Додаток: заява Андрія Лівицького, Варшава, 12 листопада 1919

Українська дипльоматична Місія до Речі Посполитої Польської репрезентує Українську Народну Республіку і являється представником того вільного українського народу, який на світанку історії слов’янських народів утворив своє власне державне життя, збудував велику Київську Державу, що займала великі простори і з якою рахувались всі культурні держави того часу.

Татарське лихоліття зруйнувало українську державність і на довгі роки повернуло в руїну розкішні українські села і міста, спустошило більшу частину української території.

Відновлюючи після довголітньої перерви своє державне життя, український нарід, силою історичних обставин, об’єднався з литовським і польським народами в одну велику Державу, яка боронила весь Захід Европи від турецьких і татарських завойовників. Але егоїстична, короткозора політика польського Королівського Правительства і фатальні помилки провідників українського народу привели Україну в залізні обійми московського царя, а лицарську Польщу довели до злодійського поділу між трьома хижацькими державами.

Така фатальна доля спіткала Польщу і Україну тільки через криваві непорозуміння між двома братніми народами, тільки через ту помилкову думку, що Україна може бути вільною без допомоги Польської Держави, а Польща може існувати без тісного союзу з суверенною Українською Державою.

Довголітньою неволею в межах всеросійської тюрми народів, польський і український народи дійшли до розуміння того, що тільки спільними силами всіх поневолених народів можно боротись проти московського рабства. І кращі провідники народних ідеалів, борці за волю народну, не уявляли собі рішучої боротьби і остаточної перемоги инакше, як в тісному союзі польського і українського народів.

Коли розвалились гнилі стіни московської тюрми народів і спали кайдани з вільної української землі, перший український Парлямент – Центральна Українська Рада – в перший же рік свого існування одмежувався від бувшої Росії, зрікся орієнтації на «царя восточного православного» і проголосив Україну самостійною і незалежною Народною Республікою.

І на протязі двох останніх років, незважаючи на весь тягар боротьби проти російських червоних і чорних імперіялістів, український нарід не зрадив своєї провідної думки, своєї суверенности. Гетьманщину і німецьку окупацію терпів український нарід лише до того часу, поки гетьман по згоді з німцями не задумав віддати Україну під владу Російської Держави. Всі суверенні Правительства Української Народної Республіки, що змінялись на протязі останніх двох років, сходились на одному непохитному принципі незалежности Української Держави.

Бажаючи ввійти в сім’ю культурних народів і звертаючись до рідного по кровінароду польського, ми сподіваємось, що польське Правительство визнає державну самостійність Української Народної Республіки і вступить з нею в економічні переговори в інтересах обох народів.

Основуючи свою державність на етнографічнім принципі і бажаючи дійти до скоршого порозуміння в справі кордонів з Державою Польською, Правительство України вважає своїм природним кордоном на півночі ріку Прип’ять. Що ж до кордону між Україною й Польщею в районі на схід від р[ічки] Західного Бугу, – то остаточно такий кордон має бути прийнятий після роботи фаховців і затвердження на Мировій конференції.

Бажаючи в справах Східної Галичини дійти до щирого порозуміння в інтересах обох народів, Місія пропонує справу цю віддати на розгляд в особливу Комісію, зложену на паритетних засадах з представників – членів Місії і членів, призначених Урядом Польської Речі Посполитої.

Основою державного будівництва Української Народної Республіки являється правова демократія, якої метою є забезпечити всім рівним перед законом громадянам держави майно й життя, дати їм як найширші політичні вольности і запевнити їм економічний добробут та культурний розвиток. Приймаючи за свої ті завдання державного будівництва, а до того оцінюючи як слід значіння, яке має для того ж будівництва співучасть українських громадян неукраїнської національности, Українська Народна Республіка признала національним меншостям, проживаючим на її території, право свобідного релігійного і культурного життя. Сподіваємось, що і Високий Уряд Польщі признає на началах взаємности на території Польської Держави таке ж право українській народності.

Воєнне лихоліття й революційна доба, серед якої твориться державний устрій Української Народної Республіки, не дозволили їй досі довершити построєння всіх державних установ. Зробить се всеукраїнський Установчий Парлямент, який буде скликаний на основі всенародного виборчого права, в найближчий відповідний до того час.

Український Парлямент закінчить будову демократичного державного устрою і розгляне, в першу чергу, складне питання аграрної реформи. Правительство України не має сумніву в тому, що земельний закон, прийнятий Парляментом, цілком задовольнить українське трудове селянство і заспокоїть широкі кола населення Української Республіки.

Жорстока, вперта боротьба за незалежність продовжується Директорією Української Народної Республіки. Маючи на увазі, що й Висока Польська Держава провадить побідну війну проти російських комуністів, треба прийти до висновку, що інтереси Польщі й України в цій боротьбі являються спільними. З огляду на це Правительство України сподівається, що Польська Держава найде для себе корисним заключити з Українською Республікою військову конвенцію для оборони проти російських большовиків, проти заборчих намірів російського імперіялізма. До цього необхідно додати, що зараз все українське республіканське військо об’єднано під одним Верховним Командуванням і на Україні нема військових українських відділів, які б не підлягали свойому Начальному Вождю Головному Отаманові [Симону] Петлюрі.

Щиро домагаючись сталого миру і найтіснійшого зближення між Польською Річчю Посполитою і Українською Народною Республікою, ми сподіваємось, що великий польський народ в щирому єднанні з вільним народом українським утворить могутню, непереможну силу, яка буде основою ладу й спокою на Сході Европи і пишного розцвіту культури обох народів.

[Андрій Лівицький]

***

Друкується за примірником Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 275. – Арк. 33-34.

Примірник Місії УНР у Польщі, машинопис / Доценко О. Літопис української революції: матеріяли й документи до історії української революції / О. Доценко. – Тернопіль – Львів, 1924. – Т. 2. – Кн. 5: Польща визнає самостійність України. – С. 43-46; Надія і розчарування українства. До 90-річчя підписання Варшавського договору між Українською Народною Республікою і Річчю Посполитою Польською / В. Сергійчук. – К.: ПП Сергійчук М., 2010. – С. 61-64.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 564-566.