Микола Багриновський, обіжник у справі внутрішнього становища УНР, Варшава, 22 січня 1920
В додаток до надісланих всім місіям і посольствам Української Народної Республіки через Місію в Празі: 1) Ноти до Найвищої Ради; 2) Листа Міністра праці п[ана] [Осипа] Безпалка до редакції «L’Humanite»; 3) Ноти українського Уряду до Польщі і 4) Інтерв’ю п[ана] Міністра [Осипа] Безпалко з польським Прем’єр-Міністром. Міністерство закордонних справ звертає увагу на додатку до цього резолюцію Цен[трального] Ком[ітету] Рос[ійської] Ком[уністичної] партії про раджену владу на Вкраїні, з якої яскраво свідчить неможливість для нас сподіватись на те, щоб Уряд [Володимира] Леніна дав українському народові вільно дихати і жити, коли український нарід силою не оборонить свого права на це. Большовики прийшли втретє з тими самим цілями, але трохи тактику змінили. Перше за все кидається в очі, що всюди у них на Вкраїні російське військо. Далі їхній київський Уряд не допускає до праці поруч з собою навіть українських боротьбистів і незалежників.
Їхні заяви свідчать про бажання лише заспокоїти український нарід, а на ділі провадити свою лінію. Так, напр[иклад], большовики устами [Володимира] Затонського в декларативній промові заявляють, що не будуть всажувати комунізм на Вкраїні серед селян, але… тут же закликають до рішучої боротьби проти «кулаков». Зрозуміло, що під категорією «кулаків» підганяють якраз самі широкі верстви нашого селянства і повстанців. Далі, з одного боку, заявляють, що будуть підтримувати українську національну культуру, але… тут же підкреслюють, що навкруги української національної ідеї купчаться елементи контрреволюційні, з якими рішуче треба боротись. А врешті в цей час большовики поводяться на Вкраїні значно гірше ніж торік; і це є стимулом для українського народу ще зміцнити ті свої організації, які торік боролися з большовиками, потім повернули зброю проти [Антона] Денікіна, а нині знов відновляють свою працю проти червоної армії.
Держави Антанти повинні використати цю сприяючу їх інтересам ситуацію на Вкраїні і повинні підтримати нас, щоб таким чином локалізувати большовизм проти поширення на південно-східну частину Европи. Поруч з цим, нашим закордонним представництвам належить перевести саму напружену і активну діяльність в напрямі зорганізування нашої військової сили, улаштовання транспорту і використання факту знесення блокади (провізоричні закупи, прелімінарні торговельні договори, питання фінансової політики, самі широкі пертарктації в цій сфері – все це повинно робитись вже зараз). Ця діяльність повинна грунтуватися на тих засадах широкого демократизма, які від імени Уряду Української Народної Республіки висловлюються в зазначених вище актах і в цьому комунікаті.
Уряд Української Народної Республіки вкупі з нашим народом бажає лише спокою і вільного життя без всяких авантюр і експериментів. До таких небажаних експериментів належить зараховувати, напр[иклад], думки про якусь федерацію або унію, накинуті зверху. Все це повинно відсувати навіть без обговорення, тим більше, що зараз всі нації, з яких складається людність України, ідуть щиро назустріч змаганням Уряду в його праці по будуванню незалежної Держави, яка закликає до творчої праці всі верстви суспільства і всі нації. Треба широко проклямувати, що ми будуємо Українську Державу не всупереч інтересам будь-якої з націй і не проти їх, а при їхній допомозі і з їх рядів черпуємо державні будівничі сили. Праця Уряду в сучасний мент іде під гаслом – все повинно творитися парляментною дорогою, все повинно робитися на Вкраїні громадськими силами, всі – і праві, і ліві – з’єднуються для цієї праці на користь держави, і кожний з них готов іти на всяку уступку, якої вимагає наша держава.
Те тяжке становище, в якому опинилась наша Місія в Польщі, примушена 2-го грудня 1919 р[оку], для урятування державности, після подій, викликаних зрадою [Мирона] Тарнавського і [Євгена] Петрушевича, який дав відповідний наказ [Мирону] Тарнавському, – підписати декларацію до польського Уряду, накладає в сучасний мент принаймні обов’язок використовувати § 2-й згаданої декларації і висовувати, де тільки це заявляється відповідним, ту засаду, що: «Політичне становище Східної Галичини розв’язується польським Урядом в порозумінню з представниками українського народу, мешкаючого в тій провінції».
Заступник керуючого Міністерством закордонних справ
[Микола] Багриновський
***
Друкується за примірником Посольства УНР в Австрії, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3581. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 9.
Примірник Місії УНР у Швейцарії, машинопис / ЦДАВО України Ф. 4211. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 47.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 215-217.