Кость Мацієвич, лист Григорію Сидоренку, Бухарест, 4 береня 1920
Вельмишановний пане Посол.
Долучаю Вам при цьому листі копії останніх листів, одержаних мною від 1) п[ана] Головного Отамана, 2) Міністра закордонних справ, і 3) Прем’єр Міністра І[саака] П[рохоровича] Мазепи. З цих листів Ви одержите певні інформації того, що діється у нас на Україні і що роблять окремі наші групи для того, аби поставити нашу справу на більш певний грунт.
Документи остільки самі за себе говорять, що я нічого не можу додати до них, а тільки зверну Вашу увагу на деякі непорозуміння з фактами, які випливають з того, що сполучення Кам’янця, Могилева і Варшави не зовсім-то налагоджене і відстає від потреби, через те-то і виходить, що Симон Васильович уявляє собі, що [Ісаак] Мазепа вже у [Михайла] Омельяновича-Павленка, а він тим часом в Могилеві. Про заходи полк[овника] [Олександра] Удовиченка ще ніхто в Варшаві нічого не знає, і я їм ці вісті надсилаю зараз же з кур’єром, одночасно виїзжаючим до Вас. Розвідка наша в Могилеві і тут дала нам відомости, що на фронті Жмеринка – Бар – Вапнярка – Вінниця сил большевицьких майже немає і весь цей район дуже легко буде опанувати; на це будуть і зводитись зусилля [Олександра] Удовиченка і [Миколи] Шаповала.
Тепер дозвольте Вам коротенько подати новини наші румунські. Ми маємо тут завдання сформувати дивізію. Практично наш план зводиться до переводу сюди бригади [Антіна] Вариводи з Чехії і відповідної кількости полонених з Італії. Тоді ми будемо мати тут взірцеву дивізію міцну, аполітичну, добре озброєну і карну. Всі попередні розмови з Міністром чеським і італійським вже закінчені і мається одержана їми згода Урядів. Вчора ми мали розмову досить для нас втішну в Головному штабі, сьогодні я подаю ноту в цій справі румунському Уряду і сподіваюсь, що на протязі тижня справа закінчиться, людей почнуть везти, одведені будуть казерні і почнеться практична організація, озброєння і т[ому] п[одібне]. Особливу увагу я придаю санітарній організації, через те зверніть, прошу Вас, увагу д[окто]ра [Андрія] Окопенка на те, що нам би необхідно було б мати тут якогось поважного організатора цієї справи не тільки для нашої дивізії, яка певне буде мати завдання зайняти район: Тираспіль, Роздільна – Одеса, але й для всього цього району. Бо страшніше для нас не большевики, а пошести, які можуть геть викосити наше військо.
Політично теж наша справа стоїть не зле, хоча газети переповнені вістями про згоду з большевиками. Коли ця справа обговорювалася в Парляменті, то дехто з депутатів кричав «Vive l’Ukraine», але Президент припинив їх запитом: «При чому тут Україна?». Тим часом, серед депутатів вже склалася група, яка вносить запит з приводу нашого питання і підготовляє вотум Парляменту за визнання України і його Уряду, який представляє [Симон] Петлюра. Він користується тут великою повагою і симпатіями. Я розіслав депутатам спеціяльний мемуар в справі України, який освітлює питання з боку румунсько-польсько-українського союзу. Взагалі, маючи на увазі неминучий занепад у нас большевиків наші перспективи тепер кращі, як були торік, бо нема ні [Олександра] Колчака, ні [Антона] Денікіна, ні чужоземних військ на території України. Але що за руїна у нас там, страшенна безодня напастів і т[ому] п[одібне]. Ми одержуємо приватні листи від родин, і всі майже хоріли тифом.
Зверніть також увагу на настрій нашого громадянства і народу. Есерство гине, здоровий розум нації бере верх, і, якщо нас визнають, то все наше дворянство і буржуазія зразу стане до праці на українському грунті. Україна буде, і буде великою країною. Коли я був в Польщі у Варшаві, то наші поляки українці казали, що вони тільки чекають визнання для того, аби зараз же вернути «додому» і почати працювати для України.
Прошу мій лист і копії листів подати до відома послів в Празі і Берні.
Ваш Кость Мацієвич.
***
Друкується за оригіналом, машинопис з автографом, «PostScriptum» не надруковано/ ЦДАВО України Ф. 3581. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 26-27.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 546-547.