Володимир Кедровський, справоздання Андрію Ніковському, Рига, 5 листопада 1920
Праця Місії. Увесь останній період праця Місії, крім біжучої, була в широкій інформації суспільства і преси про події на Україні. Для цього було складено цілий ряд статьїв для преси, а також повідомлень, заміток і комунікатів від У[країнського] п[ресового] б[юро] в Ризі, яким являється сама Місія. Треба зазначити, що після підписання поляками перемир’я з большовиками і визнання ними Совітської України вплив Місії в Латвії в деякій мірі похитнувся не тільки в громадських колах, але навіть і в урядових. До послаблення нашого впливу тут в значній мірі спричинилася агітація поляків, які частину преси були заворожили своїми трохи не щоденними бенкетами в честь преси, а в громадських колах і урядових їх діячів від правого до лівого розвинули шалену агітацію в напрямку виявлення своєї могутности, а тому й користи для Латвії найтіснішого з ними союзу. Звичайно, для них не пройшли непомітними настрої в нашу користь у пресі, громадянстві і урядових колах, чому агітація ними в першу чергу велася і ведеться в тому напрямку, що, мов, дурниця є сподіватися для Латвії якої-небудь користи, або допомоги від України існування якої як держави є цілком ще проблематично, бо їх діячі ще не дали доказів свого державного розуму ([Stanisław] Grabski). Агітація така велася і почасти ведеться й тепер в однаковій мірі, як колами [Stanisław’а] Grabsk’ого, так і П[ольською] П[артією] С[оціялістичною]. Ціль такої агітації є одна – шукання виходу для Польщі через балтійські порти, поки що хоч би тільки шляхом договорів. Далі совітське Посольство на чолі з [Якубом] Фюрстенбергом-Ганецьким теж повело відповідну широку роботу, яка в значній мірі направлена і проти нас. Але після напруженої роботи врешті вдалося до певної міри нейтралізувати ці напади з двох протилежних лагерів на нас і поволі знову повернути в наш бік не тільки урядову, але й громадську думку.
У Міністра [Zigfrīds’а] Meierovics’а. З огляду на те, що на цім тижні латвійський Міністр закордонних справ [Zigfrīds] Meierovics виїздить до Парижу, Лондону і на засідання Ліги Націй, я 30-го був у нього і вів з ним 1 ½ годинну розмову. Основні засади розмови такі: «По маючимся у мене відомостям (такі відомости я отримав від французького Комісара у Прибалтиці [Louis’а] de Sartiges’а), французи прийшли на допомогу нашій армії, але за це вони вимагають від нас контакту з [Петром] Врангелем і [Борисом] Савінковим. Звичайно, це є абсурдне їх змагання заставити підтримувати одна другу дві абсолютно протилежні і виключаючі одна другу сили. Ми боремося за свою самостійність, а тому й за розділ Росії, а [Петро] Врангель бореться за уворення єдиної неподільної Росії, а тому й проти нашої самостійности. Ми з свого боку глибоко переконані і певні того, що [Петро] Врангель не зможе розростись в силу, яка б дійсно могла загрозити нашій самостійности, а тому ми й пішли на косвений контакт з [Петром] Врангелем, прийнявши допомогу від французів, без котрої наша боротьба з большовиками була б майже унеможливлена тепер. Все-таки навіть і цей косвений контакт являється для нас протиприродним і надужиттям над нашими ідеями, чому цілком зрозуміло, що нам конче потрібна допомога держави, яка б не штовхала нас до цього непотрібного нам і шкідливого для нашої визвольної ідеї союзу, а також яка б стояла у відношенню до утворення єдиної Росії найближча до нашої позиції. Такою державою безперечно є Англія.
Крім того, для відродження України треба затратити колосальний капітал, який має Англія або Америка. В розмовах з фінансовими і торговельними колами треба вияснити їм, що на Україну треба дивитися як на організацію грандіозного предприємства, яка вимагає певного ризику і затрати капіталу, який користь почне приносити лише через 3-5 років. Україна зараз уявляє собою грандіозну зруйновану фабрику. Фабрика ця має у себе стіни – терен, має робітників – нарід, має багато сирцю, хоч і в повному хаосі, але не має машин для праці, не має адміністрації у всіх кутках фабрики, яка б нею керувала, і не має вільного капіталу, якій потрібний для приведення фабрики цієї до порядку. Тому, щоб пустити цю фабрику до праці, треба затратити величезний капітал, поки почнеться продукція, перші наслідки якої мусять піти виключно на задоволення потреб самої фабрики і її робітництва (народу), бо инакше фабрика не зможе нормально функціонувати, а тому й буде довго убиточною. Лише після цього вона зможе викидати силу своєї продукції на міжнародні ринки, з якого часу й почнуться величезні бариші на капітали. Тільки так треба тепер дивитися з економічно-фінансового боку на Україну. Приблизно в такому сенсі тривала вся розмова. [Zigfrīds] Meierovics запевнив, що він, як голова совіта послів союзних шести держав, зробе, де тільки буде можливо і потрібно, заходи і обіцяв розвинути саму горячу агітацію на користь нашій справі.
У голови англійської дипльоматичної Місії до Прибалтійських Держав полк[овника] [Stephen’а] Tallents’а. Маючи на увазі, що полк[овник] [Stephen] Tallents виїздить до Лондону в службових справах, я побував у нього 23 жовтня з метою поінформувати його перед від’їздом про ситуацію на Україні і пощупати грунт, чи не відомо йому, які зараз у англійського Уряду на рахунок України є міркування. Як звичайно, він прийняв мене дуже радо, але висказав жаль, що він не знає навіть приблизно думок свого Уряду про українські справи, але позаяк він через декілька днів їде до Лондону, то просив дати неофіціяльний йому доклад про хід української визвольної боротьби, сучасний стан її армії, а також мою гадку і відомости про [Петра] Врангеля. Копію першого і останнього докладу до сього долучаю, а доклад про нашу армію був написаний полк[овником] [Максимом] Дідковським, який є повторенням того, що був вручений англійській військовій Місії у Варшаві. Всі три доклади були подані на англійській мові в день від’їзду п[ана] [Stephen’а] Tallents’а 27-го жовтня. Від’їжджаючи, полк[овник] [Stephen] Tallents, з яким особисто у мене гарні відношення, запевняв, що він з свого боку зробе все, аби голос наш був почутий ким слід. Одне лише турбує його, що в самій Англії внутрішнє становище тяжке (вона стояла напередодні страйку вуглекопів), чому урядові кола її, може, не зможуть до нашої справи поставитися з відповідною увагою.
Засідання Ради Уповноважених Послів. Більдерлінгофська конференція молодих держав залишила після себе дляпереведення в життя своїх постанов так звану Раду Уповноважених конферувавших держав. До сього часу Рада мала всього лиш п’ять засідань, в більшости своєї інформаційного характеру, позаяк не всі учасники мають ще уповноваження (український – має). Во всякому разі, лише тільки після ратифікації всіма урядами постанов Ризької конференції, постанови Ради Уповноважених можуть бути цілком офіціяльного характеру, що дасть можливість вирішувати деякі спори, а до того часу доводиться обмежуватися лише побажаннями. Військова комісія веде свої праці під доглядом Ради Уповноважених і по директивам її. Праця військової комісії може бути скінченою теж лише після ратифікації державами, які складають військову конвенцію, постанов конференції. Загальні висновки з праць Ради Уповноважених не дуже рожеві. Більша частина кожного засідання проходила на спорах між поляками і литвоцями. Наслідки цих спорів залишають дуже сумне вражіння і майже безнадійне, щодо можливости утворення союзу держав при участі Польщі і Литви. Ці дві держави, звичайно, не по вині литовців, цілком виключають одна другу. Далі ж завдяки явній участі Польщі як держави у віленській авантюрі [Lucjan’а] Żeligowsk’ого останні дні заставило і латишів відноситися з обережністю до поляків. Латиші бояться за Двинськ і свою Латгалію, а то почасти і за Лібаву. Взагалі ж праці шкодить не одинакове і невияснене державне становище всіх, тому поки що практичних наслідків мало від праці, але безперечне вони мають велике агітаційне значіння. Один лише зовнішній факт існування союзу молодих держав значно скріплює їх міжнародне становище, а тому зовні доводиться факт цей якнайвище підносити і роздувати – це один із сильніших аргументів агітації за нашу самостійність і нашу державну життєздатність. Практичну вагу цей союз буде мати очевидно лише тоді, коли Україна стане міцною державою і об’єднає всі другі держави біля себе. Можливо, що тоді Польщі доведеться вийти зі складу союзу, бо її імперіялістична політика направлена всупереч інтересам трьох держав: України, Литви і почасти Латвії, а в майбутньому якщо повстане Білорусь, то й проти неї. Приблизно в такому напрямку викреслюється, хоч поки що дуже туманно, майбутній союз молодих держав.
[Lucjan] Żeligowski. Одночасно з підписанням перемир’я між поляками і большовиками розпочалася нова війна меж військами польського генерала [Lucjan’а] Żeligowsk’ого і литовськими за Вільно. 10 жовтня генерал [Lucjan] Żeligowski зайняв Вільну. Він оголосив, що вийшов з-під влади польського Головного командування, скоряючись бажанням і настроям довірених йому двох литовсько-білоруських дивізій, які сформовані з мешканців Віленського округу, які не бажають, щоб їх край був під керуванням литовського Уряду. Такою здавалася віленська справа спочатку, а далі вона викристалізувалась в більш широкому масштабі. Крім остаточного виявлення, що захоплення Вільни і дальший марш [Lucjan’а] Żeligowsk’ого на Литву цілком відповідає інтересам політики польського Уряду, є також вказівки на згоду Франції на цю акцію, але очевидно при умові утворення [Lucjan] Żeligowsk’им, при допомозі Польщі, нового фронту проти большовиків разом з російськими формуваннями [Бориса] Савінкова – [Станіслава Булак-] Балаховича. Поки ще категорично в цьому не можна запевнять, але доводиться констатувати, що є багато на це вказівок. Цілком зрозуміло, що в інтересах Франції є утворення в Білорусі фронту проти большовиків для підтримки, а то, може, й спасення [Петра] Врангеля, а також для початку з весни великої офензиви на Росію з півдня і заходу, а в інтересах Польщі теж при допомозі [Lucjan’а] Żeligowsk’ого захопити в свої руки Литву і здобути таким чином для себе ще один вихід до Балтики через Мемель, а то, може, й через Лібаву. Ось коротко хід подій, який поки що не зовсім ясно, але все-таки викреслюється тут надалі.
Заключення. Переглядаючи щоденно европейську пресу, а також російську, що виходе за кордоном: в Німеччині, Франції, Англії, Сербії, Чехії, Австрії і в др[угих] державах, доводиться констатувати, що взагалі в неї помічається перелом в настрої щодо України. І коли ще небагато є цілком прихильних до нас течій, то, во всякому разі, гостро-ворожих на протязі останніх 2-х місяців майже не стрічається. Помічається лише певне недовір’я до нас і то основане на гадці, що Україна стане ворожою до Росії і не дасть їй економічно жити, це з одного боку, а з боку демократії чується остереження до України як майбутнього центру російської реакції. А закордонна преса в більшости своїй, маючи інформації раніше з російських ворожих до нас джерел, не може зрозуміти всіх подій на Україні, а тому просто губиться в українському питанні, чому часто дитяче-наївні проекти висовує в розрішенні українського питання. Але во всякому разі значіння має для нас те, що закордонна громадська думка все більше і більше переконується в тому, що для українського питання якийсь вихід треба знайти, і вона його уже почала шукати. Тепер перед нами стоїть надзвичайно відповідальна і складна робота направити цю думку на дійсно-радикальний і відповідаючий нашим завданням шлях.
Гадаю, що наше становище за кордоном скріпить скликання законодавчого предпарлямента, який ясно уже для Европи буде виявляти волю українського населення, а не окремих його груп або осіб. Бо страшенно шкодить нашій справі опінія европейська, яка ще знаходиться під впливом агітації наших ворогів, які кажуть, що українського національного руху, який би прагнув до творення своєї держави, немає, а є лише окремі особи шовіністи, які баламутять народ.
Для піднесення наших міжнародних акцій предпарлямент, якнайскоріше потрібний. Звертаю увагу на те, що Европа уже привикла до того, що всі заново повставші держави: Фінляндія, Естія, Латвія, Литва, Грузія і другі шли з першого дня, навіть з часів підпольної боротьби, шляхом парляментаризму і не на одну годину не передавали верховної влади окремим партіям або групі людей. Тому наша боротьба без народницького органа для них являється не цілком ясною, і тому, не дивлячись на всі наші завірення і докази тих фактів, які примусили нас йти цим шляхом, – вони все таки щиро нам не вірять.
Прошу, пане Міністре, прийняти запевнення моєї глибокої пошани.
В[олодимир] Кедровський,
голова Місії
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3697. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арк. 20-23.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 612-616.