Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історичні джерела / Архів Української Народної… / Департамент чужоземних зносин / Місія УНР у Польщі (Варшава) / Андрій…

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921)

Департамент чужоземних зносин

Місія УНР у Польщі (Варшава)

Андрій Лівицький, «Звіт за час від 3-го грудня 1919 року пo 1 квітня 1920 року» Ісааку Мазепі, Варшава, 1 квітня 1920

1) Декларація 2-го грудня 1919 р[оку] як підстава для дальшого розвою польсько-українських правно-державних стосунків. Попередній звіт української дипльоматичної Місії в Речі Посполитій Польській від 3-го грудня 1919 р[оку] – був закінчений на справі підписання і передачі Урядові Речі Посполитої Польської Декларації від 2-го грудня. Підписанням згаданої Декларації Місія закінчувала окремий період своєї праці, що може бути зазначений як період створення грунту для реальних взаємин державно-правного характеру між Польщею й Україною. Попередній звіт окреслює ту політичну ситуацію, на тлі якої появилася Декларація 2-го грудня. Подаючи згадану Декларацію і заповідаючи нею певні, на користь Польщі, можливі уступки, Місія зискувала для України в Польській Речі Посполитій доброзичливого сусіда, з яким Уряд наш міг вже вести переговори і умовлятися щодо допомоги Українській Народній Республіці, з боку Польщі, зброєю, амуніцією, набоями і взагалі майном військовим. Уряд наш мав вже підстави домагатися від Уряду Р[ечі] П[осполитої] П[ольської] відкриття дійсного і скорого транзиту з третіх держав через Польщу на Україну полонених українських вояків, військового знаряддя, майна та матеріялів. Не вина Місії в тому, що дальший, після 2-го грудня 1919 р[оку], перебіг подій на Україні – розвивався в такому напрямкові, що використання випливаючих з Декларації для України вигідних прав – стало на довший час неможливим. Утрата сталої державної території, перебування членів Уряду в ріжних пунктах, розбиття і дезорганізація державних установ і инші менш важливі причини – все це відбилося на тлі польсько-українських взаємин – дуже не корисно. Зокрема, все це спричинилося до того, що ті користи, які при иншому стані нашої держави безперечно були б витягнуті із Декларації, – зоставались довгий час неужиткованими і тілько тепер, почасти, Уряд приступає до використання того хосенного, що приносила Україні Декларація вже від дня 2-го грудня 1919 р[оку].

2) Агітація проти Місії в зв’язку з підписаною нею Декларацією і підміна Декларації на «договір». Тимчасом в колах взагалі ворожих існуючому зараз українському Урядові або, зокрема, ворожих Місії розпочалась тенденційна несправедлива, а часом і ганебна кампанія проти Декларації. (Див[іться] напр[иклад] виступи українських галицьких часописей: «Нова Рада», «Громадська думка» і инш[их]). Декларацію, яку, як то значиться в її тексті, подано тілько до відома Речі Посполитій Польській як основу для нав’язання стосунків між народами українським і польським, – цю саме Декларацію трактовано вже яко договір між обома сторонами. Треба тілько поруч себе поставити оті два підкреслених слова «до відома» і «договір», щоб побачити, яку або відсутність розуміння речей, або несумлінність виявляють ті, що хотять вбачати в Декларації від 2-го грудня договір.

3) Загальне окреслення праці Місії після підписання Декларації в зв’язку з становищем на Україні. Як зазначено вже, – погіршення політичного становища на Україні після 2-го грудня, утрата сталої державної території – спиняли дальший хід політичних пертрактацій Місії з польським Урядом. На обов’язку Місії, до вияснення ситуації на Україні, лишалось: 1) пильнувати за тим, аби якнайповніше були використані випливаючі з Декларації 2-го грудня користи для України, 2) підтримувати перед польським Урядом і польськими політичними чинниками певність в тому, що Україна по катастрофі, завданій їй переходом галицьких військ до [Антона] Денікіна, – встане знов і буде готова до ведення дальших пертрактацій і 3) підтримувати стосунки з представниками инших держав в Польщі.

4) Використування того пожиточного, що давала для України Декларація 2-го грудня. Щодо першого пункту – то, спираючись на Декларацію 2-го грудня, Місія пильнувала за тим, аби рештки української армії, персональний склад державних установ і окремі громадяне відступили під натиском ворожої денікінської армії на територію Польщі, знайшли б тут належите трактування. Коли Місія одержувала відомости про невідповідне поводження з перейшовшими на польську сторону українськими козаками, урядовцями чи окремими громадянами, то Місія вчиняла відповідні кроки, заявляла протести тощо і в результаті досягала більш чи менш пожаданих наслідків. Коли через осібні умови життя, властиві прифронтовим місцевостям, через неосвідомленість окремих агентів польської військової влади чи через зарозумілість окремих таких агентів на частині України, зайнятій польськими військами по згоді з нашим командуванням, заходили події, направлені на некористь чи на пониження гідности Української Народної Республіки, Місія в імени Уряду нашого заявляла перед Урядом Речі Посполитої Польської відповідні протести.

5) Ноти-протести Місії в зв’язку з польсько-українськими відносинами на тлі Декларації 2-го грудня. Опріч протестів, направлених до полагодження окремих справ, Місія передала польському Урядові п’ять нот-протестів принципіяльного характеру, стосуючихся до полагодження справ першорядної ваги. Характер цих справ позначується вже титулами нот, а саме: Місією передані польському Урядові ноти: 1) в справі порушення польськими військовими властями нетикальності дипльоматичних кур’єрів Української Народної Республіки і дипльоматичної кореспонденції, 2) в справі порушення прав суверенности Української Народної Республіки польськими військовими властями на українському Поділлю, 3) в справі незаконних, на українському Поділлю, контрибуцій, реквізицій і привлащування польськимивійськовимивластями державного, громадського та приватного майна, належного установам Української Народної Республіки, органам самоурядування і приватним громадянам, 4) в справі деяких розпоряджень польської військової влади, виданих нею в зв’язку з наміченою Українським Головним Командуванням реорганізацією Української Армії і 5) в справі не відповідаючого дійсности покликування польських військових властей, орудуючих на українському Поділлю, на те, що неправні виступи і репресивні гострі зарядження цих властей – робляться з відома п[ана] Головного Отамана, і в справі зневажливого і образливого відношення тих же властей до Головноуповноваженого Уряду Української Народної Республіки, Міністра п[ана] [Івана] Огієнка. Наслідком цих нот було те, що з боку польської влади цілий шерег перешкод і непорозумінь вже усунено і зліквідовано, зроблені відповідні вказівки агентам влади і деякі, не відповідаючи по своїй діяльности, агенти влади усунені, а також відмінено шерег розпоряджень, зроблених цими агентами з порушенням державних прав України.

6) Своєчасність вручення Декларації 2-го грудня. Спираючись на Декларацію 2-го грудня, Уряд наш зміг знайти на території Польщі не тілько місце, куди відступили рештки української армії і евакуіровані державні установи, але також і базу, на якій, після попередніх не зовсім добре переведених заходів, – зараз відбувається вже в полагодженому напрямкові і по певному планові організація нових військових сил України. Не можна також замовчати і легковажити того, що Польща зараз являється єдиною дорогою для зносин України із рештою світа і що здебільшого через Польщу зноситься наш Уряд з своїми місіями за кордоном.

Отже, зважуючи тілько ті позитивні наслідки, які Українська Народна Республіка могла при сучасному своєму становищу витягти з взаємин між Польщею та Україною, установлених Декларацією 2-го грудня, Місія знаходить, що згадана Декларація помимо всеї тієї ганьби, яку вона викликала з боку певних кол українського громадянства на голову, членів Місії, дає все ж для української державности важну фактичну точку опори. Майже трагічне становище, в якому опинилась українська державність по виступленню українського Уряду з Кам’янця-Подільського, – легко могло б обернутись в становище катастрофічне, коли б з боку Польщі ми не мали б вже сусіда, так чи инакше для нас поєднаного. В міру того, як Українська Державність буде зміцнюватись на місці – буде зростати і кількість та розмір тих позитивних наслідків, які даються до витягу з Декларації 2-го грудня.

7) Стосунки Місії з представниками польської влади і представниками польського політичного життя. Переходячи до другої точки своєї діяльности, а саме підтримання ідеї Української Державностиперед польськими політичними колами і репрезентаціями, Місія зазначає, що справа ця провадилась нею шляхом постійних зносин і побачень з представниками політичного польського світу, як урядового, так і позаурядового.

8) Стосунки з офіціяльними політичними колами. Голова Місії мав кілько побачень з Міністром закордонних справ Речі Посполитої Польської, мав аудієнцію у Начальника Панства і знову кілько побачень з головою польської Делегації, призначеної польським Урядом для конференцій з українською Місією. При цих побаченнях – порушувались як біжучі справи польсько-українських відносин, так і справи загальнополітичного значіння, в зв’язку з ситуацією на Сході Европи і пропозиціями про замирення, зробленими большовиками шерегові держав, повставших на руїнах б[увшої] Росії. Під час цих побачень і авдієнції голова Місії мав нагоду пересвідчитись в добрій волі польських міродайних чинників до щирого підтримання України в її боротьбі за свою незалежність.

9) Стосунки з громадськими і сеймовими представниками польського політичного життя. Стосунки з політичними колами позаурядовими провадились також інтенсивно. Опріч поодиноких побачень і конференцій, мали місце також замітнійші з’явища, а саме: візит до голови Місії представників великої польської посілости на Україні на чолі з гр[афом] Józef’ом Potocki’м, раут, улаштований 26 лютого членами демократичного централа персонально для голови Місії і гостей українців, і банкет, на якому взяли участь яко гості Місії перебуваючі на той час в Варшаві члени партії с[оціялістів]-р[еволюціонерів] п[ани] [Всеволод] Голубович (був[ший] Прем’єр УНР), [Арсен] Чернявський і члени партії н[ародно] р[еспубліканської] п[ани] [Костянтин] Сивошапка-Вротновський та [Пилип] Пилипчук. З боку польського, – в банкеті взяли участь, між иншими, лідери партії П[ольської] П[артії] С[оціялістичної]: [Ignacy] Daszyński (делегат в Комісію по мирним переговорам з большовиками), [Jędrzej] Moraczewski (був[ший] Прем’єр соціялістичного уряду), Земянський; лідери партії людовців: [Jan] Stapiński, Косминська (секретар сеймової Комісії закорд[онних] справ) лідер стороництва праці суспільної п[ан] Вакар і инші, а також представники демократичної преси. Представники великої польської посілости освідчили своє заінтересовання в відновленню української державности та інформувались щодо майбутнього, на Україні, політичного ладу і становища приватної власности.

На рауті представників демократичного централу, в шерегах членів якого значиться кілько видатнійших адміністраторів, обнімаючих зараз посади на зайнятих польським військом частинах Поділля і Волині, були порушені в промовах конкретні справи польсько-українських відносин в місцях перебування польських військ на Україні. З боку одного із учасників рауту, п[ана] [Станіслава] Стемповського, що є помічником Головного Начальника польської адміністрації на Волині і Поділлю, були дані запевнення, що всі до того часу видані розпорядження агентів польської влади, якими розпорядженнями порушувалась суверенність Української Народної Республіки, – відмінені і адміністративним органам дані відповідні інструкції. Польською владою видані відозви, які потверджують перед населенням, що Польща хоч і зайняла своїм військом на жадання української влади частину українських земель, але звільнить ці землі по скріпленню української державної влади.

На банкеті ж, який відбувся 25 березня, в промовах, сказаних представниками польських соціялістів та демократії, – в відповідь на промови українських речників ясно позначилась думка, що свої соціяльно-політичні ідеали польський соціялізм і демократія мислить можливим перевести в життя тілько в сполученню з ростом і укріпленням незалежної демократичної Української Народної Республіки. Польський соціялізм і польська демократія – устами своїх промовців ([Ignacy’я] Daszyńsk’ого, [Jędrzej’я] Moraczewsk’ого, [Jan’а] Stapińsk’ого) ясно засвідчили свою готовність допомагати нам в боротьбі як проти московського імперіялізму, чорного чи червоного однаково, так і проти можливих агресивних планів відносно України з боку польської реакції і імперіялізму.

10) Стосунки з представниками чужоземних держав, акредитованих в Польщі. В справі третьої точки, – підтримання стосунків з представниками третіх держав, представлених в Польщі, то замітнійшими з’явищами на цій царині є такі випадки, як: політичний банкет Місії та візити голови Місії до представників чужоземних держав. На політичнім банкеті гостями Місії були: посли, акредитовані при Урядові Речі Посполитої Польської, і фінський, латиський, представник Посольства естонського, член грузинської Місії і Прем’єр та члени білоруського Уряду. Темами промов, якими обмінялись члени Місії з своїми гостями, були питання: 1) про створення єдиного фронта в переговорах з большовикамидержав, повставших на руїнах б[увшої] Росії, 2) про необхідність заложення чорноморсько-балтійського порозуміння (союза) і 3) про необхідність, в інтересах дійсного і скорого замирення на Сході Европи, – введення України в коло признаних Европою держав.

11) Справа з визнанням самостійности України. Перші дві точки не викликали жодної розбіжности в поглядах наших гостей, що ж до третьої важливої для нас точки, то з боку латвійського Посла було зауважено, що на перешкоді до визнання України з боку Латвії стоїть нетривальність в посіданню українською владою постійної сталої території. Після тих пояснень історії українського революційного руху і дійсного становища сучасної України, які були дані гостям в промовах членів Місії, з боку присутніх представників Фінляндії, Естонії і Латвії – були зроблені заяви, що вони вважають для себе обов’язковим сприяти перед своїми урядами справі визнання України. Ці заяви – не треба вважати лише приємними обіцянками на адресу господарів банкета, бо реальні наслідки сих обіцянок вже почасти означились, а саме: 28-го березня Місією одержана була телеграма з Риги від представника УНР, що Уряд латвійський визнав де-факто Уряд Української Народної Республіки, а 30-го березня Посол Латвії зложив спеціальну зцього приводу візиту п[ану] Головному Отаманові і голові Місії. Натурально, що визнання з боку Латвії має бути віднесено передовсім на карб пожиточних наслідків праці нашої латвійської Місії.

12) Візити голови Місії у послів румунського, італійського і англійського. Крах, який потерпів на Україні «лицар» «єдиної, неділимої» генерал [Антон] Денікін, непевність влади большовицьких окупантів на тій же Україні і повільне, але в той же самий час постійне зростання нових відпорних сил Української Народної Республіки – викликають з боку представників західних держав певне зацікавлення українськими справами. Під час своєї візити у румунського Посла голова Місії мав нагоду пересвідчитись, що українські справи по-прежньому дуже інтересують нашу сусідку з південного заходу. Та коли заінтересованість Румунії дається пояснити зав’язаними вже віддавна відносинами між нею і Україною, то така заінтересованість з боку послів італійського та англійського свідчить про те, що і ті держави, які досі ігнорували саме існування Української Народної Республіки, становляться уже тепер на шлях иншого відношення. Ініціятива візитів пана голови Місії у послів італійського та англійського належить цим послам. Під час цих візитів обидва посли інтересувалися як внутрішніми українськими справами, так економічно-господарською структурою України, її продукційною силою та боротьбою за свою незалежність. По словам італійського Посла справа визнання України з боку Італії не буде зустрічати перешкод, як лише Уряд Української Народної Республіки опанує певною територією. З боку Посла англійського було зауважено, що Англія не має наміру допомагати збройно жодній із борючихся сторон в межах б[увшої] Росії.

13) Пропозиції миру з боку большовицького Уряду державам Сходу Европи і становище в тій справі України. Привернення спокою на Сході Европи з менту дня опублікування відомих нот російським большовицьким Урядом, звернених до Польщі і решти держав Сходу, – стало справою найбільш важливою для сучасного менту. Для Української Народної Республіки справа ця зростала на важливости ще більш, ніж для якої-будь иншої східної держави, бо, як відомо, російський большовицький Уряд в числі держав, яким він пропонує мир, не рахує Української Народної Республіки. Причини подібного відношення – загальновідомі для того, аби на них зупинятись, але не виявити свого погляду на таке відношіння Місія не могла, тим більш, що осередком російсько-польсько-латисько-румунських переговорів ставала Польща, з Урядом котрої Місія веде дипльоматичні переговори.

14) Нота Місії в справі становища України в зв’язку з зробленими російським большовицьким Урядом мировими пропозиціями. Внаслідок зазначеного становища голова Місії, одержавши від Уряду Української Народної Республіки відповідні вказівки, вручив Міністрові закордонних справ Речі Посполитої Польської слідуючі дві ноти: 1) від 17 лютого 1920 р[оку], протест проти виступу Ради народних Комісарів Російської Республіки Рад з мировими пропозиціями в імени Уряду України і 2) від 2-го березня в справі привернення загального миру на Сході Европи та становища Української Народної Республіки в цій акції. В цих нотах, що були в копії передані в Варшаві всім акредитованим при Урядові Речі Посполитої Польської послам і представникам держав та розіслані п[анам] послам і головам українських дипльоматичних місій за кордоном, Місія доводила, що без участи в переговорах представників Української Народної Республіки яко рівноправної сторони миру на Сході Европи не може бути осягнено. Обидві ноти зустріли саме прихильне відношення як у Уряду Речі Посполитої Польської, так і у акредитованих в Варшаві представників третіх держав.

15) Причини спинення праці польсько-української конференції. Закінчивши Декларацією 2-го грудня підготовчий період праці для нав’язання взаємно обов’язуючих умов, Місія, однак, довший час не могла приступити до розпочаття нового періоду праці, нав’язання тих умов. На перешкоді до розпочаття такої праці стояла зовнішня великої ваги причина, а саме те ненормальне становище, в якому опинився Уряд Української Народної Республіки, не маючи за собою фактично закріпленої певної території. При такому становищу, коли не має одного з першоосновних елементів держави, годібуло підіймати питання про виговорення у контрагента в свою користь певних вигід і давання йому від себе навзаєм якихсь зобов’язань.

16) Відновлення праці конференції. Тілько в останні часи, коли, спираючись на новоутворену військову силу, для Уряду Української Народної Республіки відкрилась можливість посідання певної державної території, – відкрилась і можливість для Місії відновлення переговорів з делегацією польського Уряду. Таке відновлення переговорів розпочалось 11-го березня. На засіданнях Польсько-Української конференції того дня і дня наступного (12-го березня), опріч дрібнійших справ, були порушені справи відносно таких важливих питань, як: а) формального визнання Польською Річчю Посполитою Української Народної Республіки і її законного Уряду, Директорії, б) і відносно участи представників України в мирних переговорах Польщі, Латвії і Румунії з російським большовицьким Урядом, якщо ці переговори мають провадитись від групи держав, і в) відносно погодження правно-державних інтересів України з заявленою Польщею до большовиків вимогою дезанексії земель історичної Польщі в межах її політичних кордонів з-перед 1772 року. Конференція намітила точки, по яким має йти конкретне розв’язання порушених справ і, по представленню на її розгляд уже опрацьованого проекта обопільно зобов’язуючої умови, – конференція приступить до обрад над тими умовами.

Андрій Лівицький, голова Місії

Радник-секретар: П[рокіп] Понятенко

Андрій Лівицький, нота Міністру закордонних справ Польщі, Варшава, 17 лютого 1920

Андрій Лівицький, нота Міністру закордонних справ Польщі, Варшава, 3 березня 1920

***

Друкується за копією завірену Андрієм Лівицьким, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 1. – Спр. 173. – Арк. 6-21.


Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 573-580.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 26

Модифіковано : 6.11.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.