Арнольд Марголін, «Справоздання й заява» Андрію Ніковському, Спа, 16 липня 1920

Ще в серпні, вересні й жовтні минулого 1919 року після моєї демісії, згідно з моїм проханням, з посади члена Делегації УНР при конференції Миру, я мав за честь подати Урядові (Мін[іст]ру [Володимиру] Темницькому, пізніше М[ініст]ру [Андрію] Лівицькому, а також Президентові Директорії) справоздання про становище українського питання за кордоном. В кінці моїх докладів я звертав увагу п[ана] Президента й Міністрів на мій висновок, що: 1) французько-польсько-румунська орієнтація є лише необхідним тимчасовим етапом в боротьбі українського народу за визнання його суверенности і незалежности і 2) що після цього тимчасового етапа єдиною солідною базою нашої закордонної політики буде орієнтація на Англію. Це саме я мав за честь докладно мотивувати в бутність мою в Кам’янці-Подільському в перших числах листопаду, в розмовах з п[аном] Президентом і з п[аном] Міністром [Ісааком] Мазепою.

Вже в Лозанні біля 15-20 листопаду я одержав телеграму про моє призначення на посаду голови нашої Місії в Англії. І хоч я рішуче прохав в Кам’янці пана Прем’єра [Ісаака] Мазепу звільнити мене на весь час французько-польсько-румунської орієнтації від зайняття відповідальних посад, але вже після факту призначення я не міг відмовитись в той скрутний час від праці в Англії для підготовки там грунту на користь наших домагань.

В листах до мене від п[ана] Президента і п[ана] Міністра [Андрія] Лівицького з Варшави (листопад-грудень 1919) було висловлено цілком приємлиму для мене програму моєї діяльности в Англії, повна ж катастрофа [Антона] Денікіна дала мені і моїм талановитим співробітникам в Лондоні можливість в короткий час утворити дуже добрий грунт для нашої справи і осягнути симпатії в деяких урядових і громадянських колах.

15-го квітня мені прийшлося поїхати в зв’язку з конференцією в Сан-Ремо, а також для полагодження фінансового становища нашої Місії, на континент, де я був примушений лишитись на протязі двох місяців. За цей час в Варшаві була підписана Українсько-Польська згода. Не маючи жодного сумніву в високому патріотизмі і шляхетних мотивах авторів цієї згоди, котрі були поставлені цілою низкою фактів в необхідність підписати цю згоду, дозволю собі, однак, заявити, що першим черговим завданням п[ана] Міністра закордонних справ мусило бути скликання конференції голов закордонних місій для ознайомлення їх, бодай post factum, з текстом згаданої згоди. І коли я все ж продовжував лишатись на моїй посаді, то це пояснюється лише моїм повним довір’ям до проводирів нашої політики в Варшаві, повідомленнями, котрі були привезені в Берлін і Відень О[лександром] Г[натовичем] Лотоцьким і К[остем] А[дріановичем] Мацієвичем, а також тим фактом, що вже після підписання згоди з Польщею в Уряд увійшли мої найближчі товариші по партії.

Ще до мого повороту до Англії вже прийшли від д[окто]ра [Марка] Вішніцера до Міністерства і до мене доклади про дуже негативне вражіння, котре зробив на англійські ліві кола самий факт нашої згоди з Польщею, в зв’язку з офензивою проти большевиків. Вся ліва преса в Англії почала похід проти політики Польщі і України. Але ще більше негативно відбився цей факт на відношенні до нас Німеччини. Всі німецькі партії, Уряд і все громадянство з цього часу прийняли цілком ворожу відносно України орієнтацію, рахуючи, що Польсько-Український мілітарний союз є форпостом антинімецької політики Франції на Сході Европи.

18-го червня я приїхав в Лондон. З кожним днем наше становище в Англії ставало гірше і гірше. Мілітарні успіхи большевиків зробили свій вплив на реальну політику [David’а] Lloyd’a Georg’a. З другого боку, головний ворог большевиків – [Winston] Churchill є в той самий час головним проводирем політики Единої Росії в стилю [Антона] Денікіна. Мої останні спроби вплинути на нього через його і моїх знайомих англійців, котрі зараз нас підтримували, не дали жодних наслідків. Навіть лорд Robert Cecil поставився цілком вороже до нашого мілітарного союзу з Польщею. Моє останнє побачення з [Eleftherios’ом] Venizelos’ом також залишило у мене вражіння про його повне безсилля в данний мент щодо можливости вплинути на Антанту в нашу користь. При таких умовах, а ще більш після побачення з начальн[иком] кабінету [David’а] L[loyd] Georg’а [Philip’ом] Kerr’ом (котрий грає зараз в Англії колосальну ролю і є фактичними Міністром закордонних справ при [David’і] Lloyd’ові George’ві) я рахував за свій обов’язок попередити Уряд про стан річей в Англії, що я і зробив в моєму листі до Міністерства (від 28-го червня с[ього] р[оку]), де я зазначив, що «треба переглянути питання про напрямок всієї нашої закордонної політики», що необхідне побачення голов місій з Міністром закордонних справ і що я «не можу продовжувати тут працю без згаданого побачення з Міністром». Крім того ще з Лондону я телеграфував п[ану] Міністру [Андрію] Ніковському про необхідність негайного побачення з ним. Ще до цього часу не одержав жодної відповіди ні на згаданий лист, ні на телеграму.

Між тим тут в Спа виявилось, що мій останній діагноз великої небезпеки для нашої справи в її сучасному становищі був, на великий жаль, правдивим. Граф [Михайло] Тишкевич пересилає Вам протокол моєї розмови з [Philip’ом] Kerr’ом в Спа. Додаю до цього, що ця розмова є цілком конфіденціяльною для преси і що якраз перед цією розмовою він по мойому проханню мав побачення з [David’ом] Lloyd George’м, з котрим встановив, яку мені дати інформацію і яку висловити опінію. З другого боку, Франція ([Alexandre] Millerand) нас тут же не підтримала і дала згоду на відомий план [David’а] Lloyd Georg’а і совітського Уряду щодо перемир’я з Польщею і скликання конференції в Лондоні.

Маючи все це на увазі, а також з огляду на відсутність у мене надії, щоб наші конвульсивні зусилля, котрі ми ще тепер тут робимо, примусили Конференцію в Спа переглянути її рішення в частині, котра стосується до Наддніпрянської України, я рахую за свій святий обов’язок заявити Урядові, що дальнійша праця наших місій за кордоном при сучасному стратегічному становищу при сучасній орієнтації Уряду та в межах даних місіям уповноважень є, на мій погляд, безцільною, і що я, через те, прошу увільнити мене з посади голови дипльоматичної Місії Української Народної Республіки в Англії й подаюсь до повної демісії.

Одночасно довожу до відома уряду, що в кінці цього тижня має закінчитись конференція в Спа, після чого я їду до Лондону для передачі, з огляду на мою перевтому і слабість, керування внутрішніми справами Місії д[окто]ру [Ярославу] Олесницькому.

З свого боку, до увільнення мене від виконання обов’язків голови Місії, я, розуміється, буду приймати в Лондоні всі від мене залежні міри для охорони в цей трагічний час престижу Уряду УНР перед англійським Урядом й громадянством, а також перед тією конференцією Миру, котра має зібратись незабаром в Лондоні.

Голова української дипльоматичної Місії в Англії

А[рнольд] Марголін

***

Опубліковано: Сергійчук В. Неусвідомлення України. Ставлення світу до Української державності: погляд у 1917 – 1921 роки з аналізом сьогодення / В. Сергійчук. – 2-е видання, доповнене. – К.: ПП Сергійчук М., 2012. – С. 326-331.

Примірник Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 286. – Арк. 30-31.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 448-451.