Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Михайло Тишкевич, «Резюме міжнародної ситуації української справи в початку 1920 року на мировій конференції» Симону Петлюрі, Париж, 6 березня 1920

Загальне становище нашої справи, яке покращало було внаслідок розбиття [Антона] Денікіна і упадку [Georges’а] Clemenceau, погіршилось в початку лютого, коли виявилось, що [Alexandre] Millerand ставиться до неї майже так само вороже, як його попередник, а ще більше, як прийшли відомости про нібито заключений мир Польщі з Росією, на підставі якого Україна має бути розділена між цими обома державами.

З боку Англії, яка неприхильно ставиться до Польщі, маю деякі запевнення, що вона могла би нам так само помогти, як і Литві, в визнанню нашої самостійности і реорганізації за економічні і фінансові концесії.

Відносини Польщі і Румунії стали до нас більш холодні, Італії, Греції, Швайцарії, Швеції такі ж самі куртуазні, як і перше. Одначе виступи за визнанням нашої самостійности в парляментах французькому (6 лютого), італійському (7 лютого) є визначними фактами, які не остались без вражіння. Це доказ, що негативне відношення до нас Антанти, підтримане російськими і польськими впливами, є переломане. Щоби дійти до сего результату, я вжив впливу на католицьку партію, сильну во Франції і Італії, і на фінансові круги.

Мною були вислані ноти до держав Антанти про негайне визнання нас, а також в справах полонених і нашого майна. Опріч сього два приватні листи до Президента [Paul’я] Deschanel’я, який, між иншим, приймав мене особисто на авдієнції дуже тепло.

У цьому важному моменті незвичайно шкодить нам непевна ситуація на Україні; Уряди Антанти не знають, де наш Кабінет – в Варшаві, чи Кам’янці, чи де инше. Вони не знають його становища до Польщі, Румунії і до большевиків.

Незвичайно шкідливою з морального боку являється кампанія проти самостійности, за федерацію з Росією, яку вели і ведуть самі ж українці відкрито деякі галичани, бувший секретар [Павла] Скоропадського [Сергій] Моркотун. Розуміється, що нитки цілої інтриги, зверненої проти такого важного посту, як українська Делегація при конференції Миру, є в руках російського Посольства, але цього не можуть зрозуміти члени Мирової конференції, які думають, що це є справжня думка нашого народу і нашої суспільности.

Шкодить нам репутація германофільства і большевизму, яку деякі українці, і то визначні, самі підтримують. Шкодить систематичне затримання належних Делегації грошей і через те повна неможливість працювати в пресі. Стараюсь тому запобігти, входячи в зносини з банками і поважними негоціантами, яких представників посилаю до Уряду, але вони не дають позички инакше, як за гварантією готових товарів. Кампанія наклепів і доносів проти голови Делегації і деяких членів, відомости про які маю від французького Міністерства закордонних справ, лишаються без впливу, але роблять прикре вражіння. В таких відносинах обстоювати справу нашої самостійности незвичайно трудно, майже неможливо, одначе я маю надію, що витримаємо до кінця і доб’ємося успіху.

[Михайло] Тишкевич

***

Друкується за оригіналом, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3603. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 72-73.

Примірник Державної Канцелярії, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 1429. – Оп. 5. – Спр. 11. – Арк. 89-90.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 325-326.