Роман Смаль-Стоцький, справоздання Андрію Ніковському, Берлін, 2 вересня 1920
Остання кур’єрська пошта відійшла до Вас, Вельмишановний пане Міністре, 14 серпня 1920 р[оку] на віденське Посольство, ось тепер маю за честь доложити Вам слідуючі справи:
1) Звертаю Вашу увагу на особлившу вагу моєї телеграми в справі негайного телеграфічного припинення всіх процесів супрунівських, розпорядженням генерал-прокурора УНР із приміткою, що цілий цей матеріял мається розбирати українським судом. Це відношення також до телеграми в справі ноти від Ліги Народів, пересланої до Посла [Арнольда] Марголіна, щоби український Уряд негайно предложив всі акти про суверенітет УНР.
2) Ваша телеграма відносно Посла [Миколи] Залізняка виповнена, та, на жаль, заявив мені Посол [Микола] Залізняк, що задля помилки, – очевидно канцелярської, вислано його відкликання на ім’я фінляндського Уряду. Це очевидно створило дуже прикру ситуацію й зробило Ваше телеграфічне розпорядження безпредметовим.
3) Ваше розпорядження про двомісячний відпуск для п[ана] Посла [Миколи] Порша я подав його до відома. Він повертає на днях у Берлін, щоб скласти грошове справоздання. Я повідомлю вас, пане Міністр, що дотепер із Тарнова ніяких розпоряджень відносно мойого назначення як «chargé d’affaires» я не одержав. На підставі Вашого розпорядження про відпустку п[ана] Посла [Миколи] Порша, в якім Ви мені передаєте керування справ Посольства, я повідомив німецьке Міністерство закордонних справ, що Посол [Микола] Порш дістав довшу відпустку від Уряду й що під час його відсутности я назначений виконуючим обов’язки Посла. Для вияснення прохаю переслати мені ще відповідні розпорядження на моє ім’я, де виразно мусить бути зазначене, що всі справи Посольства повинні бути мені передані.
4) В зв’язку із супрунівськими процесами почалась велика пресова боротьба проти [Миколи] Порша, [Бориса] Мартоса, навіть [Миколи] Василька, в якій їх обливають всім можливим. Проти п[ана] Посла [Миколи] Порша появилася у німецькому щоденнику «Lokal-Anzeiger» ганебна й глибоко ображаюча стаття. До часописи є вислане спростовання, де справу розділено на дві части: інсинуації відносно Посольства простую я офіціяльно; особисті образи мусить Посол [Микола] Порш сам шляхом судової розправи вияснити. Із цієї причини, щоби задля його особи не накидалися заразом на українське Посольство й з цього всього не робився скандал та пресова сенсація, порадив я п[ану] Послові подати формальну демісію. Бо в Німеччині звичай, що, коли Міністра в якійсь справі обвиняють, то він формально демісіонує й як приватний чоловік судово розправляється із своїми ворогами. Для Вашої орієнтації прикладаю Вам три номера «Deutsch-Ukrainische Zeitung», яка спеціяльно заснована для боротьби із [Миколою] Поршем, [Борисом] Мартосом і т[ак] д[алі], особливо опубліковані квіти [Бориса] Мартоса цілком осмішують український Уряд і в очах німців все представляється як оперета.
5) В понеділок дня 26 серпня ц[ього] р[оку] був заявлений арешт на дім і умебліровку українського Посольства. Тому, що дім належить не Державі, але Посольству, я не міг покликатися й зробити ужиток із прав екстериторіяльности. Про цілу справу пересилаю спеціяльний доклад із проханням розпоряджень. Взагалі маю честь доложити Вам, пане Міністр, що це тільки початок цілого ряду процесів проти УНР. Вони властиво є ліквідацією діяльности п[ана] Міністра [Бориса] Мартоса на полі українських фінансів. Окрім претензій п[ана] Когеймана, є претензія «Deutsche Luft-Reederei» за літаки, які гроші возили на 1 500 000 марок і «Bastfaser-Gesellschaft» за льон, який пропав при транспорті на українських залізницях на около 8 000 000 марок. Справу буде щеможна мирним шляхом полагодити, й я всі кроки в тім напрямку поробив перед п[аном] Міністром фінансів [Христофором] Барановським.
6) Умови миру УНР із Совітською Росією є переслані в нот-вербаль у французькому перекладі посольствам: Англії, Італії, Франції. Німцям передані умови в німецькому перекладі із випущенням цілого вступу меморандума. На німців зробили вони добре вражіння.
7) Весь закордон повний нових вісток про нову гетьманську експедицію: [Павло] Скоропадський має договір із [Петром] Врангелем. На підставі його має він дістати як «пляцдарм» Одесу. Там заявляє він, що повернув у край і формує Правительство із [В’ячеславом] Липинський і [Олександром] Палтовим на чолі. Видає прокламації, що проводить тільки військовими операціями й по очищенню краю складає власть у руки Конституанти. Потім мав би проклямувати остаточне прилучення Галичини до України і признання [Євгена] Петрушевича. На цю ціль мав [Павло] Скоропадський дістати 200 000 000 франків. Я не мав змоги ці вістки провірити. Потверджують це ад’ютант Гетьмана полковник [Гнат] Зеленевський, бувший радник Посольства [Володимир] Полетика. Німці ще не знають як до цих вісток ставитися.
8) Після віродостойних вісток мають відбутися на цім місяці дві конференції, на яких проводитиме правительство [Петра] Врангеля: одна у Варні із представниками Німеччини, друга у Севастополю із антантськими представниками. Участь беруть: кубанці, донці, терці (великий круг), [Петро] Врангель і українські [Сергій] Моркотун і Пазамкин, із Берліна [Олександр] Вишневський. Ціль нарад: об’єднання на антибольшевицькій платформі.
9) Цього вівторка був я із п[аном] Послом [Арнольдом] Марголіни у Міністра закордонних справ Німеччини [Walter’а] Simons’а. Подаю далі записку із цієї аудієнції, зложену п[аном] Послом [Арнольдом] Марголіним:
«Сьогодня п[ан] професор [Роман] Смаль-Стоцький і я мали авдієнцію у Міністра [Walter’а] Simons’а. Після того, як ми його поінформували про становище українського питання і поставили деякі запитання, він дуже яскраво й рішуче підкреслював свої симпатії до українського руху і принципу самовизначення народів, але ж додав до цього, що він уявляє собі в будучині федерацію державних утворень на Сході. Далі він рішучо підкреслював, що для Німеччини необхідно триматись повного нейтралітету в справах Сходу. Що ж до України й її Уряду, то він добре розуміє, що й Уряд, й громадянство не можуть лишатися бездіяльними в власній справі й що прихильність Уряду, а також ріжних верств українського громадянства, або до ідеї порозуміння зі Совітською Росією, або до ідеї порозуміння з [Петром] Врангелем, або до утворення свойого власного Совітського Уряду, будуть німецьким Урядом рахуватися як той чи инший напрямок власної української політики, і ні в якому разі німецький уряд в тому чи иншому порозумінню не буде бачити щось таке, що є подиктоване ворожим відношенням України до Німеччини».
Зі своєї сторони додам слідуюче: коли я Міністрові [Walter’у] Simons’ові ясно сформулював питання, чи в інтересах Німеччини є, щоб ми пішли із большевиками, чи із [Петром] Врангелем, то [Walter] Simons відповів виминаючо: що він відповіди ясної дати не може з огляду на нейтралітет Німеччини. Коли б він дав нам на це офіціяльну заяву, то перешкодив би природному розвоєві антибольшевицького настрою німецького робітництва. Німецьке робітництво тепер, по повороті делегації незалежних с[оціял]-д[емократів] із Совдепії, глибоко розчароване. [Walter] Simons звернув нашу увагу на статті у незалежній пресі. Коли я але поставив питання менш рішуче: чи евентуальний союз із [Петром] Врангелем, чи прозуміння нарушили б інтереси Німеччини, то він відповів заперечуюче. Але це справа української політики. Большевики це труп, який скорше чи пізніше звалиться.
Коли обдумати всі ці тонкости, то ясно, що Німеччина боїться, як капіталістична держава, большевиків, а як національну державу лякає її врангелівсько-французький союз. Коли але всі тонкости [Walter’а] Simons’ових відповідей обдумати, то ясно, у котру сторону він гне. Розмова із [Walter’ом] Simons’ом велася в дуже щирому тоні, й він наприкінці подякував за ці симпатії України, які помимо цього, що Німеччина побита, все-таки до Німеччини не вгасають. Перед нами був на авдієнції у [Walter’а] Simons’а [Олександр] Гучков. За нами совітський Посол [Віктор] Копп. Цієї суботи назначив [Walter] Simons авдієнцію Міністрові [Христофору] Барановському, якому я товаришуватиму.
10) Довідавшись, що [Олександр] Гучков покликаний до [Петра] Врангеля й тими днями уїжджає до Парижа й звідтілля у Крим, постарався я з ним перебалакати. Мені товаришували: Посол [Арнольд] Марголін і п[ан] Міністр [Христофор] Барановський:
[Олександр] Гучков заявив в розмові, що він весь час стояв на становищі, що треба з українцями рахуватися. Тому жадав він за [Антона] Денікіна порозуміння із Гетьманом, а потім порозуміння із [Симоном] Петлюрою. Він нітрохи не лякається самостійницьких думок, бо переконаний, що Великоросія й Україна пізніше чи скорше порозуміються. Тепер покликав його [Петро] Врангель і він уїжджає туди. Коли я його запитав, чи це правда, що [Петро] Врангель заключив договір із [Павлом] Скоропадським, то він сказав, що він про це не знає й сумнівається в правдивість цієї вістки. Відносно Польщі, то каже, що між [Józef’ом] Piłsudski’м а групою [Бориса] Савінкова, [Федора] Родічева є далеко ідуче порозуміння. Але ніколи не допустить до цього, щоби Польща якісь чужі етнографічні території анексувала. Франція підпирає Польщу так довго, аж поки якесь правительство бувшої Росії не зорганізується чи то не повстане союз правительствених новотворів. Ніколи не віддадуть Бессарабію румунам.
11) По мойому повороті до Берліну склав я офіціяльний візит п[ану] Послові Польщі [Ignacy’ю] Szebeko. Я передав йому привіти Міністра закордонних справ як представникові союзної держави й заявив, що Правительство як стояло, так і стоїть далі на становищі договору. Всі кроки відносно інтернування й розоруження большевиків, які переступили німецьку територію, полишив я Послові Польщі, щоби не комплікувати нашого положення у антипольській Німеччині.
12) При моїх відвідинах чеського chargé d’affaires, радника [Miloš’а] Kobr’а, дав я йому всі бажані інформації. Чехія із німцями наладжує гарні економічні відносини, зрештою, не в’яжеться Чехія у своїй політиці з німцями, а головно орієнтується на власні сили та на «Малу Антанту». Союз із Румунією й Югославією заключений; він має в собі точки проти Дунайської конфедерації.
13) Фінляндський Посол [Juho] Jännes запросив мене на чай. При цій нагоді подав слідуючі інформації: із большевиками є перемир’я й йдуть мирові переговори. Надії на успіх малі, бо Фінляндія жадає Печенги, щоб мати приступ до моря. Окрім того питання Аланських островів комплікує справу. Відносини економічні чимраз кращі: останні два місяці вже перевищив експорт імпорт. У своїй політиці не орієнтуються вони на ніяку державу, бо всі великі держави тільки співають пісню про концесії й ще раз концесії. Із Швецією старалися вони заключити федерацію, але не вдалося. Із Німеччиною відносини добрі. Правительство стоїть на сильних ногах і має 80 с[оціял]-д[емократів] на 200 послів. У армії працюють около 20 німецьких офіцерів.
14) Одного вечора мав я конференцію із консулом Бартельсом, полковником Норманом в справі можливости експедиції на Україну (через Угорщину, Східну Галичину). Бартельс заявив, що німецьке Правительство активної помочи й допомоги дати не може. Тільки приватні кола, головно велика індустрія підмогла би якусь акцію. Вони вичікують повороту їх висланника Маурера, який поїхав до [Петра] Врангеля, [Нестора] Махна й [Михайла Омеляновича-] Павленка й потім, на підставі його звіту, пороблять деякі кроки. Коли би ці питання конкретизувалися, то я негайно доложу.
15) Приїхав бувший Міністр [Микола] Шадлун. Цими днями уїжджає разом із п[аном] [Борисом] Матюшенком у Галичину на планову конференцію соціял-демократії.
Прохаю, Вельмишановний пане Міністр, надіслати мені відповідні інструкції.
в[иконуючий] о[бов’язки] Посла,
радник [Роман Смаль-] Стоцький
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3619. – Оп. 3. – Спр. 32. – Арк. 2-8.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 739-743.