Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Михайло Тишкевич, справоздання Андрія Ніковському, Париж, 20 липня 1920

Високоповажний Пане Міністре.

Як Президент української Делегації на Мировій конференції, дня 2 липня я виїхав з моїм особистим секретарем п[аном] [Валер’яном] Моцарським через Брюссель в Спа на дипльоматичну конференцію, яка мала там відбутись.

В Брюсселі, 3-го липня, я одержав депешу, повідомлюючу про призначення мене Президентом Надзвичайної української Делегації на конференцію в Спа. В Брюсселі я увійшов в контакт з головою української Місії в Бельгії п[аном] Андрієм Яковлівим. Тамже я послав запитання в справі авдієнції до голови конференції п[ана] [Léon’а] Delacroix, до Президента [Alexandre’а] Millerand’а і маршала [Ferdinand’а] Foch’а, котрий назначив мені побачення в Спа.

Ще 11-го червня мною була подана з Парижа до Президента конференції в Спа п[ана] [Léon’а] Delacroix нота, в якій його просилося поставити українську справу на чергу дня цієї конференції. (Копія цієї ноти залучається).

Дня 5-го липня я з головою бельгійської Місії п[аном] [Андрієм] Яковлівим і п[аном] [Валер’яном] Моцарським, якого я призначив виконувати обов’язки секретаря Делегації в Спа, виїхали ми до Спа, куди 9-го липня прибув голова Місії в Лондоні п[ан] [Арнольд] Марголін, а 12-го липня голова Місії в Берні п[ан] [Микола] Василько. Разом з тими панами ми обсудили ситуацію і подали заяву про прийняття Делегації конференцією.

За час конференції я мав побачення з маршалом [Ferdinand’ом] Foch’ем, якого просив домагатись від конференції негайного визнання України, вказуючи, що таке визнання викличе негайно повстання проти большевиків на цілій Україні. Маршал [Ferdinand] Foch незвичайно поставився до нашої справи, признав необхідність негайного визнання і обіцяв зробити все, що від нього буде залежати, зазначуючи, що Франція була б готова нас визнати, але мусить дивитись на Англію. Того ж дня я бачив п[аном] Jules’а Cambon’а, Президента Ради Амбасадорів і Віце-президента Мирової конференції в Парижі, котрий сказав майже те саме.

Бачив я також п[ана] [Stanisław’а] Patek’а, який запевнив мене, що стоїть за повною самостійністю і ніколи з цієї лінії не зійде, але на моє прохання поставити справу перед конференцією Мира відповів ухильчево, кажучи, що конференція не буде розглядати питання бувшої Росії, лише відносини Польщі до Німеччини.

До мене приходив два рази польський генерал [Tadeusz] Rozwadowski, який висловлювався дуже зичливо і дивився оптимістично на справу. Зараз по приїзді я був у дуже прихильного нам[Eleftherios’а] Venizelos’а, з яким мав довгу розмову і який виробив мені на другий же день побачення з п[аном] Philip’ом Kerr’ом, найбільш впливовим на англійську політику секретарем [David’а] Lloyd George’а. (Розмова ця залучається).

З [Alexandr’ом] Millerand’ом, лордом [Georg’ом] Curzon’ом і французьким Міністром [Yves le] Trocquer ми обмінялись картками. [Eleftherios] Venizelos прислав мені свою фотографію з надписом і побажаннями для України. Я одержав також побажання від ректора Лювенського університету і запрохав оглянути руїни Лювена.

Проект мій подати спільну ноту до Конференції від окраїнних держав, підтриманий президентом Азербайджанської делегації п[аном] [Алімарданом] Топчибачевим, не міг бути здійснений завдяки опозиції представників Литви і Грузії. Бачив я п[ана] [Ignacy’я] Paderewsk’ого, який не оказався нам прихильним.

П[ан] [Арнольд] Марголін кілька днів пізнійше після мене бачив п[ана] Philip’а Kerr’а. Зміст їх розмови записаний зі слів п[ана] [Арнольда] Марголіна, залучаю. Треба запомітити, що сказане п[ану] [Арнольду] Марголіну відріжняється від того, що було сказано [Philip’ом] Kerr’ом мені.

П[ан] [Микола] Василько бачив п[ана] [Erazm’а] Piltz’а, заступника Президента польської Делегації, котрому передав листа, обговореного на засіданню Делегації, де ми просили, щоби на підставі союзу з Україною Польща добивалася покликання наших представників на конференцію в Лондоні. П[ан] [Erazm] Piltz не мав інструкцій в цій справі і обіцяв звернутись до свого Уряду.

За час конференції я давав інтерв’ю до американських, англійських і бельгійських часописів; французькі помістили згадки. До Спа приїздив [Сергій] Моркотун, який дав інтерв’ю в бельгійській газеті, подав ноту до конференції і, як казав, мав побачення з [Władysław’ом] Grabsk’им.

Резюмуючи це все, маю таке вражіння: вся надія тепер на Францію, а як би armistice не був прийнятий большевиками, то є надія і на Англію. Зі Спа я звернувся до французів, котрі підтримують нашу справу, щодо енергічної акції для визнання України Францією, не чекаючи на Англію; як це було зроблено останньою в справі Балтійських держав.

Під час конференції Делегація подала три ноти копії котрих додаю.

[Михайло] Тишкевич

***

Опубліковано: Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917 – 1924 рр.): документи і матеріали / Автор проекту І. Матяш. – К.: Вид-во гуманіст. л-ри, 2010. – С. 408-409


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 335-337.