи те, що вони вже були закликані в інше місце. Не чекаючи довго, одного ранку вони у кількості 8 000 пішли, забираючи з собою велику кількість биків, баранів та іншої худоби, разом з усім тим, що було захоплено під час попередніх перемог, коли вони так добре збагатилися

Р. 170. – за рахунок ворожих трофеїв, виконавши своє завдання.

Baret [Jean ou Jacques]. Histoire sommaire des choses plus memorables advenues aux derniers troubles de Moldavie. Où sont decrites plusieurs batailles gagnées tant par les Princes Polonois, que par les Turcs, et Tartares : Ensemble l’evasion admirable du Prince Correcki des Tours noires du Grand Turc, par l’invention et assistance d’un Parisien. Composee par M. J. B[aret] A[vocat] en P[arlement] sur les memoires de Charles de Joppecourt Gentilhomme Lorrain, qui portoit les armes Durant ces troubles à la suite des Princes Polonois. – P.: Chez Toussainct du Bray, 1620. – /22/+374+/18/ p.


Примітки

64. Жан (можливо, Жак) Баре, адвокат паризького парламенту, який написав свій твір за мемуарами лотаринського дворянина Шарля де Жоппекура, котрий служив у Речі Посполитій

65. Стефан Потоцький (1568-1631) – відомий польський державний і військовий діяч. Через шлюб з Марією-Амалією Могилою був споріднений з родом господаря Молдавії Ієремії Могили. Брат його дружини Костянтин Могила успадкував престол по батькові Ієремії Могилі, але був майже відразу прогнаний дядьком Симеоном Могилою, по смерті якого господарем став син того Михайло. З дозволу короля Потоцький в 1607 р. взяв участь у поході до Молдавії разом з її іншими зятями – княем Михайлом Вишневецьким і Самійлом Корецьким. Вони посадили господарем Костянтина Могилу, якого з дозволу султана в 1611 р. змістив з престолу Стефан ІХ Томша. Костянтин Могила разом з матір’ю, вірними боярами рятувався втечею до Кам’янця на Поділлі. Навесні 1612-го року Стефан Потоцький організував новий похід до Молдавії, але 19 липня зазнав поразки у битві під Сасовим Рогом неподалік Ясс, де потрапив у полон. Господар Стефан ІХ Томша відправив його разом з 400 полоненими до Туреччини. Татари у відповідь на похід сплюндрували Поділля, позбавлене військового захисту. Стефан Потоцький перебував у полоні до 1615-го року через проблеми із коштами на викуп.

66. У тексті його помилково віднесено до 1616 р.

67. У тексті помилково позначено березень 1617 р.

68. Ядрами, скріпленими залізним ланцюгом для більшої руйнівної сили.

69. Раду Міхня (1586-1626), господар Валахії та Молдавії на початку ХVІІ ст.

Подається за виданням: Луняк Є. Козацька Україна ХVІ-ХVІІІ ст. очима французьких сучасників. – Ніжин: 2013 р., с. 36 – 43.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2018 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 178

Модифіковано : 30.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.