Олександр Шульгин, справоздання Андрію Ніковському, Париж, 15 березня 1921
Дорогий Андрію Васильовичу!
Сьогодні я перейняв справи голови Місії, себто наказом своїм по Місії об’явив, що приступив до виконання своїх обов’язків. Копію свого наказу Вам надішлю. За два дні я ще не встиг побувати офіційних осіб. Поки що займаюся з справами Делегації, обхожу тутешніх українців і своїх приятелів французів. Від тих і від других довідуюся про сучасне становище. За два дні буду у Мін[істерстві] зак[ордонних] справ, а саме у директора політичного відділу [Emmanuel’я] Perretti de la Roca. Потім зараз же попрошу аудієнцію у генерала [Maxim’а] Weygand’а. До [Philipp’а] Berthelot, Генерального Секретаря, звернуся вже на тому тижню, до [Aristide] Briand’а – коли матиму певність, що він мене прийме (для цього вже робиться певна акція через моїх приятелів), але це може бути не так скоро, бо це не так легко. Після того, як побуваю в Міністерстві закордонних справ і у французьких військових, почну бувати в ріжних посольствах (польськім, чеському, румунському, Грузії і т[ак] д[алі]).
Докладаю Вам перш за все про свій грошовий стан. З листа, якого я Вам надіслав з Відня, Ви знаєте, що я виїхав не одержавши від п[ана] [Миколи] Василька належних мені коштів. Він дав мені на подорож і на перші часи 5000 фр[аків] і пообіцяв в присутности випадково бувшого у нього Є[вгена] Х[арлампійовича] Чикаленка, що гроші будуть надіслані зараз же, як буде відома моя адреса в Парижі. П[ан] [Микола] Василько сказав, що вже гроші в його руках і що мою подорож він гарантує навіть своїм майном. Моя віза кінчається, і мені нічого не залишилося, як погодитись на цю комбінацію. Я сказав п[ану] [Миколі] Васильку, що його слову вірю, і виїхав. Сьогодні отримав телеграму, що є «нові перешкоди, прошу потерпіти». На це я відповів: «Чекаю чотири дні, инакше вертаюсь до Праги». Инакшого вихода для мене немає. Але ж чи можна так підводити людей? Залишатися тут без грошей, які мені обіцяв п[ан] [Микола] Василько виплатити із одержаних нами коштів, абсолютно неможливо. Пояснювати довго не буду: я ставлю це питання ультимативно і дійсно виїду з Парижу, коли грошей не буде до кінця тижня.
Тепер про «Делегацію». Граф мешкає десь на півдню Франції. Залишив своїм заступником п[ана] Миколу Шумицького (не дивлячись на мої прохання цього не робити). Коли я 13.ІІІ приїхав до Парижу на двірці мене зустріли всі члени був[шої] Делегації за винятком п[ана] [Миколи] Шумицького. П[ан] [Леонід] Галяфре пояснив, що п[ан] [Микола] Шумицький на два дні виїхав до Страсбургу по урядовим справам і передав керування Місією йому, [Леоніду] Галяфре. Відомости, які я тут одержав про [Миколу] Шумицького були кращі, ніж я сподівався: все ж він щось робив. Щоб бути коректним, я заявив, що не буду переймати справ до повороту [Миколи] Шумицького, і доручив дати йому телеграму, щоб він скоріше повертався. Адреса [Миколи] Ш[умицько]го не була відома, звернулися до його жінки, яка по-французькому відповіла, що її чоловік два місяці чекав [Олександра] Шульгина і нарешті мусив виїхати до Тарнова… Це саме тоді, коли вже була моя телеграма, в якій я сповіщав про свій приїзд. Такий вчинок я вважаю самовільним залишенням свого посту. Справи я переймаю від п[ана] [Леоніда] Галяфре, а п[ана] [Миколу] Шумицького в своєму наказі по Місії вважаю звільненим з дня свого самовільного виїзду з Парижу без здачі справ. Крім того, що на п[ану] [Миколі] Шумицькому лежали обов’язки керуючого, він вів також ряд справ і мав деякі зносини, за котрі я мусив його розпитать. Щодо масонерії, то після всіх справ [Микола] Шумицький – [Сергій] Моркотун до їх обох там серйозно абсолютно ніхто не ставиться.
Мої вражіння від роботи був[шої] Делегації ще сумніші, ніж я сподівався. Два роки минуло, а де їх зв’язки, де успіхи. Мільйони грошей, і ніяких результатів, тоді як за кілька сот тисяч за два роки можна було б мати і знайомства і… добре ім’я… Не маючи грошей, граф покинув Париж і переїхав до самого найдорожчого у Франції міста на півдні Франції. А тут не заплачено навіть кур’єру, котрий в свій час просив одпустити його на роботу, але граф його затримував, обіцяючи гроші… З другого ж боку, граф скрізь робив заходи, щоб позичити гроші, і скрізь одержав одмову і наробив тільки скандалу… Ви вже мали до нього від [Philipp’а] Berthelot, і я читав вже Ваш офіційний запит, про які кошти йде мова. Тепер це вияснилось, що граф звернувся до [Philipp’а] Berthelot, який ніколи не хотів графа прийняти до себе, з проханням дати гроші для Делегації?.. На якій підставі? Графа попереджав мій приятель [Fernand] Mazade що цього робити не можна, що це скандал і т[ак] д[алі]. Але граф не постіснявся і в нагороду одержав відому Вам відповідь, що «українського Уряду не існує ні de facto, ні de jure». Стоїло перевести стільки грошей, щоб одержати таку відповідь…
Всі урядовці думають тільки про одне – про гроші… Єдиний, який міг мені зробити політичний доклад досить цікавий, це [Володимир] Колосовський. Він все ж де у кого бував (у генералів [Maxim’а] Weygand’а, [André] Massenet’а, у директора [Alexandr’a] Millerand, [Eugèn’a] Petit’a), хоч близьких стосунків і ширших звязків він теж не придбав. Але він навіть обіцяє мені добути зараз же побачення у п[ана] [Maxim’а] Weygand’а.
Тепер ще кілька слів про [Артема] Галіпа. Він зараз тут, я йому заніс картку, але він не спішить оддати мені її. Багато чув за нього від панів [Степана] Перепелиці, котрий ще так давно був членом «Comité d’action», від [Володимира] Тимошенка і [Андрія] Сербіненка – всі ставляться до [Артема] Галіпа з високим недовір’ям. Не одкидають його здібностей і деяких зв’язків, але не вірять в його успіхи, про котрі він трубив у Відню. Вони всі говорять, що не відчувають ні в чому наслідків цих буцімто успіхів…
Взагалі на підставі всіх своїх дотеперішніх балачок з своїми і чужими маю такі вражіння: українська справа не стоїть на першому або й на другому місці. Вартости не має, але і активної симпатії теж. Одверто напевно не поможуть, таємну допомогу, може, й дадуть, але для цього я мушу розвести дуже складну акцію, перші результати якої будуть видні хіба через місяць, а може, й два. Але для цього потрібні кошти. Париж – це не Женева. Там я міг працювати майже без грошей, тут це річ виключена. На кіцень мушу Вас щиро подякувати за Вашого довгого листа від 12.ІІ.1921 р[оку], якого я отримав вже після нашого побачення в Відні. Всі Ваші уваги приймаю до виконання, а те довір’я до моєї особи і до мого такту, яке маєте Ви і Головний Отаман, буду старатися виправдати на ділі.
З сердечним привітанням Ваш
О[лександр] Шульгин
Ви розумієте, що цього листа я не можу дати переписати до Місії, і прошу вибачити за його зовнішність. О[лександр] Ш[ульгин].
***
Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 30. – Арк. 53-55.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 385-387.