Арнольд Марголін, «Короткий відчит о взаємовідношеннях України з державами Антанти» Симону Петлюрі, Бухарест, вересень 1919
1) З Одеси я виїхав 1-го квітня. В Букарешті зустрів полковника [Andreas’а] Friedenberg’а, з котрим виїхав одним потягом до Парижу (13 квітня). В Відні на станції зустрілись з американським капітаном [Simon’ом] Reisler’ом, який їхав з Галичини в Париж. Ця чисто випадкова спільна поїздка стала надзвичайно корисною, т[ак] як [Andreas] Friedenberg одержав од [Simon’а] Reisler’а і од мене цілу низку даних для його докладу про Україну. По приїзді в Париж [Andreas] Friedenberg приставив обширний доклад (Міністерству військовому і закордонних справ) про Україну. Після цього американський капітан [Ulysses] Bachman також приставив грунтовний доклад американській Делегації. Обидва ці таємні доклади уявляють по свойому змісту надзвичайно важними і корисними; короткий зміст докладів прикладається.
2) В зв’язку з докладом [Andreas’а] Friedenberg’а французьке Міністерства закордонних справ офіціяльно написало нашій Делегації о тім, що рішено послати на Україну французську військову Місію в поміч українській армії для боротьби з большевиками. За цим нам усно заявили, що поїздка цеї Місії відкладається до завішення зброї з поляками, перед моїм первим од’їздом з Парижа в Швейцарію (30.VI) знову були чутки о поїздці названої Місії в близчому часі, та після подій в Галичині, чутки ці заглухли.
3) В Париж я прибув 17 квітня. З перших же днів виявилися слідуючі обставини:
Франція.
А)[Stephen] Pichon й його співробітники по Міністерству закордонних справ знаходяться під сильним впливом [Василя] Маклакова, хотять відродження єдиної Росії на федеративних началах, но через всеросійській Установчі Збори. Цей нечисленний гурток ([Stephen] Pichon, [Philippe] Berthelot, [Albert] Kammerer) порівнюючи вільний од польського впливу, обурений поведінкою поляків в відношенню до Галичини, но зато, з другого боку різко і рішуче ставиться проти самостійности України.
Б) Найбільш впливові верстви ([Georges] Clemenceau й його близчі співробітники) являються гарячими прихильниками утворення великої Польщі, котру вони хотять противоставити на сході Германії як гегемонію антигерманської коаліції. Цей гурток, в таємницях своїх бажань, готовий був один час навіть визнати самостійність Маленької України, ціною оддачі Галичини, Холмщини і навіть частини Волині – Польщі, при умові військової згоди Польщі, України і Румунії проти Германії. На жаль, за останній час (серпень) в настрою [Georges’а] Clemenceau й його співробітників спостерігається еволюція в розумінню посилення страху перед Росією. Урядові кола Франції бояться, що Росія «все одно повстане», що це стане навпаки всім препонам «стихійно»… Такі буквальні вирази, які проривались у французів при бесідах зі мною. Звідси і витікає їх побоювання, що відроджена Росія вкінці буде мстити Франції, якщо Франція виявить тепер співчуття ідеї поділення Росії. [Albert] Kammerer і Селіньї заявили мені перед моїм другим од’їздом з Парижу (29 серпня), 1) що усе французьке Правительство, в тому числі і його голова [Georges] Clemenceau, зараз співчувають утворенню єдиної Росії «з автономіями для народностей», 2) що хоч французьке Правительство і не рахує [Антона] Денікіна великим генералом, но, маючи на увазі рішучу поміч армії [Антона] Денікіна з боку Англії, вони рішуче радять нам вступити в безпосередні переговори з Правительством [Антона] Денікіна для складання згоди.
В) Малочисленний, на жаль, мало впливовий гурток наших друзів, – [Henry] Franklin-Bouillon й його гурток, дуже добре інформовані по українському питанні, – щиро бажає нам успіху, дає посильну поміч. Співчуваючи утворенню самостійної України, вони радять нам говорити о федерації як о можливій формі взаємовідношень окремих держав в будучому і творить самостійність. Досвід дипльоматичної праці в Парижу д[окто]ра [Василя] Панейко, О[лександра] Я[ковича] Шульгина і мої стверджує правдивість такої тактики. Треба було з першого дня перебування Делегації в Парижу порахувати той факт, що всі держави Згоди, при всій ріжниці їх політики і тактики, бояться одверто говорити о можливости остаточного розділення Росії на ряд окремих держав, і що найлучшою формою навіть для щирих прихильників самостійности України є вимога самовизнання населення шляхом вотума українських Установчих Зборів.
Англія.
В середніх числах травня я поїхав в Лондон, де пробув всего 8 день, т[ак] я[к] виявилося, що в той час вся англійська політика велася в Парижу. Все ж таки іменно в Лондоні вдалося викликати в Міністерстві закордонних справ велику цікавість до українського питання. Завідуючий «відділом російських справ», м[істе]р [Walford] Selby, хоч і заявив, що він і взагалі англійські керівничі кола проти самостійности, що Англія за [Олександра] Колчака і особливо за [Антона] Денікіна, но все ж приставив змістовний писаний доклад лорду [Georg’у] Curzon’у, і др[угим] о моій з ним бесіді і після цього звернувся до мене з проханнєм написати мій висновок о відомій пропозиції «російської політичної конференції» від 9-го березня б[іжучого] р[оку]. Маючи на увазі яскраво виявлену ворожу англійського Міністерства закордонних справ до Самостійности, я написав мій висновок в відповідному тоні, для завоювання симпатій англійського правительтства до українського питання.
В Лондоні вдалося досягнути деяких результатів в єврейських колах, стурбованих погромами і отравлених ріжними докладами і інформаціями численних росіян з [Павлом] Мілюковим на чолі. Мій словесний доклад в єврейському гуртку, інтерв’ю в єврейській пресі, а головне – мої близькі лондонські друзі – розсіяли блудів і непорозумінь; зокрема в Парижу представник англійських євреїв Lucien Wolf відвідав нашу Делегацію і висловив симпатію українському рухові і задоволення відношеннєм українського Правительтства до єврейства і визнаннєм персонально-національної автономії.
В Парижу серед англійської делегації весь час спостерігався нахил до утворення федеративної Росії і явні симпатії до [Антона] Денікіна. І лише в останній час (червень, серпень) стали виявлятися деякі хитання по питанню о Англії до всіх державних новоутворень на території бувшої Росії. Першим ознаком цих виявлень була заява профес[ора] [James’а] Simpson’а в розмові з О[лександром] Я[ковичем] Шульгиним о тім, що «хоч значна більшість англійської делегації стоїть за єдину Росію, все ж з’явилось деяка меншість, котра висловлюється за визнання всіх новоутворених урядів». Професор [James] Simpson, радив ради цього, О[лександру] Я[ковичу] Шульгину, аби українська Делегація одклала переговори з англійською Делегацією до осени, коли, може бути, грунт буде більш бажаний. Ця бесіда з [Олександром] Шульгиним мала місце в початку липня. Далі, в вересню я одержав від секретаря нашої Місії в Лондоні, д[окто]ра [Марка] Вішніцера, повне ствердження того, що говорив [Олександру] Шульгину о настроях Англії проф[есор] [James] Simpson. [Марко] Вішніцер пише, що не виключається можливість визнання de facto уряду Естонії і що це може послужити прецедентом для останніх, в тому числі для України. Теж саме в формі натяків говорив мені в кінці серпня член американської Делегації, проф[есор] [Robert] Lord, однако додаючи при цім оговорку, «но Антанта всеж рішуче проти роздроблення Росії».
Італія і Японія
Більш всіх поінформован д[окто]р [Василь] Панейко. Я особисто не в курсі, позаяк за відсутности часу не мав можливости познайомитись блище з цими делегаціями. Взагалі становище неясне цих держав, на мій погляд, і мало надійно, т[ак] як з ними поки мало рахуються в питанні про Україну.
Америка
З американською Делегацією я особисто ознайомився лише по повороті з Лондона, себто в кінці квітня, причім погляди і настрої американської Делегації взагалі зводилися до ідеї створення федеративної російської держави. Но зато в той період часу (кінець травня і перша половина червня) американці боролися з англійцями в відношенні визнання [Олександра] Колчака, знаходячи в кожному випадку неможливим визнання його правительства всеросійським.
Після заняття Галичини поляками
Дякуючи енергійним заходам д[окто]ра [Василя] Панейко, Делегація виступила з енергійним миттєвим протестом проти захвата Галичини поляками, в результаті чого Делегація була запрошена в Раду 4-х, а далі до [Georges’а] Clemenceau, і в зв’язку з чим відбулося також наше побачення з [Stephen’ом] Pichon’ом. Виявилося, що [Georges] Clemenceau старається нас тримати і ввести в блуд, що Франція явно і ще більш тайно робить все для утворення великої Польщі за рахунок України, що, навпаки, Англія і Америка різко розходяться з Францією в питанні о долі Галичини. З ряду бесід з англійцями і американцями вдалося остаточно встановити, що Англія і Америка вирішила нейтралізувати Галичину на кілька літ (говорили о 3, 5, 10 і 15 років, постановити в голові управи комісію з представників Антанти з американським Комісаром в голові, а за цим через кілька літ виявити шляхом плебесциту, с[еб]т[о] самовизначення населення, дійсну волю останнього. Ми встановили також, що англійці і американці обурені поведінкою поляків і що вся їх симпатія по питанню о Галичині – на стороні українців).
Навпаки, Франція в особі [Georges’а] Clemenceau і значних кол, як офіціальних, так і громадських, вся на стороні Польщі. Чим більш це виходить наверх (особливо після статті в «Libre Parole», при цім прикладаю), тим глибше робилися провалля між політикою [Georges’а] Clemenceau, з одного боку, і політикою Англії і Америки – з другого. Америка, як це показало побачення (30 липня) д[окто]ра [Теофіла] Окуневського і моє з Міністром [Robert’ом] Lansing’ом і [Henry] White’ом, відкрила і різко стала на сторону [Олександра] Колчака і взагалі Великоросії як гегемонії для утворення єдиної федеративної Російської Держави. І коли [Robert] Lansing твердо заявив, що Америка проти самостійности, що нам технічно поможуть лише в тому випадку, як ми підемо з Великоросією і визнаємо [Олександра] Колчака, в противному разі ми все програємо, то за цими словами явно бриніло: не ідіть з Польщею, не захоплюйтесь самостійністю польсько-румунсько-французького виробу, бо це – єсть будівля на піску, бо Америка і Англія проти цього.
Таким було становище в день мого від’їзду з Парижу. Добавлю до цього, що Франція по старому повна ненависти до Германії, що навпаки Англія очевидячки іде до встановлення з Германією добрих взаємовідношень і що далі вся територія бувшої Европейської Росії буде залежати більш всього од зговору Англії і Германії, поскільки, розуміється, річ іде про чужосторонні впливи зовнішні, залишаючи на боці питання о внутрішніх силах.
Переговори з Великоросією
1) З дня приїзду до Парижу я весь час був в контакті з [Василем] Маклаковим, котрого сей час же познайомив, згідно з висловленим ним же бажаннєм, з [Василем] Панейком і [Олександром] Шульгиним. Ми весь час обстоювали ту думку, що необхідно, щоби найшлися великороси, котрі говорили би не од імени всеї Росії, а тільки од імени Великоросії. [Василь] Маклаков погодився, в кінці кінців, з логічністю нашої заяви – і старався найти такий гурток великоросів, котрий говорив би від імени Великоросії, но всі його розшуки лишилися даремними, так як поки таких великоросів в природі ще немає. Все ж таки нахожу переговори з [Василем] Маклаковим надзвичайно важними і корисними, маючи на увазі його все зростаючий вплив, а головне приймаючи під увагу превосхідне вражіння, як залишили у нього зустрічі з [Олександром] Шульгиним і [Василем] Панейко. Все це будує деякий міст і встановляє дипльоматичні взаємовідношення з представниками Великоросії.
2) Зовсім безрезультатними залишилися поки наші переговори з членами бувших російських Установчих Зборів, [Олександром] Керенським, [Миколою] Авксентієвим і иншими. Російські соц[іялісти]-рев[олюціонери] твердо стоять за всеросійські Установчі Збори і за «згоду російської демократії з народностями». Очевидно, життя і події нічому їх не навчили, і, хоч їх дійсний демократизм ближче нам по духу, ніж маклаковський великодержавний патріотизм, но за [Василем] Маклаковим есть моральна і матеріяльна підтримка держав Антанти, крім того,[Василь] Маклаков являється лідером реальної політики і не блудить в області мрій і старих вицвівших лозунгів революції часів [Олександра] Керенського.
3) В останній час виявився ряд факторів, які свідчать о тім, що [Василь] Маклаков, [Микола] Чайківський, [Георгій] Львов, [Борис] Савінков зараз загубили потрібний вплив на правительство [Антона] Денікіна, який мали раніш. Дальше мої останні бесіди з [Михайлом] Челноковим і [Федором] Родічевим також залишили дуже тяжке вражіння о дійсних теперішніх бажаннях навіть таких людей, як [Федір] Родічев, виключаючих навіть федерацію і припускаючих лише куцу автономію з губерніяльними земськими зборами «як вищим органом». Накінець поведінка армії [Антона] Денікіна на Україні також красномовно говорить о неможливости зараз ніякої політики згоди.
З всего зазначуваного роблю слідуючі висновки:
1) Маючи на увазі то, що дійсність в данний час ствердила користь системи добрих взаємовідносин і співробітництва з Румунією, а почасти і з Польщею, необхідно триматися її як етапа нашої реальної політики в даний момент.
2) Необхідно паралельно з цим прикласти всі зусилля до того, аби завести міцні і постійні симпатії Англії і Америки і забезпечити їх матеріяльну і моральну підтримку на зручній приємлемій для всіх платформі признання de facto всіх державних новоутворень з предоставленєм вирішення їх остаточної долі їх національно-територіяльними Установчими Зборами.
Додаток
В свойому докладі, котрий читали О[лександр] Я[кович] Шульгин й я, полковник [Andreas] Friedenberg визнає, що вся поведінка французів в Одесі і на Україні була загальною помилкою. Директиви з центру були дані в тому змісті, що армія [Антона] Денікіна єдина творча сила на півдні Росії, здібна утворити порядок і державність, і що весь український рух – єсть большевизм і безгрунтована анархія. Ці директиви, говориться в докладі, були стверджені на місці п[аном] [Emile’м] Henno, котрий стверджував, що дійсність відповідає предбаченням центру. Потребувалося багато часу, говориться в докладі, аби впевнитись в повній брехливости названих поглядів центрального правительства і [Emil’я] Henno. Виявилося, що [Антон] Денікін й його армія несуть реакцію, що, навпаки, в українськім руху є здоровий націоналізм і дійсний демократизм, що [Симон] Петлюра ворог большевизма і антантофіл і т[ак] д[алі]. В висновковій частині [Andreas] Friedenberg висловлюється проти єдиної Росії, позаяк рахує, що вона була би реакційною і германофільською, дає дуже добрий відзив об українсько-галицькій армії і радить негайно визнати de facto самостійність України і послати військову французьку Місію в поміч для боротьби з большевизмом і анархією. Капітан [Ulysses] Bachman також захищає в свойому докладі самостійність України і висловлюється проти єдиної Росії. Номер «Libre Parole» – в одному примірнику надісланий з докладом п[ану] Президенту Директорії, одночасно з цим.
[Арнольд Марголін]
***
Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3809. – Оп. 2. – Спр. 9. – Арк. 20-26.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 269-275.