Леонід Михайлів, справоздання Андрію Ніковському, Варшава, 1 грудня 1920
24-го листопаду мною був поданий меморандум п[ану] Міністру закордонних справ Польщі, зложений на підставі директив Ради Міністрів, переданий усно п[аном] [Всеволодом] Дмитрієвим. Текст меморандума був обговорений і заслуханий на нараді, де брали участь п[ани] міністри [Станіслав] Стемповський, [Генрик] Юзевський, [Павло] Зайців, [Микола] Ковалевський, [Всеволод] Дмитрієв і генерал [Віктор] Зелінський.
Меморандум порушив головні підстави перебування нашого Уряду на території союзної нам Польщі, – перебування війська, справу військового і цивільного майна, фінансову допомогу з боку польського Уряду. В меморандумі було зазначено, що для вирішення піднятих питань повинна відбутись конференція з участю представників Міністерств закордонних спр[ав], військового Мін[істерства] та скарбу, на якій були б формульовані і зафіксіровані в протоколі відповіди польського Уряду на підняті в меморандумі засадничі питання.
Пан [Eustachy] Sapieha дав згоду на таку конференцію, 25-го секретар Міністра сповістив мене по телефону, що в конференції візьмуть участь Міністр [Eustachy] Sapieha, Міністр військових справ і Міністр скарбу, день засідання призначений не був. Одночасно нами була порушена справа серед прихильних нам директорів Міністерства закордонних справ, референтів в українській справі і серед референтів військового Міністерства.
Умовились зійтись на загальній конференції, позаяк Міністри були зайняті в Сеймі 1-го грудня, прийти до порозуміння по всім пунктам меморандума, що зафіксувати в протоколі, який подати для підпису Міністерству закордонних справ і військовому. Такий листок упрощав роботу і прискорював відповідь польського Уряду.
Нежданно для нас 28-го листопаду секретар Міністра закордонних справ сповістив по телефону, що на 29-те призначена конференція з участю трьох польських Міністрів, Начальника Генерального штабу, французького генерала і двох представників Р[осійського] П[олітичного] К[омітету] п[анів] [Бориса] Савінкова і [Миколу] Буланова. З нашого боку були присутніми, крім мене, пани [Станіслав] Стемповський, [Генрик] Юзевський, [Всеволод] Дмитрієв, генерал [Віктор] Зелінський і [Іван] Фещенко-Чопівський. На цій конференції був зачитаний меморандум, поданий генералом [Віктором] Зелінським польському військовому Міністру, який порушував цілий ряд конкретних питань в зв’язку з перебуванням нашого війська на території Польщі.
Повинен зазначити, пане Міністре, що це була не конференція, а просто нас поляки призвали заслухати ультимативне рішення в нашій справі:
1) Зі всієї кількости українських і російських військ, які перейшли Збруч, відбираються кадри в кількости не вище 10 000 чоловік, які перебувають в Польщі на засадах конфінації. Решта розпускається на ріжного рода роботи і перестає існувати як військова частина.
2) Коні залишаються в кількости не більше двох, трьох тисяч для обох армій, решта коней негайно на місці їх перебування поступає до розпорядження Міністерства земельних справ.
3) Військове майно поступає в депозит, цивільне остається в розпорядженні Уряду.
4) Старшинам залишається, як їх приватна власність, по парі коней.
5) Видача 25-ти мільйонів українському Уряду за жовтень повинна бути розрішена Радою Міністрів, – дальших видач ніяких проізведено бути не може, позика в 200 000 000 мільйонів касується.
6) Ліквідаційна військова комісія і розрахункова утримується польським Урядом.
Ми заявили протест і требували конфінації для всього війська. На зібранні, де було 17 осіб, ми не загострювали справи, – більш різко і рішуче поставив справу [Борис] Савінков. В відповідь на протести військовий Міністр рішуче зазначив, що коли ми не приймаємо його пропозиції, то він може примінити для всієї кількости війська принципи інтернування, складаючи з себе всю відповідальність за все життя інтернованих.
Засідання скінчилось на тім, що порозуміння осягнуто не було. На другий день 30-го листопада о 4 годині п[аном] Начальником Панства був прийняти в аудієнції п[ан] [Станіслав] Стемповський і п[ан] [Генрик] Юзевський. На цій авдієнції дуже різко і рішуче справа була поставлена п[аном] [Генриком] Юзевським. Така ж була і відповідь п[ана] Маршала. Все мусе відбутись так, як було поставлено військовим Міністром на конференції, – він сам зробити нічого не може: проти иншого рішення Сейм, Уряд і громадська опінія.
Того ж дня відбулось засідання з участю п[анів] [Станіслава] Стемповського, [Генрика] Юзевського, [Всеволода] Дмитрієва, [Павла] Зайцева, проф[есора] [Отто] Ейхельмана і [Миколи] Ковалевського. Нарада винесла рішення – відкинути польську пропозицію і приложити всі сили до збереження армії в тій кількості, в якій вона перейшла Збруч.
Дозвольте, пане Міністре, висказати свій погляд на ті кроки, які негайно повинно було б вжити перед Польською Владою. Польський ультиматум ліквідує нашу армію, а з нею і нашу державність. Цього мотивувати не приходиться, позаяк це аксіома. Беручи на увагу все тяжке становище, в якім буде наша армія як інтернована, все катастрофічне становище апровізації в Польщі, я висловлююсь за рішуче категоричне відкинення польської пропозиції і за подачу такого ж рішучого ультиматума в формі меморандума Міністру закордонних справ. В цьому меморандумі, на мій погляд, повинна бути зазначена вся лояльність наша як союзників до останнього часу, наша допомога Польщі і поводження тієї ж Польщі, визване, правда, тяжким, але ж не безисходними умовами польської дійсности. Трудно допустити, щоб територія з 25-тимільйонним населенням не змогла б прогодувати за допомогою благодійних товариств 30 тис[яч] чоловік, що на ультиматум Польщі ми дивимось як на розрив, так краще цей розрив буде зроблений руками поляків і негайно, чим нами через болюче і медленне умирання. Поляки самі в персоні Міністра [Eustachy’я] Sapieh’и, [Jan’а] Dąbsk’ого не раз заявляли, що наш договір 21-го квітня існує, що союзні відносини продовжуються. Я правдиво скажу, не жду великих наслідків від цього, але ж це до решти виясне той туман, який остався після конференції, і дасть нам змогу указати всьому миру на поводження наших союзників.
Прийміть запевнення, пане Міністре, в глибокій до Вас пошані.
Леонід Михайлів
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 347. – Арк. 125-126.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 593-595.