Арнольд Марголін, справоздання Миколі Васильку, Лондон, 26 лютого 1920
Вельмишановний пане После!
Тільки що ми одержали телеграму з Варшави від 24 лютого. Весь час ми інформуємо Відень про всі події в Англії з проханням передавати все в Варшаву, позаяк ми не певні, що наші листи доходять до Варшави.
Вчорашній день
1) Ранком був вдома у лорда Robert’а Cecil’я. Авдієнція продовжувалась цілу годину. [Robert] Cecil виявив великий інтерес до України, а з другого боку, дуже мале і хибне знайомство з нашим питанням. Він домагався пізнати деталі щодо релігії і мови, біографії С[имона] В[асильовича] Петлюри і т[аке] и[нше]. Він був певним, наприклад, що уніяти є майже цілком католики, що наша наддніпрянська мова є цілком близькою до російської і відріжняється від галицької (рутенської).
На жаль, [Robert] Cecil при всій його прихильности до ідеї визнання новоутворених держав на Сході Европи, дивиться песимістично на можливість негайного визнання України, позаяк Київ та Одеса є «де факто» в руках большевиків. «У Вас нема в руках імпонуючої території, нема армії і нема ясних кордонів», – сказав він. Моя відповідь на це, що сама Антанта своєю допомогою [Антону] Денікіну та в свій час [Józef’у] Haller’у привела українську армію до тяжкого становища боротьби на три фронти з ворогами, маючими допомогу найдужчих держав, може, й зробила на його деяке вражіння, але все ж він весь час підкреслював, що політика рахується лише з фактами. Я старався дати йому докази того, що самий факт визнання України та посилки краму, санітарного приладдя і т[аке] и[нше] міг би зараз змінити все становище на Україні, де населення цілком прихильне до Отамана [Симона] Петлюри і української ідеї і ніколи не примириться з большевиками. Коротко я казав йому все те, що в таких випадках ми всі кажемо, і, може, трошки його й похитнув. В кожному разі він уже буде надалі цікавитись інформаціями від нас і буде нам дуже корисним в Лізі Націй, а трохи пізніше, може, і в Уряді, позаяк він є можливий кандидат на Міністра закордонних справ, а, може, й на Прем’єра. На прощання зо мною він сказав, що в нашому питанню, може, більш посуне справу Ліга Націй, ніж це робив Уряд.
2) Увечері мені і д[окто]ру [Ярославу] Олесницькому було призначено авдієнцію у Прем’єра Румунії Alexandru Vaida-Voevod. Розмова з ним і з шефом його кабінету була дуже позитивною, позаяк виявилось, що Прем’єр є людина взагалі ліберальна і демократична, а зокрема певно стоїть на грунті необхідности визнання самостійности України. Подаю найголовніше з того, що він сказав: «Я тут і в Парижі зробив все, що лише можна, для переконання [Alexandr’а] Millerand’а, [Francesco] Nitti, визначних англійських політиків і навіть декого з преси в необхідности визнання України». «Румунія, Польща й Україна це є необхідні три держави на Сході». «Головне, що Вам треба – це згода з Польщею». «Не кажіть мені, що згода ця не така легка до здійснення, бо вже як було трудно Румунії осягнути згоду з Юго-Славією, але ж вона була зроблена». Ми передали йому інтерпеляцію французької Палати щодо визнання України та й копію меморандума пана радника [Романа] Смаль-Стоцького щодо економічного й торговельного Союзу Чорноморських Держав.
3) Увечері ж виявилось обібрання лідера лібералів [Herbert’а] Asquith’а в члени Парляменту. Можливо, що це буде початком рішучої зміни політичного курсу Англії на нашу користь. Щодо його обібрання мною надіслано йому два листи. Чекаємо відповіді. Між иншим, його секретар (вірніше, секретар ліберальної партії) Walter Isaac є єврей; секретар [David’а] Lloyd George’а Кассон є теж єврей, і зараз я роблю заходи для встановлення з ними контакту.
Сьогодняшній день
1) В «Times» надрукована дуже корисна для нас замітка на підставі листа д[окто]ра [Ярослава] Олесницького до редакції в зв’язку з кореспонденцією, що була в «Times» ж позавчора. Не посилаю часописів, бо певний, що Ви сами маєте «Times» і слідкуєте. Взагалі, за останні два-три тижні «Times» вже кілька разів згадував про Україну. Ця зміна в настроях «Times» є симптоматичною; гадаю, що ми обов’язані цьому не тільки провалу [Антона] Денікіна, але й спільним зусиллям як з боку румунського Прем’єра, так і нашим, позаяк ми зав’язали де з ким з співробітників постійний зв’язок.
2) Сьогодня мене з д[окто]ром [Ярославом] Олесницьким і д[окто]ром [Марком] Вішніцером запросив на сніданок товариш Секретаря Ліги Націй японець [Inazō] Nitobe. Маючи на увазі велике значіння Ліги Націй в будучині, гадаю, що це є дуже важна ознака.
Деякі висновки
Коли б ми мали зараз в наших руках Одесу або инше портове місто, то не було б сумніву, що нас визнали б. Тепер же практичні люде (як англійці, так, наприклад, і шеф румунського Прем’єра) роблять нам правдиві, на жаль, вказівки на труднощі і навіть неможливість доставки на Україну великої кількости краму (мануфактури й т[аке] и[нше]) через брак транспортних засобів як в Румунії, так і в Польщі. Але, все ж таки, мені здається, не слід опускати руки, бо все ж наше становище щодо інтересу до нас, а тим більше в зв’язку з катастрофою [Антона] Денікіна багацько поліпшало. Самою собою, що ми тут весь час з найвищим напруженням добиваємось конечного і негайного визнання, але треба запастися терпінням на деякий час, коли б не вдалось добитись визнання в найближчому часі.
Одержану сьогодня телеграму з 24 лютого від пана Міністра [Андрія] Лівицького, надішлю [David’у] Lloyd Georg’у і в Міністерство закордонних справ.
Тепер переходжу до сумного і, я сказав би, трагічного становища щодо фінансової сторони нашого життя. Їхав я до Лондону, маючи тверду обіцянку пана [Григорія] Супруна, що не пізніше 5-го лютого ми одержимо в Лондоні кошти на 6, а найменш на 4 місяці. Сьогодні вже 26, а грошей нема… Є тільки чутки, що пан [Григорій] Супрун пришле суму лише на 2 місяці, а може, і зовсім не пришле… Місія є вже зовсім без грошей. Я уговорив всіх товаришів по Місії чекати до 15-го березіля не кидаючи праці, але це є останній срок, після котрого примушений буду розпустити Місію.
Вже зроблені заходи з приводу концесій та позичок, але цього в один день не можна осягнути; треба мати спокій і свобідний диспозиційний фонд хоч на декілька місяців.
Тільки що приїхав до нашої Місії хтось з румунського Посольства і привіз мені офіціяльні візитні картки румунського Прем’єра і шефа його кабінету пана Тріфу. Цей ре-візит рахуємо за дуже добру ознаку в відношенню до нас Румунії взагалі, а також доброго вражіння, котре залишила у Прем’єра вчорашня наша авдієнція. Тільки що також одержали запрошення на авдієнцію у грецького Прем’єра [Eleftherios’а] Venizelos’а на післязавтра.
З великою пошаною й привітаннями
А[рнольд] Марголін
Прошу цей лист переслати К[остю] А[дріановичу] Мацієвичу, а долучену до цього телеграму послати негайно до Відня.
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 4211. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 109-112.
Примірник Місії УНР у Швейцарії, машинопис / ЦДАВО України Ф. 4211. – Оп. 1. – Спр. 15. – Арк. 106-108.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 439-442.