Микола Порш «Звіт дипльоматичного відділу посольства Української Народної Республіки в Берліні» Володимиру Темницькому, Берлін, 6 травня 1919
Посольству Української Народної Республіки полишили висланці гетьмана дуже сумну спадщину. Поминаючи вже, що Посольство було цілком незорганізоване, що воно не мало в своїм міродатнім складі нічого українського і було осередною точкою не української політики чи громадян, а виключно прибіжищем російської аристократії в роді бар[она] Розена, бар[она] [Володимира] Кнорінга, князя Лайхтенберга, [Михайла] Кочубея і т[ак] д[алі]. Це все товариство всюди одверто трактувало «Україну» яко перехід для реставрації Росії і немало ніяких зв’язків із громадськими колами Німеччини окрім із їм подібними консервативними та високоурядовими колами. Таким чином, застало Посольство Укр[аїнської] Нар[одної] Респ[убліки] цілком необроблене поле дипльоматичних зв’язків і мусило почати працю зі самого початку, робота, яка повинна перед місяцями бути зроблена. Вся політично дипльоматична праця Посольства розділяється на три части: 1) на українсько-німецьку політику, 2) на українсько-закордонну політику у широкому зрозумінні цього слова, 3) внутрішню українську політику.
1) В основу політичної діяльности Посольства у Берліні поставив Посол слідуючу засаду, котру поодинокі відділи під загальним проводом дипльматично мають осягати: здобути якнайбільший вплив на всі німецькі круги і сили та використати їх у кожнім данім моменті в найкориснійший спосіб для української політики. Цю основну задачу проводить дипльоматичний відділ будуючи український вплив на слідуючих головних чинниках: 1) соціял-демократія, 2) група [Paul’я] Rohrbach’а і [Robert’а] Schmidt’а, 3) промисловці, 4) німецькі колоністи, 5) жиди, 6) військові чинники, 7) преса.
1) Через особисті партійні зв’язи Посла має укр[аїнська] політика свій вплив на багацько рішаючих осіб теперішнього Уряду. Міністер Зідекум, головний приятель України, Посольство має звязи й [Eduard’ом] David’ом, [Hugo] Haase, [Karl’ом] Kautsky’м, Калісним, писателькою Валі Цеплєр і т[ак] д[алі]. Головна праця йде тепер на це, щоби есдекам вияснити, що «Росія» більше неіснує і що думка «континентальної політики», щоби хоть цим шляхом розгром Англії осягнути є фальшива. На цих днях має появитись стаття Посла в цій справі у «Vorwärts» і інтерв’ю із есдецькою кореспонденцією.
2) [Paul] Rohrbachі [Robert] Schmidt, котрі ще й тепер користуються доволі великим впливом, заступають українську справу дуже завзято. За ними стоїть німецько-українське товариство. Через них розпоряджає Посольство їх двома журналами: тижевиком «Deutsche Politik» і «Ukraine». Журнал «Ukraine» посвячений виключно українським справам і видається названим товариством. Йому призначається субвенція із пресового фонду Посольства для його поширення.
3) Із цією групою вузько зв’язані деякі німецькі банки і тим самим також Україною зацікавлені. Групою промисловців і банків повинна головно зайнятись фінансова комісія Уряду. Та, на жаль, цього до тепер сконстатувати неможна. І прохання дипльоматичного відділу звести його членів із банківцями фінансова комісія не задовольнила. Тому Посольство тепер само збирається це діло наладити.
4) Німецькі колоністи України користуються у Німеччині родинними та торговельними зв’язками й великим впливом. Із їх провідником пастором Вінклером налагодило Посольство якнайліпші відносини. Він ділом і словом всюди помагає, інформує та боронить.
5) Із ціоністами нав’язало Посольство особисті зносини. Посол зложив їх президентові д[окто]ру Гандке офіціяльний візит, вияснив спільну лінію українців і жидів проти Польщі і ладив кооперацію. Жиди дуже активний протипольський чинник із інтернаціональними зв’язами капіталу. Через їх переслано всю літературу на франц[узькій], англ[ійській] мові до Америки. Із рабином [Meier’ом] Hildesheimer’ом, провідником ортодоксії, та децернентом у Міністерстві зак[ордонних] справ [Moritz’ом] Sobernheim’ом також є особисті зв’язки. Праця поступила так далеко, що жиди прохають Посольство видати брошуру жаргоном про Україну. Але дуже довго треба із ними балакати, щоби услабити вражіння українських погромів та здобути довір’я.
6) Із військовими чинниками були колись українські таборові діячі дуже вузькі відносини наладили. Та революція змінила багацько по міністерствах і почасти їх пірвала. Щойно тепер приходиться знову їх відшукувати, бо треба рахуватись із можливістю побільшення їх впливу. Окрім того розпоряджають вони важними матеріялами про Польщу, які і для нас доконечні.
7) Для загального впливу на німецьке громадянство головно преси заложений інформаційний відділ при Посольстві, який дотепер знаменито працює. Про його організацію гляди: Звіт інформаційного відділу.
Ось цими чинниками старає Посольство укріпити своє політичне становище в Берліні і побороти ворожі Україні впливи. Ці впливи йдуть головно із двох жерел: із старих урядових кол урядовців, оберкомандо і т[ак] д[алі] до Української Народної Республіки взагалі і з плану «континентальної політики». Тут сходяться крайности: і консерватисти, й незалежники. Ці думають відбудувати монархічну «єдину неділиму» для реставрації монархії у Німеччині, а ті хотять відбудування Росії, бо инакше Англія і зі сходу возьме німців у свої лапи. Примирення з Францією і Росією зробить із Польщі миляну баньку, а далеко усміхаються із Японією знову світові політичні плани.
2) Теперішне політичне положення вимагає від закордонного представництва у Берліні не тільки політичної праці в Німеччині, а власної політичної ініціятиви та комбінаційного політичного хисту. Бо Берлін є таки політичний центр, хоть побідженої держави, та все-таки держави, що майже п’ять літ била весь світ. Тут з’їхалися із одної сторони всі місії військові побідників Антанти з другої сторони залишились віддавна старі і нові огнища російської політики. Всякі посольства та дипльоматичні агенти Заходу і нових держав Сходу безперестанно переїжджають Берліном то в ту, то в иншу сторону і дають багацько матеріялу для спостережень і нагоди для політичної діяльности.
Із антантськими колами відносини є наладжені із французами. У їх представителя генерала [Charles’а] Dupont’а був Посол два рази у справі військ [Józef’а] Haller’а. Йому й вручені ноти у тій справі. Із американцем були також нав’язані нитки, але не довели до чогось реального. Англійці, цілком під впливом московських генералів, воюють із укр[аїнськими] місіями, тому Посольство зайняло вижидаюче становище. Це є щодо відносин до Заходу.
Щодо Сходу, то Посол згуртував для збільшення престижу України навкруги Посольства всіх інородців. Із посольствами Литви і Білорусії є дружні відносини із обох сторін і товариським життям піддержуються. Також представника Грузії і Фінляндії треба сюди зачислити. Із чехами є зв’язок навіть із поляками.
В цих відношеннях снуються багацько політичних ниток щодо майбутнього устрою Сходу. Кожна нова держава Сходу є егоїстична і в ту сторону гне, де Париж дме. Україна веде тут лінію, що народи Сходу мають самі вирішити свої справи без впливу на Антанту чи німців. Тому Україні, Білорусі й Литві спільний фронт проти Польщі й москаля. Але Литва ділить Білорусь у переговорах з поляками, Білорусь федерується з Литвою і тим часом молить українців заступати їх самостійність і т[ак] д[алі]. Користь але така та є, що інородці у Берліні разом сходяться, й ця думка кооперації перевезлась у Париж. А головно, що Посольство завсіди має перегляд східних комбінацій.
Посольствам всіх нейтральних держав зроблено офіціяльні візити і також турецькому, болгарському та австро-німецькому Послові.
3) Посольству припала й немала дипльоматична задача для внутрішньої політики України у Берліні. Кожний знає, що національні меншости не з особливою симпатією відносяться до української державности. Дуже багацько німецьких, московських, жидівських та польських втікачів перебуває тепер тут, і їх останні вражіння не дали можливости, щоби вони з Україною примирились. Та чужина, тяжкі відносини, страх перед большевизмом та німецьким спартакізмом виробили тую почву для порозуміння.
Вже в першій часті злагодили ми, що німецькі колоністи нас цілковито піддержують. Вони вислали в Україну і заклик оружжям боронити Директорію. Цю німецьку українську лінію треба укріпити, бо будучність її потребуватиме.
Також і жиди тут поволі вимирюються із всім, навіть соціялізацією. Головно але, що вдалось обмоскалених жидів промисловців і взагалі промисловців примирити з Україною. Тут перебувають втікачами [Яків] Бродський, [Самуїл] Кучеров, [Фрідріх] Фальц-Фейн, Ені, Уваров, Гальперт і т[ак] д[алі]. Своїми зв’язками вони дуже багацько шкодили. Вони хтіли зорганізувати Торговельну палату і вже почати переговори з великими банками в цій справі. Щоби не допустити, аби без участи Посольства і поза ним так великий центр сотворити, нав’язало Посольство з ними особисті зносини і осягнуло тим цілковитий перегляд їхніх планів і організації. Тим, що Посольство їми зацікавилося, вони змінили фронт проти нас і цілком лояльно себе держать.
Цими кроками паралізується праця непримиренних москалів, про котрих був посланий спеціяльний доклад. На їх треба поки що махнуть рукою.
Про гетьмана й його діяльність гляди у спеціяльний доклад.
М[икола] Порш
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3619. – Оп. 3. – Спр. 32. – Арк. 165-170.
Примірник Міністерства закордонних справ УНР, копія, машинопис / Українські дипломатичні представництва в Німеччині (1918 – 1922): документи і матеріали / Упор. В. Даниленко, Н. Кривець. – К.: Смолоскип, 2012. – С. 259-265.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 718-722.