Андрій Лівицький, лист Ісааку Мазепі, Варшава, 15 березня 1920
Вельмишановний Ісааку Прохоровичу!
Дуже радий, що Ви недалеко заїхали і я можу з Вами зноситись. Я передбачав, що тут у Варшаві нам доведеться нарешті вирішувати питання великого принципового значіння. Після довгої перерви поляки нарешті заговорили з нами офіційно.
За час мого перебування в Варшаві за останні три тижня я бачився з послами італійським, румунським, чеським, фінським, латвійським і з комерсантами та журналістами англійськими, французькими. Завтра маю побачення з Послом англійським, а післязавтрього з Послом французьким. Всі ці побачення показали мені, що ні одна з вищезгаданих держав не думає серйозно про наше визнання. Для цього їм потрібно, аби ми мали постійну територію. Дійсно, тепер справа нашого визнання в Европі стоїться краще, ніж раніше, бо тоді ми мали територію, але про нас Антанта не хотіла слухати. Але все ж до визнання далеко. Таке вражіння справляють і донесення наших послів [Костя] Мацієвича, [Михайла] Тишкевича, [Арнольда] Марголіна. Вони утішаються з того, що мали побачення з деякими міністрами і послами, але реальних наслідків нема, коли не рахувати декларативних ні до чого не зобов’язуючих заяв в парляментах французькому і італійському. Очевидно, Европа фактично передала нашу національно-державну справу на волю Польщі, за вирішенням якої піде вся Европа.
Мав я аудієнцію у п[анів] [Józef’а] Piłsudsk’ого і [Stanisław’а] Patek’а і виніс приємне вражіння. Тиждень тому, себто 8 березня, я одержав звістку, що у [Józef’а] Piłsudsk’ого була таємна інтимна нарада по нашій справі, де вирішено визнати нашу незалежність наш уряд і заключити з нами шерег договорів. Це було – несподіванкою. 9 березня до Головного Отамана офіційно представився голова польської Комісії для переговорів з нашою Місією, а 10 березня почались засідання конференції польсько-української. Докладне справоздання з протоколами і нашими останніми нотами я висилаю з слідуючим кур’єром, зараз пишу про суть справи. Голова польської Комісії п[ан] [August] Zaleski заявив, що наші переговори продовжуються на основі Декларації 2 грудня, і запитав зразу про наші жадання. Я відповів, що головним нашим домаганням, з якого випливають останні, – є визнання Польщею самостійности Держави Української і нашого Уряду. Засідання було відкладено до слідуючого дня. 11 березня після довгого обміну думок між нами і польськими представниками останні заявили від імени польського Правительства:
1) Вони готові визнати самостійність України і наш Уряд, вважаючи Уряд [Християна] Раковського узурпаторським.
2) Бажають заключити з нами військову і економічну конвенції.
3) Вимагають точного встановлення кордонів України.
Порішили скласти спочатку двосторонній договір політичного характеру і указати в ньому, що економічна і військова конвенції мають бути установлені окремими трактатами. З підписанням політичного договору має бути проголошений торжественно акт визнання. Скласти проект політичного договору доручено підкомісії. Тепер ми стоїмо перед новими труднощами, щодо наших західних кордонів. Поляки вимагають Збруча і Горині, і я маю відомости, що погодяться лише на Стир і на дальші уступки не підуть. Ми ж стоїмо твердо на Збручі (як в Декларації), потім по старому австро-російському кордону, далі – по Зах[ідному] Бугу і на Прип’ять. Таким чином вся Волинь була би наша. Хоч у нас маються старі директиви Правительства, але я не можу рішитись не тільки на Горинь, а і на Стир без Вашого дозволу. А разом з тим поляки хотять в найближчих днях закінчити переговори. Це закінчення нам необхідно як повітря. Чекаю від Вас телеграми: «Згоден» або навпаки, коли не дочекаюсь приїзду до Кам’янця для побачення з Вами і для нарад з представниками партій.
Поляки також підписують договір, по якому вони обов’язуються уступити нам, коли одержать від большовиків кордони [17]72 року, всі простори між Дністром, Дніпром і Збручем. Завтра почуємо від них инші вимоги і передам через спеціяльного кур’єра. Зараз іду до англійського Посла, не можу закінчити листа. Привіт знайомим.
З глибокою повагою А[ндрій] Лівицький.
***
Друкується за копією, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3933. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк. 103.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 571-573.