Роман Смаль-Стоцький, справоздання Андрію Ніковському, Берлін, 17 жовтня 1920
Вельмишановний пане Міністр.
В останніх тижнях я захорів і мусив пролежати три тижні у санаторії. Через телефонічне сполучення мав я справді змогу рішати всі важніщі біжучі питання, та зате не міг проводити особисто дипльоматичної праці. Від тижня я вже знов виздоровів і завідую посольськими справами. Тепер я маю за честь доложити Вам, що остання кур’єрська пошта до Вас відійшла 11 м[инулого] м[ісяця] та що за цей час слідуючі справи назріли:
1) 6 жовтня приїхав до Берліну п[ан] Посол [Микола] Василько. На підставі предложених повновластей та Вашого власноручного письма до Міністра закордонних справ написав я йому до Міністра закордонних справ від імени Посольства супровожаючий лист. При цій нагоді попрохав я в суботу для нього аудієнції, яка була йому негайно на понеділок призначена. Про її зміст п[ан] Посол Вас сам повідомить.
2) П[ан] Посол [Микола] Василько обняв по приказу по Посольстві внутрішне керування його й установив провізоричні штати, бо звіт касієра Посольства виказав, що ми господарюємо без законної підстави.
3) Після приказу п[ана] Посла [Миколи] Василька вислав я 14 ц[ього] м[ісяця] секретаря п[ана] д[окто]ра [Володимира] Левицького до п[ана] Посла [Миколи] Порша для перебрання білизни. При цій нагоді предложив п[ан] Посол [Микола] Порш лист із 23 вересня, в котрім експедитор повідомляє його, що німецький Уряд білизну заарештував, бо вона куплена правдоподібно із німецьких військових запасів. Вчора 16 жовтня приїхав п[ан] інженер Борисів, щоби перебрати білизну для транспортування. Я його про арешт повідомив, і на слідуючім тижні виясниться, чи справу далі провадитиме він, чи я.
4) П[ан] Посол [Микола] Василько дістав повновласть від п[ана] Міністра фінансів для урегульовання всіх процесів німецьких фірм проти УНР. Він виделегував в проектовану комісію мене й п[ана] юстіцрата д[окто]ра Marwitz’а. Є надія, що всі справи будуть полагоджені мирним шляхом. Німецьке Міністерство закордонних справ вербальною нотою вже повідомило Посольство про недопустимість арешту посольської палати. На кожний спосіб але подаю я на того судію, який рішив накладення арешту, скаргу до Міністра закордонних справ для передачі Міністрові юстиції.
5) На мою думку, українська соціял-демократія зробила велику помилку, що не вислала до Галле представників на партійний Конгрес незалежної соціял-демократії. Там вирішували, чи партія має прийняти умови вступу у третій Інтернаціонал, чи ні. Лівиця партії виписала собі [Григорія] Зінов’єва, а правиця [Юлія] Мартова. На Конгресі прийшло до великої дебати над большевизмом, і промова [Юлія] Мартова, котрий дивним чудом дістав змогу виїхати із Совдепії, зробила загальне вражіння. Коли були би й українські представники, ось, приміром, [Осип] Безпалко, то було б можна й українцям розправитися із большевиками перед европейським форумом. А й з цього була й велика користь для загального політичного становища УНР.
6) 16 ц[ього] м[ісяця] запрохав мене у Міністерство закордонних справ референт України радник [Wipert von] Blücher і більш півтори години мучив мене питаннями: які зобов’язання економічного характеру зробив наш Уряд за допомогу Польщі, а властиво Франції. Він заявив мені, що німецький Уряд має про це деякі цікаві відомости. Я мусив, тому що нічого не знаю, весь час вдавати, що я все знаю, але говорити не смію. Тільки на конкретне питання про державні довги відповів я, що передвоєнні довги Україна признає. Зрештою звернув я розмову у другу плоскість і зачав йому мотивувати, що німецька фінансово-економічна блокада нашого Уряду нас до цього силує. Коли німці не змінять свого поступовування, то Україна чимраз більше попаде у французькі обійми. Цю розмову маємо на слідуючий тиждень продовжити.
[Wipert von] Blücher сказав мені далі, що у Міністра був [Андрій] Макаренко й заявив, що [Симон] Петлюра узурпував владу й на власну руку поробив союз з поляками. Він і професор [Федір] Швець протестують і не поділяють його політики. [Wipert von] Blücher сказав, що він був на відпустці й зі цієї причини сталася технічна похибка, що не запитано Посольство відносно його авдієнції. Із дальшої приватної вже балачки довідався я, що [Андрій] Макаренко зробив на них несерйозне вражіння необразованої людини. Я сказав, що він желізничник, автодидакт та власть помішала в нім дещо його старий здоровий розум. Також і довге воювання не лишилося без впливу на його нервах, і тому це все треба узглядняти при його заявах.
7) Сьогодні 17 жовтня був я на припоручення Міністра фінансів в Міністерстві закордонних справ у консула Андерса у справі видобуття клішів для друку гроша. Він відмовив видачі клішів, заявляючи, що кліші, так само як заарештовані карбованці, є одною цілостю договору й тому їх не можна розділяти. Так само відмовив він їх евентуально продати.
Прохаю прийняти вираз моєї глибокої пошани.
Повірений в справах Посольства,
радник [Роман Смаль-] Стоцький
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3619. – Оп. 3. – Спр. 32. – Арк. 63-65.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 748-750.