Микола Василько лист Симону Петлюрі, Відень, 26 серпня 1920
Відень, 26 серпня 1920
Високоповажний пане Президенте!
Я дозволяю собі скористуватися поворотом п[ана] Міністра [Андрія] Ніковського, який дає мені можливість, Високоповажний пане Президенте, певним шляхом переслати Вам листа, – аби після довгого часу надіслати безпосередне Вам, пане Президенте, до ласкавого відома принаймні коротенький доклад.
Пан Міністер [Андрій] Ніковський повідомив мене, що мій доклад зі Спа був предложений Вам, пане Президенте, з якого Ви, пане Президенте, ознайомилися з моїм обгрунтованням, щодо надзвичайно наглої потреби зміни нашого дипльоматичного представництва в Парижі.
Розвій зовнішньої політики з того часу зробив для нас Париж та Варшаву найважніщими дипльоматичними центрами. Не підлягає ніякому сумніву, що в цей час во Франції направлені всі надії на [Петра] Врангеля і що в особі останнього вбачають в Парижі символ можливого возстановлення єдиної великої Росії. Внаслідок цього, з боку французів напевне зроблені будуть спроби передати наше питання, як внутрішне питання Росії, [Петру] Врангелеві, подібно тому, як Англія ще в Спа гадала поставити наше питання до розпорядження московського Правительства Совітів. Париж зробить спроби вплинути в цьому напрямку і на Польщу. До того часу поки [Józef] Piłsudski буде в Варшаві Начальником Держави, я не сумніваюся в його лояльности в відношенню до нас і переконаний в тому, що все буде направлено до того, аби в відношенню Франції затримувалась заключена їм з Вами згода. Але якщо Польща й буде, як я сподіваюсь, лишитися для нас таким лояльним адвокатом, мусимо все ж ми й самі, як її клієнти, зробити що-небудь для того, аби улекшити роботу тим польським дипльоматам, які будуть працювати в напрямку [Józef’а] Piłsudsk’ого. Тому мусимо ми в Парижі мати своїми представниками таких осіб, котрі користувалися б симпатіями та довір’ям французів.
Завданням нашого дипльоматичного представництва в Парижі було б також довідатися від французів, що власне вони розуміють під тим, коли визнають Правительство [Петра] Врангеля як Правительство Южної Росії. Цілком зрозуміло, що рука в руку з цим мусимо хитро повести справу з самим [Петром] Врангелем, а для того ті цивільні особи, які будуть вести переговори з [Петром] Врангелем, мусять бути такі люде, які не мають ворожої марки в відношенню до федеративної Росії. Я рахую себе, по всій своїй дотеперішній діяльности, далеким від того, аби бути запідозреним в русофільстві. Але, звикший рахуватися завжди з дійсністю, мушу я тепер радити, – безумовно під застереженням нашого головного пункту: «незалежна та самостійна Україна» – уникати всього того, що [Петром] Врангелем та його сторонниками може бути зрозуміле як ворожій настрій проти Росії.
Пан Міністр [Андрій] Ніковський, як щира та чесна людина, – таким я пізнав його, – відповідно з дійсністю не скриватиме від Вас, які широкі кола захопила ворожнеча проти Вас за кордоном. Вас, як символ Української незалежности, ненавидять всі дійсні росіяне та вони ж клеплють на Вас як во Франції, так і в Англії (Чехословаччині, Сербії, Німеччині та инш[і]); як оден з великих людей нашого часу, які своєчасно зрозуміли трухлявість большовизму та мали відвагу, не зважаючи на [David’а] Lloyd George’а та инш[их], не злякатися жорсткого терору большовиків, являєтесь Ви, пане Президенте, для всіх лівих партій усього світу, які користуються большовизмом в Росії, аби посилаючись на нього (як на богатого вуйка), повсюди перевести політичний шантаж, – ще більш як реакціонером, ще більш після заключення згоди з Польщею, яка, на превеликий жаль всіх большовицьких прихильників, саме тепер добре провчила большовиків. Але тепер йде найсумніше: навіть вся наша інтелігенція за кордоном, а до того найбільша частина Ваших власних урядовців та нечисленна кількість осіб, які лише Вам зобов’язані своїм спокійним, матеріяльно забезпеченим положенням за кордоном, – інтригують та конспірують проти Вас. В зв’язку з ними, на жаль, стоїть ще й до цього часу перебуваючий у Відню член Директорії [Андрій] Макаренко. Всі Ваші неукраїнські вороги находять матеріял для агітації проти Вашої особи та Вашого Уряду в нечисленній українській пресі, яка отримала від Вас субсидії з державних коштів, та доносів всіх цих шкідливих елементів за кордоном.
Правду кажучи, я переконаний також, що в той момент, коли ці добродії побачать, що в Вашому розпорядженню знова на території України стоїть реальна сила, то, покаявшись, більша частина їх відмовиться від своєї шкідливої роботи, але до цього моменту принаймні необхідно видати розпорядження, аби не оден з членів Директорії тут за кордоном не виносив внутрішньої боротьби проти Вас перед очідипльоматії всього світу.
Я зробив в цьому відношенню наглу пропозицію Вашому пану Міністрові закордонних справ, і певний в тому, що й він поділяє мої думки. Його перебування тут у Відні було надзвичайно корисно: вже оден його візит до державного Канцлера [Karl’а] Renner’а та до польського посланника зробив гарне довготривале вражіння; далі, своїм докладом перед Українською колонією у Відні про внутрішнє положення на Вкраїні, про свої київські з часу панування большовиків вражіння та про свої особисті вражіння щодо тієї безпримірної популярности, якою Ви, Високоповажний пане Президенте, користуєтесь у широких масах українського населення во всьому краю, – залишив він довготривалий слід; з другого боку, через ясний та категоричний розвій своєї програми на конференції послів дав він лінію напрямку нашої зовнішньої політики, якої лінії до цього часу бракувало з огляду на відсутність більш як на протязі року особистого контакту голів місій з Міністром закордонних справ. Бажана була б також присутність п[ана] Міністра [Андрія] Ніковського в Парижі та Лондоні; таких европейськи вихованих українців закордон до цього часу мало ще бачив.
Що торкається мене, пане Президенте, то вірте моїм запевненням, що, поки Ви будете дарувати мене, а в цьому запевнив мене пан Міністр [Андрій] Ніковський, стіль почесним для мене Вашим довір’ям, буду я виконувати даваємі мені п[анами] Міністрами [Андрієм] Ніковським та [Христофором] Барановським доручення по моєму розумінню та совісти та завжди під провідною зіркою, що, по моєму переконанню, наш в цей час ідеал, – незалежна, самостійна Україна – буде осягнений лише тоді, як всі значні творчі сили України об’єднаються навколо символу нашого визволення – Вашої Особи, пане Президенте.
Зістаюся, пане Президенте, з глибоким поваженням.
Николай Василько
***
Друкується за оригіналом, рукопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 7. – Арк. 136-137.
Примірник Державної Канцелярії УНР, машинопис / Історія української дипломатії: перші кроки на міжнародній арені (1917 – 1924 рр.): документи і матеріали / Автор проекту І. Матяш. – К.: Вид-во гуманіст. л-ри, 2010. – С. 415-417.
Опубліковано
Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 524-527.