Олександр Шульгин, лист Андрію Ніковському, Женева, 18 листопада 1920
Високоповажний пане Міністре!
Як Ви знаєте з моєї телеграми, я приїхав до Берну 15-го увечері. 16-го перебував у Берні, де мусив полагодити у Місії ріжні справи і умовитися в справі дальшого співробітництва. 16-го увечері я приїхав до Женеви. Таким чином, тільки 17-го і 18-го я міг орієнтуватися в тутешніх справах. Крім внутрішніх нарад з п[аном] [Миколою] Ге та з п[аном] [Олександром] Коваленком, з яких перший згодився бути радником-експертом, а п[ан] [Олександр] Коваленко моїм секретарем, я мав вже ряд побачень. Про свої висновки від учорашнього дня я вже писав у листі до [Арнольда] Марголіна і, щоби не витрачати подвійного часу, котрого у мене дуже мало, прикладаю при цьому копію мого листа до [Арнольда] Марголіна. Сьогодні, крім годинної розмови в естонській Делегації і кількох візитів, був у Міністра закордонних справ Чехії [Edvard’а] Beneš’а, у польській Делегації і на засіданню місцевої групи професорів.
[Edvard] Beneš, з котрим я бачився ще у Празі і умовився зустрітися знов в Женеві, дуже добре прийняв, і розмова в дуже дружніх і стисло ділових тонах велася протягом 45 хвилин. Після того, як я виклав всю історію наших відносин до Союзу Народів, себто ноти, переписку [Арнольда] Марголіна і ті документи, які ми прикладаємо, я запитав у Міністра, як він дивиться на справу і як ставляться до нас в Женеві (себто в Союзі Народів). [Edvard] Beneš сказав, що, на його думку, дуже мало знайдеться делегацій, які висловляться проти прийняття України до Союзу Народів. Решта делегацій поділяється на дві частини: одні будуть стояти за наше прийняття як цілком незалежної держави, сюди, на думку Міністра, належить Англія з колоніями (котрі, як відомо, мають окремі голоси) і північноевропейські держави. Ці держави хотять розчленення Росії, другі теж будуть за прийняття України, але під певними умовами. Справа і полягає, на його думку, в тому, щоб ці умови формувати так, щоб і для нас, і для Союзу Народів були вони відповідними. Головні труднощі є такі: 1) по § 10 «Pacte de la Société des Nations» держави обов’язуються обороняти кожного з своїх членів, коли на нього зроблено напад і т[ак] д[алі]. Таким чином, приймаючи нас до Союзу Народів тим самим держави мусять взяти на себе відповідальність за нашу війну, а між тим для військової боротьби вони зараз не готові.
На це я дав цілий ряд антиаргументів, вказавши, між иншим, і на те, що «Pacte de la Société des Nations» все ж дає право державам ухилятись від чисто військових акцій, що не всі держави, але дужчі з них дійсно могли би нам допомогти і що це було б кориснішим, ніж роздача зброї [Антону] Денікіну та [Петру] Врангелю і т[ак] д[алі] 2) Дуже турбує держави відношення наше і инших allogènes’ів до Росії, держави бояться того, що скаже колишня Росія, коли ми, себто Союз Народів, приймемо, як незалежну державу, Україну. Далі він прямо поставив питання про можливість федерації. На це я сказав, що рішуче і категорично ми стоїмо за незалежність. Така є воля народу, котру він виявив не тільки своїми вотумами, але своєю кров’ю.
Далі я запитав [Edvard’а] Beneš’а чи вважає він можливим повернення «єдиної Росії». [Edvard] Beneš теж категорично сказав, що це річ виключена: можливий або остаточний розпад, або конфедерація. В такому разі, одповів я, коли держави навіть гадають, що «allogènes» будуть конфедеруватися, то все ж не заважає їм прийняти українців в Союз Народів, бо англійські домініони входять в склад Союзу Народів, хоч вони не є самостійні держави і своє верховенство Англія над ними все ж реально здійснює. Тоді як ми вже три роки, дійсно, є самостійні і той «суверен», про який думають держави, ніякої влади над нами не здійснює, бо не існує (большевиків звичайно не рахують). Невже ж через те, що в майбутньому «суверен» може звідкись з’явитись, Українська Народна Республіка не може бути прийнятою до Союзу. Цю аргументацію я розвів подробно, і [Edvard] Beneš радив написати її в меморандумі, як дуже влучну. (Але спірним є, оскільки можна приміняти цей аргумент: один професор-юрист, наш прихильник, говорив мені, що деякі держави косо дивляться на участь англійських колоній в Союзі і що їм ця аналогія не дуже сподобається, але принаймні для деяких мій аргумент очевидно є добрим). Загалом, очевидно, що повідомлення [Edvard’а] Beneš’а все ж носять оптимістичний характер, бо хоч би нас прийняли до Союзу Народів, навіть з умовами, я вважав би на це величезним здобутком, бо це рівнялося б міжнародному визнанню України всіма державами. [Edvard] Beneš казав, що справа буде полягати в відшукуванню відповідної форми для прийняття України.
Після цієї розмови я прямо пішов до поляків, де з [Szymon’ом] Askenazy і з [Jan’ом] Modzelewsk’им ([Ignacy] Paderewski виїхав) мав двохгодинну конференцію. Перш за все я мусив докладно поінформувати про те, що ми зробили для нашого прийняття до Союзу Націй. Проф[есор] [Szymon] Askenazy дуже добивався, чи дало Правительство відповідь на лист сера Eric’а Drummond’а, Генерального Секретаря Союзу Народів від 25-го серпня. Вражіння було таке, що п[ан] [Szymon] Askenazy боїться, що Уряд писав там щось проти Польщі. Цей тон недовір’я поруч з щирим запевненням в тому, що без України сама Польща існувати не може і т[ак] д[алі], був для мене все ж трохи несподіваним. Далі п[ан] [Szymon] Askenazy дуже багато говорив про Галичину, питав у мене про [Євгена] Петрушевича, котрий очевидно сюди приїхав (але ж про це знаю тільки від [Szymon’а] Askenazy). І знов вражіння було таке, начебто він боїться, що я в стосунках з галичанами. Я знов рішуче заявив, що про справу галицьку я ніде говорити не буду, а що галичани до нас ставляться майже не менш вороже, ніж до поляків, і пригадав останню вигадку про те, начебто генерал [Михайло Омелянович-] Павленко робить якийсь переворот, і инші інсинуації. Але і цього було начебто мало. Пан [Szymon] Askenazy хотів, щоб я прийняв таку формулу: Україна без Польщі існувати не може, Польща – без Галичини, значить я мушу переконувати тут людей, що Галичина мусить належати Польщі і т[ак] д[алі]. Я мусив сказати досить ясно, що я не торкаюся галицької справи і переконувати людей, що Галичина не мусить належати Польщі, я у всякому разі не можу і не маю таких препоручень. Щодо нашої справи прийняття до Союзу Народів, то польські делегати говорять, що вони нам будуть скрізь допомагати і вже багато про Україну говорили. Але [Szymon] Askenazy настроєний песимістично, особливо з огляду на наші справи на фронті. «Ви розумієте, як я цього боюся, бо це загрожує і безпосередньо Польщі, але правді треба прямо в очі дивитись: становище дуже небезпечне».
Переходячи до загальної характеристики справи, мушу зауважити, що, здається, те, що говорив [Edvard] Beneš є більш оптимістичне, ніж воно є в дійсности. Найбільше псують нам звістки про неудачі на фронті, про взяття Кам’янця. Це, на жаль, може страшенно попсувати тут справу.
19 листопада 1920
Сьогодні ранком був у полковника [Douglas’а] Borden-Turner’а, секретаря лорда [Robert’а] Cecil’я, до якого мені радив піти пан [Арнольд] Марголін. Цей полковник сказав, що нам дійсно потрібно виступити перед цією асамблеєю, бо це нам поможе увійти до Союзу Народів, коли асамблея збереться удруге. Тепер же ми не можемо бути прийнятими. Я його запитав, чи це також думка самого [Robert’а] Cecil’я. Звичайно, він ухилився від прямої відповіді. Головне, що на його погляд, заважає нам (і це і инші мені зауважували) – це відсутність міжнародного акту про наші кордони на Сході, а потім той же самий «§ 10» і наша війна. Звичайно, я йому дуже докладно вияснював справу. Але з розмови вияснилося також і те, що поскільки секретар [Robert’а] Cecil’я одбиває думки свого шефа, справа не зовсім так стоїть, як думає [Edvard] Beneš, себто очевидно, що Англія не так вже стоятиме за нас, як чеський Міністр думає. Але, звичайно, це видно буде після розмов з самими делегатами. Полк[овник] [Douglas] Borden [-Turner] обіцяв аранжувати моє побачення з Robert’ом Cecil’ем в найближчі дні. Зараз замовляю собі цілий ряд побачень нових і вже маю піти до Thoma Ionescu (румунського делегата, брата Міністра) і до [Tommaso] Tittoni, італійського делегата і одного з найбільш впливових членів асамблеї. Остання, між иншим, зовсім не подібна до дипльоматичних нарад і дійсно уявляє собою щось подібне до всесвітнього парляменту, де визначні постаті відіграють значну роль, незважаючи на те, звідки вони прислані. До таких постатей належать: [Robert] Cecil, [Giuseppe] Motta (Швейцарія), [Leon] Bourgeois (маю вже замовлене побачення), [Rene] Viviani, [Karl] Branting (Швеція) (з ним трохи знайомий по Парижу, себто мав досить довгу бесіду), [Tommaso] Tittoni і ще дехто другий. Крім того, при голосуванні, як я вже вияснював менші не рахуються з бажанням більших.
Сьогодні я одіслав телеграму до Вас, пане Міністре, в якій рішуче настоюю, що присутність п[анів] [Миколи] Василька і [Арнольда] Марголіна є необхідна.
З моїх відчитів Ви і самі бачите, що справа, може, далеко більш важлива є, ніж Ви і я сам собі уявляли спершу. Залишать мене тут в такий гарячий час одного, це значить або непомірно переоцінювати духовні і чисто фізичні сили, або страшенно недооцінювати значіння взагалі, і для нас зокрема цієї асамблеї. Польські делегати і грузини, і всі инші друзі дивуються, як можна вислати мене одного. Мушу зазначити ще раз на незрівняну п[анів] [Миколи] Ге і [Олександра] Коваленка, без яких я просто нічого подіяти не міг. Щастя України, що в Женеві знайшлися такі безкорисні люди (яких все ж таки конче треба оплатити, бо їм же треба якось жити), але мені конче потрібна ще секретарка (котру мені найти не тяжко, коли б було в моєму розпорядженню 400-500 франків), бо п[ан] [Олександр] Коваленко цілий день мусить бігати улаштовувати мені побачення і т[ак] д[алі]. Бернська Місія на чолі з паном [Миколою] Левицьким робить для мене все можливе, але мені потрібно, щоб мої листи, папери і т[аке] и[нше] хтось міг написати, переслати і т[ак] д[алі], і щоб такий чоловік був коло мене. Пан [Микола] Ге працює в певному напрямі самостійно і допомагає мені скласти відповідний мемуар для комісії, що розглядає нашу справу.
В телеграмі я настоюю на присилці мені ще 2000 франків, нехай під відчит, але на ті гроші, що я маю, абсолютно не можна робити все, що треба. Приходиться економити, і жити, і працювати зовсім не так, як треба. Ви знаєте, пане Міністре, що я сам стою за скромність якнайбільшу в дипльоматичних витратах, але ж є у всьому своя міра, і скромності теж…
Прийміть запевнення в цілковитій пошані і відданости.
О[лександр] Шульгин
***
Опубліковано: Олександр Шульгин в українському державотворенні та міжнародній політиці / Збірник наукових праць та документів: Наукове видання / Упоряд. В. Піскун. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2016. – С. 196-200.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 357-360.