Роман Смаль-Стоцький, справоздання Андрію Ніковському, Берлін, 11 листопада 1920
Остання кур’єрська пошта відійшла до Вас через п[ана] радника [Михайла] Гієронімуса 4 падолиста ц[ього] р[оку]. Окрім цього переслано почту до Міністерства через п[ана] секретаря [Олександра] Гладишовського 9 падолиста ц[ього] р[оку]. Тепер маю за честь доложити Вам слідуючі справи.
1) Дипльоматична діяльність.
а) Словесна нота до Міністерства закордонних справ в справі улекшення в’їзду українських громадян із Чехо-Словаччини та Австрії. Німецький консулят в Празі й Відні відносить цілком неоправдано розпорядження німецькому Міністерстві закордонних справ щодо дипльоматичних пашпортів також до громадянських. Нота до Посла Китайської Республіки у справі маньчжурських українців (копія пересилається поштою).
б) Нота до італійського Посла [Giacomo] de Martino, який при моїй авдієнції сам попрохав писемного повідомлення строчно для слідуючого кур’єра у Рим.
2) Для цілей пропаганди подаровано університетам у Берліні, Лейпцигу й Мюнхені по українській бібліотеці, складеній з екземплярів усіх наукових книжок і белетристичних, друкованих українськими видавництвами закордоном. Цим дарунком, який дуже добре вражіння зробив як і в Міністерстві, так і громадянстві, хочемо приготовити грунт для дальшого прохання, щоби українцям не робити труднощів щодо студій на німецьких університетах.
3) [Володимир] Степанківський. Я вже вислав, пане Міністр, про нього спеціяльний звіт та сумніваюсь, що Ви задля його лихої слави рішитеся на притягнення [Володимира] Степанківського до якої то б не було праці. Із цієї причини я, по розмові із п[аном] Послом [Миколою] Васильком, рішився приступити до отвертої боротьби проти [Володимира] Степанківського й його акції. Ми в пресі приготовили цілий ряд статей, з яких деякі вже поміщені. Окрім того цілий ряд заміток. По повороті п[ана] Посла [Миколи] Василька до Берліну буде передана рішуча нота Міністрові закордонних справ, в якій виступиться проти вмішування німців у внутрішні відносини України. А це вони роблять, коли вони приймають [Володимира] Степанківського або [Андрія] Макаренка. Та, по правді кажучи, ці інтриги нам трохи на користь виходять. Міністр закордонних справ, побачивши [Андрія] Макаренка на очі, розуміє «чому Петлюра його вислав його за кордон», (так сказав мені один німецький дипльомат). Щодо [Володимира] Степанківського, то його зносини із французьким Посольством у Швейцарії відомі німцям. Але помимо того треба цілу цю акцію вбивати в корінь.
4) Посол Західної України Євген Левицький. Я Вам, пане Міністр, докладував про візит Посла [Євгена] Левицького у мене та моє ревізитування. Взагалі старався я із п[аном] Послом поставитися на коректну базу й не загострювати непотрібно нашу ситуацію у Німеччині. Як довго п[ан] Посол заховувався супроти мене коректно, так довго й Посольство УНР ніяких кроків проти нього не робило. Та тепер мушу я Вам донести, що я, на мій жаль, є присилуваний виступити дипльоматичним шляхом проти деяких заходів п[ана] Посла й це може для нього ліквідацією його представництва закінчитися. Він звернувся до німецького Міністерства закордонних справ, щоби йому дали право видачі пашпортів, а нам заборонили видавати пашпорти галичанам. Далі Кость Левицький, перебуваючи в Берліні, дав у часописі інтерв’ю, в якім називає [Симона] Петлюру «Hochstapler’ом». Взагалі старається [Євген] Левицький вигравати себе на представника полонофобських українців.
Всі ці дані присилували мене, зі своєї сторони, відмежуватися цілком від Посла [Євгена] Левицького й поробити в справі цих заходів деякі дуже рішучі кроки. Міністерство в справі пашпортів покликало мене, й я дав всі відповідні інформації. Тоді [Євгену] Левицькому заявлено, що «коли галичане не бажають пашпортів УНР, так тоді мусять іти за польськими пашпортами, бо Галичина, на підставі ухвали Ліги Народів, передана на 25 літ під панування Польщі». Про другі кроки я повідомлю Вас усно при нашій першій стрічі. Я дуже Вас прохаю, Вельмишановний пане Міністр, прийняти моє запевнення, що я до цього рішився не легковірно, щоб збільшувати число наших ворогів у Німеччині, а що я це мусив зробити в інтересі УНР. Проти інтриганства другої ради немає.
5) На підставі Ваших обіжників та листа п[ана] Головного Отамана до п[ана] Посла [Миколи] Василька, як також у зв’язку із подіями на врангелівському фронті, був я цими днями на авдієнції у послів:
а) Бельгії графа [Georges’а] Leverghem’а. Цей цікавився питанням, які відносини наші до німців. Я заявив, що коректні, але холодні з огляду на наш союз із Польщею;
б) Франції, Посол [Charles] Laurent є в Парижі, тому я перебалакував з радником графом[René Doynel de] Saint-Quentin. Цей поставив мені в розмові головно питання про [Нестора] Махна.
в) Італії, [Giacomo] de Martino. Він цікавиться головно економічними питаннями й попрохав, щоби ми йому доставили докладну записку. Коли він довідався, що Посол [Микола] Василько буде у графа [Carlo] Sforza, то [Giacomo de] Martino сказав, що для Італії економічні зносини з Україною великої ваги та що вони радо будуть з українськими уповноваженими пертрактувати.
Всім трьом послам заявлено слідуюче: «Тому, що Европі взагалі не може бути обоятним, коли наступить спокій та відновлення продукції на Сході, Уряд УНР звертає увагу п[анів] послів на розвиток подій на Сході. За [Антоном] Денікіним, [Олександром] Колчаком і [Миколою] Юденічем тепер попав [Петро] Врангель в дуже скрутну ситуацію, й весь тягар боротьби проти большевиків лежить на українській армії, якої число досягає до 100 000. Ми прохаємо коли що тільки амуніції для російських кріс і коли її не дістанемо, то хай Західна Европа з тим числиться, що на весну большевики знову будуть коло Варшави. Подібна заява буде зложена українськими послами у Лондоні, Парижі й Брюсселі, а повірений в справах УНР у Німеччині має тільки припоручення й берлінських послів дотичних держав попрохати о попертя цього жадання, бо з Берліну східну політику можна також добре переглянути».
г) Був я на авдієнції у шефа союзницької військової Місії французького генерала [Charles’а] Nollet’а. З ним пертрактовано, щоби російська амуніція, яка є у Німеччині й яка мусить бути знищена, по ухвалі Наради Амбасадорів у Парижі, щоби ця амуніція була нам передана. [Charles] Nollet дуже прихильно поставився й заявив, що коли дістане з Парижу відповідне припоручення, то його виповнить.
Також у шефа англійської військової Місії генерала [Neill’я] Malcolm’а був я й цей обіцяв вплинути на [Charles’а] Nollet’а й французьку Амбасаду. Характеристичне є, що як я хотів йому передати інформаційну літературу про Україну, то він витягнув із своєї бібліотеки сім книжок на німецькій, французькій та англійській мові, які, він каже, що прочитав. На підставі цих розмов зателеграфував я графові [Михайлові] Тишкевичеві, щоби він поставив нове внесення на Раду Амбасадорів у Парижі, щоби воєнний матеріял у Німеччині не нищився далі, а був нам переданий, спеціяльно амуніція. Окрім цього зателеграфував я [Леоніду] Михайлову, щоби через генерала [Henri] Niessel’я та французького Посла поробив відповідні кроки в справі воєнного матеріялу. Послам нашим у Парижі, Бельгії й Лондоні дав я до відома словесну заяву й попрохав, щоб вони зі своєї сторони повели акцію, бо з врангелівської невдачи треба нам зробити капітал. Час взагалі дуже пригідний.
6) Дуже прохаю, щоби Міністерство закордонних справ асигнувало фонди для замовлень, які поробив п[ан] радник [Михайло] Гієронімус, на жаль, від 10 днів маємо у Берліні страйк, тому й друк пашпортів та кур’єрських листів трошки затягнеться.
7) Пан Посол [Микола] Порш вибирається із кінцем цього місяця на Україну. Бувший Міністр [Микола] Шадлун приїхав із Риги й виїжджає на Україну. На Україну їде й б[увший] Міністр [Борис] Матюшенко із дружиною. Так само виїжджає на Україну дружина б[увшого] Міністра [Бориса] Мартоса.
Прохаю прийняти вираз мого глибокого поважання.
Повірений в справах УНР в Німеччині,
Радник, [Роман Смаль-] Стоцький
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3619. – Оп. 3. – Спр. 32. – Арк. 58-62.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 750-753.