Олександр Шульгин, лист Андрію Ніковському, Прага, 12 листопада 1920
Пане Міністре.
Вчора я був на авдієнції у [Edvard’а] Beneš’а, Міністра закордонних справ Чехословаччини. Про це побачення я, звичайно, мав розмову з п[аном] головою Місії М[аксимом] А[нтоновичем] Славинським, і він заявив мені, що цілком годиться на те, але не вважає з тактичних причин потрібним іти зі мною. Як я вже зазначив в попередньому листі, п[ан] [Tomáš] Masaryk обіцяв перебалакати з п[аном] [Edvard’ом] Beneš’ем з приводу мого бажання бачитись з останнім. [Edvard] Beneš перед своїм виїздом до Женеви був дуже зайнятий і заявив, що нікого приймати не буде, але все ж призначив мені побачення. Розмова була досить короткою (хвилин 20), позаяк, як ми зараз же умовилися, що матимем грунтовну розмову вже в Женеві. Я коротко розказав про ноти п[ана] [Арнольда] Марголіна до Союз Народів, про те, що ми добиваємося, щоб нас прийнято було в Союзі Народів, і т[ак] д[алі].
[Edvard] Beneš поставив мені тільки три питання: 1) як ставляться до нас великі держави тепер і чи говоримо ми з ними, 2) яке наше відношення до східногалицького питання, 3) яке відношення до Польщі. На перше питання я йому відповів, що відношення, здається, стало кращим і що про це постійно ведуться балачки, в Парижі – гр[аф] [Михайл] Тишкевич, в Лондоні – [Арнольд] Марголін. На друге питання я одповів, що в усякому разі п[ан] [Симон] Петлюра, ні його Уряд ніколи не віддавали Галичини в руки поляків. Галицьке питання є загальноевропейська справа, і вона має бути вирішеною тільки міжнародним шляхом. В цій справі в даний момент є дві сторони: галицький Уряд і Польща. Уряд УНР не може зараз мішатися в цю справу з огляду на свої союзні відношення до Польщі, з якою силою обставин він примушений був заключити цей союз. Говорячи про Галичину і про польсько-українські відношення, я мав весь час на увазі те, що [Edvard’а] Beneš’а є дуже ворожий до того, щоби Галичина відійшла до Польщі і що через наш союз з Польщею [Edvard] Beneš, як і взагалі чехи, стали цілком вороже ставитися до нас. Тепер, як це видно з розмови з [Tomáš’ом] Masaryk’ом із усього тону розмови [Edvard’а] Beneš’а, що відношення це знов починає змінятися на краще. На кінці розмови [Edvard] Beneš знов сказав, що його всі заторкнуті мною справи дуже цікавлять і що в Женеві ми маємо з ним грунтовно, протягом довшого часу, все перебалакати.
Сьогодні я був у польського chargé d’affaires [Leszek’а] Malczewsk’ого. Він саме приїхав з Варшави і привіз добрі відомости з нашого фронту, що мене дуже втішило. Скільки міг, старався розвідати у нього про сучасні відношення Польщі і України, про ризькі переговори і т[ак] д[алі]. На жаль, [Leszek] Malczewski не був досить поінформований. Запитував його про польських представників в Женеві і т[ак] д[алі].
Увечері бачився з представником Кубані п[аном] І[ваном] Макаренком, який висловив побажання, щоби коли Україну приймуть до Союзу Народів, ми дали б в складі нашої Делегації одне місце кубанцям. Говорили також про помилки в кубанській та українській політиці, що українські політики в більшости не розуміли, що Кубань не може бути звичайною провінцією України, що Кубань в той же час могла б дуже скоро з’єднатися з Україною, коли остання буде поважати їх автономність і не буде приєднувати кубанців, а дасть їм змогу самим приєднатися.
13 листопада 1920
Тепер переходжу до самого болючого питання: сьогодні вже 13, післязавтра початок першої асамблеї Союзу Народів, а я сиджу все ще в Празі і не знаю, коли виберусь… Повноваження не дійшло і досі, але я поїхав би і без нього (М[аксим] А[нтонович] Славинський мені б його дослав), головне – немає грошей. Вже послав дві телеграми до Берліну, і п[ан] [Микола] Василько коли переїздив туди, обіцяв подбати за це. Сьогодні буду говорити з Берліном по телефону.
Я настоюю на тому, що моя задержка з від’їздом загрожує цілковитим провалом справи. Мало є надій, що на цій асамблеї Союзу Народів ми будемо прийняті до Союзу, але все ж це трохи що не перше міжнародне зібрання, яке серйозно хоче розглянути українське питання. Це ясно слідує з листів Генерального Секретаря, який відіграє роль якби Прем’єр-Міністрів Союзу, до [Арнольда] Марголіна і до нашого Прем’єр-Міністра. І в той час, коли ми досі посилали на всі майже міжнародні конференції своїх представників, в той же час коли в Спа було чотири наші делегати (між тим, як звісно, в Спа українська справа не мала бути розглянутою спеціяльно) в Женеву посилають мене одного (ще й без технічного апарату), але і мені одному не дають змоги в свій час з’явитися до місця праці і по совісті виконати свою відповідальну місію.
Поки що післав до Генерального Секретаря Союзу Народів телеграму про своє призначення і про своє бажання після приїзду до Женеви з ним бачитися. Готую також на всякий випадок меморандум, нові ноти, про визнання і прийом до Союзу Народів, навряд чи прийдеться подавати, бо це вже, на щастя, зроблено п[аном] [Арнольдом] Марголіном. Моїм завданням в Женеві буде, спираючись на польську, румунську, а тепер і чеську делегації, працювати найбільш серед французів і англійців, а також инших делегацій великих держав. По суті ж, треба говорити з усіма делегаціями (яких має бути 40), бо прийом до Союзу Народів залежить і від їх. Треба також вести спільну акцію з новими республіками Балтійськими і иншими. І все це, може, треба буде зробити протягом двох тижнів. Де я знайду часу, щоб, одному без помічників і апарату, все це зробити. Коли ж додати до цього, що у мене кілька днів ще пропаде, бо вже ясно, що я запізнюся, то справа робиться ще трагічнішою. Дозволю собі на випадок цілковитої неможливости виконання одному свою працю просити приїхати до Женеви п[ана] [Миколу] Василька яко Посла в Швейцарії та п[ана] [Арнольда] Марголіна, як юрисконсульта.
Далі прошу дуже телеграфічно дати мені знати, чи була Вами, пане Міністре, чи паном Прем’єром дана відповідь на лист Генерального Секретаря Союзу Народів п[ана] [Eric’а] Drummond’а. Цей лист як документ має величезну вагу. І коли відповідь на цей лист була дана, то яка саме.
З щирою повагою і відданістю
О[лександр] Шульгин
P[ost] S[criptum]. Дякуючи М[аксиму] А[нтоновичу] Славинському, який всім мені допомагає, я все ж можу в Празі підготувати деякий матеріял, зібрати документи переписати і переслати їх. О[лександр] Ш[ульгин].
P[ost] S[criptum] ІІ. 13.ХІ одержано телеграму від п[ана] [Миколи] Василька, що я в Берні маю одержати 1500 ф[ранків] ш[вейцарських]. Їду першим потягом. Одержано також листа, що п[ан] [Арнольд] Марголін є в Берліні і сам має намір їхати до Женеви, щоб розказати мені все, що потрібно, і допомогти. Надсилаю йому телеграму, щоб конче їхав. О[лександр] Ш[ульгин].
***
Опубліковано: Олександр Шульгин в українському державотворенні та міжнародній політиці / Збірник наукових праць та документів: Наукове видання / Упоряд. В. Піскун. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2016. – С. 191-194.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 353-355.