Олександр Шульгин, лист Арнольду Марголіну, Женева, 15 листопада 1920

Дорогий Арнольде Давидовичу.

Вчорашній, перший день мого перебування в Женеві вже з’ясував мені більш-менш характер тої праці, яка мене тут чекає. Крім наради з своїми людьми (себто з [Дмитром] Чижевським, [Миколою] Ге, [Олександром] Коваленком), я замовив собі через мого секретаря [Олександра] Коваленка кілька побачень і вчора я бачився з одним польським делегатом (швейца[рським] Послом [Jan’ом] Modzelewsk’им), з [Eugèn’ом] Pittard’ом, професором антропології в Женеві, моїм вже давнім приятелем і гарячим прихильником України. Він має можливість, як впливовий женевець, бачитись скрізь з делегатами і обіцяв говорити про мене і про справу України з французькими, італійськими, англійськими та иншими делегатами. Я не кажу вже про те, що польський делегат обіцяв також, де можна, нас підтримувати. Увечері мав конференцію з грузинами (три делегати: [Євген] Гегечкорі [ Між иншим останній був в Англії і говорив з лордом [Georg’ом] Curzon’ом. Останній сам заговорив про Україну і дуже прихильно], Міністр закорд[онних] справ, проф[есор] [Зураб] Авалов, князь [Михайло] Сумбатов), які вияснили мені багато технічних справ. Умовились, що всі ми присутні тут «allogènes» будемо мати в найближчі дні спільну нараду і, може, спільну акцію. Я в цьому дуже настоюю. Через годину вже маю побачення з естонцями.

З усіх цих розмов і від своїх і від чужих я ясно побачив, як я помилився, коли в першому листі до А[ндрія] В[асильовича] Ніковського говорив, що в Женеві все буде залежати від Англії та Франції. Виявилося, що менші народи демонстративно хотять показати свою незалежність, в ріжних рішеннях. Через це не тільки не можна ігнорувати, прим[іром] південноамериканські республіки, а треба звернути на їх якнайбільшу увагу, бо їм найлегше подати свій голос за Україну: це їх ні до чого не обов’язує, а все ж вони, таким чином, покажуть незалежність своєї думки перед великими державами. Як Ви знаєте, щоб бути прийнятим, треба зібрати 2/3 голосів. Таким чином ясно, що треба перебалакати з усіма 41 делегаціями, з котрих в кожній є три чоловіка, треба бачитися з багатьма членами секретаріяту, по загальному обрахунку коло 100 чоловік. І це все протягом тижня-двох і при умові, що делегати заняті по засіданням і призначаються всі приблизно один і той же час перерви… Все це ясно показує, що навіть коли М[икола] Г[ригорович] Левицький буде наїздить сюди, навіть не дивлячись на працю [Миколи] Ге, фізично для мене немає можливости все це зробити і т[ак] д[алі].

Ваш О[лександр] Шульгин

***

Опубліковано: Олександр Шульгин в українському державотворенні та міжнародній політиці / Збірник наукових праць та документів: Наукове видання / Упоряд. В. Піскун. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2016. – С. 194-195.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 356-357.