Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія / Анна Руська – королева… / Життя та діяльність Анни Руської в дзеркалі середньовічних документів

Анна Руська – королева Франції в світлі історичних джерел

Життя та діяльність Анни Руської в дзеркалі середньовічних документів

Луняк Євген

Джерельні свідчення наводяться далі в хронологічному порядку відповідно до життя та діяльності Анни Ярославни. Всі переклади зроблені автором, крім глоси з «Псалтиря Одальрика», яка наводиться за російським перекладом Олександра Назаренка й подається українською. В перекладах латинських текстів ХІ-ХІІ ст. залишено латинізовані варіанти власних імен, поряд з якими у квадратних дужках подано більш осучаснені. Поряд з перекладами латинських текстів подано їхні оригінальні відповідники. Французькі тексти ХVІ-ХVІІІ ст. подано без оригінального дублювання. Слова, якими в текстах позначено Анну, виділено курсивом.

З «Історії Російської» Василя Татищева, І пол. ХVІІІ ст.

Глоса на полях так званого «Псалтиря Одальрика» ХІ-ХІІ ст.

З «Вандомських анналів», початок ХІІ ст.

З хроніки монастиря святого Петра Живого в місті Сан, написаної ченцем Кларієм на поч. ХІІ ст.

З хроніки монастиря святого Петра Живого в місті Сан, написаної ченцем Кларієм на поч. ХІІ ст.

З «Житія Літберта Камбрезького [Ліетбертуса Камераценського]», кінець ХІ – початок ХІІ ст.

З «Історії Франкської» поч. ХІІ ст.

Лист папи Миколи ІІ до королеви Анни, 1059 р.

З хартії королеви Анни, виданої на честь заснування та утримання обителі святого Вінсента в Санлісі (1060 р.)

З листа Жерве (Гервазія), архієпископа Реймського, до папи Олександра ІІ, 1062 р.

Свідчення Гіберта, абата Ножанського, початок ХІІ ст.

З хроніки Гуго Флорийського «Теперішні справи королівства Франкського», початок ХІІ ст.

З праці Гуго Флорийського «Історія королівства Франкського», початок ХІІ ст.

Зразки підписів королеви Анни та згадки про неї у важливих державних документах 1050-1070-х рр.

З «Історії Російської» Василя Татищева,
І пол. ХVІІІ ст.

6540 (1032). Родилась дочь Ярославу. Война на югров. Ярослав строил города по Рси и за Днепром. В сем же году родилась Ярославу дщерь.

Татищев Василий. История Российская: В 3 т. Т.2. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – С.75.

Глоса на полях так званого «Псалтиря Одальрика» ХІ-ХІІ ст. (за російським перекладом Олександра Назаренка)

В літо по втіленню Слова [тобто від Різдва Христового] 1049-те, коли Генріх, король французький, відправив у Рабастію (Rabastia) шалонського єпископа Роже, по дочку короля тієї країни, на ім’я Анна, з якою він мав одружитися, настоятель Одальрик просив того єпископа, чи не зміг би той дізнатися, чи в тих краях знаходиться Херсонес, у якому, як пишуть, покоїться святий Климент, і чи до сих пір відступає море в день його народження та [до мощей] можна пройти пішки? Єпископ виконав це. Від короля тієї країни Оресклава (Oresclavus) він дізнався, що папа Юлій прибув [колись] до цієї області, де покоївся святий Климент, для боротьби з єресю, яка процвітала в тих краях. Коли, зробивши це, папа з тих країв відправився було назад, явився йому ангел Господень і сказав: «Не уходь, бо від Господа повелено тобі повернутися та перенести тіло святого Климента, яке до сих пір лежить у морі». Юлій [відповідав] йому: «Як я зроблю це, якщо море відступає лише в день його народження?» Ангел сказав йому: «Знаком того, що Господь наказав тобі повернутися, й буде море, що відступить перед тобою». Папа вирушив туди й переніс тіло святого Климента, поклав його на берег і побудував там церкву; потім, взявши від тіла [частину] мощей, увіз з собою до Рима. І трапилося так, що в той же день, у який римський народ зустрічав з найвеличнішими почестями принесені ним мощі, могила, залишена у морі, піднялася разом з дном над водами й зробився острів, на якому мешканці тієї землі побудували церкву і монастир. З тих пір до тієї церкви плавають на кораблях. Названий король Георгій Скав (Georgius Scavus) розповідав також шалонському єпископу, що у свій час він побував [там] і привіз звідти з собою голови святих Климента та Фіва, учня його, і поклав їх у місті Києві [Chion – мабуть, неправильно прочитане Chiou оригінала – Авт.], де їх шанують та їм поклоняються. І навіть показував ці голови згаданому єпископу.

Назаренко А.В. Гених І и Анна Ярославна // Древняя Русь в свете зарубежных источников: Учебное пособие для студентов вузов / М.В.Бибиков, Г.В.Глазырина, Т.Н.Джаксон и др. Под ред. Е.А.Мельниковой. – М.: Издательство корпорация «Логос», 1999. – С.353-354.

З «Вандомських анналів», початок ХІІ ст.

1051 рік. – Генрікус король франків жінку привів скіфку та руду.

Латинський оригінал

MLI. – Heinricus rex Francorum uxorem duxit Scythicam et rufam.

[Останнє слово можливо написано з помилкою. Цілком вірогідний його варіант ruſam (rusam), що саме по собі є синонімом відповідного слова. Обидва терміни «rufa» i «rusa» означають ознаки кольору в жіночому роді – червона, руда. Хоча не виключено, що під словом «rusa» хроніст розумів руське походження жінки. Пізніше ця теза наведена також у «Сен-Мексанській хроніці» середини ХІІ ст. Там вона подана у наступному вигляді.

Ainricus Rex Francorum duxit uxorem Scythicam et Rufiam [Russam].

Marchegay P., Mabille Em. Chroniques des églises d’Anjou. – P.: Renouard, 1869. – P.167; reproduit par la Chronique de Saint-Maixent, ibid. – Р.398. А також: Recueil des historiens des Gaules et de la France. Tome onzième, édité par des religieux bénédictins de la Congrégation de Saint-Maur. Nouvelle édition publiée sous la direction de M. Léopold Delisle [mêmes texte & pagination], Paris, Victor Palmé, 1876. – Р.219.

З хроніки монастиря святого Петра Живого в місті Сан, написаної ченцем Кларієм на поч. ХІІ ст.

Тим часом [в хроніці ця стаття занотована між 1046 і 1047 рр.], відправив король Генрікус Вальтерія, єпископа Мельденського [Готьє, єпископа з Мо] та Васцеліна де Шалінако [Госцелін де Шоні або де Шаліньяк] разом з іншими у якесь королівство до правителя грецького, який звався Герискло [очевидно, перекручене Ярослав], з землі руської, щоб віддав той йому свою дочку за дружину. Після того з багатьма дарами та з дочкою вони повернулися до Франції.

Латинський оригінал

Tempore illo, misit rex Hainricus Walterium, Meldensem episcopum, et Wascelinum de Chalinaco, cum aliis ad quemdam regem in fibus Greciae, qui vocabatur Gerisclo, de terra Russie, ut sibi daret filiam suam in uxorem. Quos ille cum pluribus donis, et cum filia remisit in Francia.

Chronicon Sancti Petri Vivi Senonensis // Bibliotheque historique de L’YONNE ou Collection de legends, chroniques et documents divers pour server a l’histoire des differentes contrees qui forment aujourd’hui ce department. – Tome II. – Auxerre: Perriquet et Rouille, imprimeurs de la societe; Paris: Didron, 1863. – Р.506.

З хроніки монастиря святого Петра Живого в місті Сан, написаної ченцем Кларієм на поч. ХІІ ст.

Року 1060 помер король Генрікус. Його останньою турботою стали справи абатства Святого Петра, яке підтримував і батько його Ротбертус [Роберт]. Після того, як король Генрікус помер у таборі поблизу Віктріакума [Вітрі], в Бієрії, та був похований у базиліці Святого Дионісія, Родульфус [Рауль], граф, близький родич цього короля, одружився з його жінкою проти закону та звичаїв, за що був відлучений від церкви. Балдуїнус [Балдуїн] же насправді, граф Фландрський, короля маленького Філіппуса виховував і Францією керував.

Латинський оригінал

Anno MLX, obiit rex Hainricus. Hic regale praeceptum fecit de abbatae rebus Sancti-Petri, sicut fecerat et pater ejus Rotbertus. Mortuo autem Hainrico rege apud Victriacum castrum, in Bieria, et sepulto in basilica Sancti-Dionsii, Rodulfus, comes, consanguineus ejusdem regis, duxit uxorem in conjugio contra jus et fas, unde fuit excommunicatus. Balduinus vero, comes Flandrensis, regem parvulum, Philippum, aluit, et Franciam gubernavit.

Chronicon Sancti Petri Vivi Senonensis // Bibliotheque historique de L’YONNE ou Collection de legends, chroniques et documents divers pour server a l’histoire des differentes contrees qui forment aujourd’hui ce department. – Tome II. – Auxerre: Perriquet et Rouille, imprimeurs de la societe; Paris: Didron, 1863. – Р.507.

З «Житія Літберта Камбрезького [Ліетбертуса Камераценського]», кінець ХІ – початок ХІІ ст.

XVIIII. Королівством Франкським правив король Генрікус, муж сильний зброєю та королівства, яке він тримав, достойний. Оскільки за років квітучої юності ні з ким він не пов’язав себе шлюбними узами, то дочку з роду руського короля франкська знать йому запропонувала. Послушник Камераценський [Камбрезький], висвячений у майбутньому на єпископа, бо того чоловіка добре знали й шанували, був тут, маючи також важливу причину. Це відбувалося тоді, коли наречена й собі готувалася до шлюбу, час тих урочистостей королівським благословенням, а також і висвяченням відмічений. На цьому королівському вінчанні господар наш єпископ Ліетбертус Камераценський був присутній і висвячений перед ним.

ХХ. Короля Франції поєднали тілесно з його нареченою, господаря Літбертуса Камераценського висвятили на єпископа, державне та духовне звелися до купи, всіх свята поєднала церква. Тож ця подружня пара отримала не стільки святість, скільки щастя. Вона через плоть народила на світ нащадків та створила паросток освяченого роду. Десь панує розпуста. Тут – цнотливість. Нехай буде, як казав апостол: « Заповідаю, ви єдиному мужу віддавайте чисту діву в ім’я Христа». З таким стражданням вона народжує дітей, які оспівані другим народженням через воду та дух святий. Король франків отримав дочку царя земного, господар наш і керівник Ліетбертус пов’язав себе з царем над царями Христом».

Латинський оригінал

XVIIII. Regnum Francorum rex regebat Heinricus, vir armis strenuus et regno, quod tenebat, dignus. Qui juvenili florens elate nullius adhuc copulae subierat conubium, sed Rusciorum gentis regis filiam Francorum nobilitas ei parabat. Audiens Cameracensis episcopi consecrationem futuram, quoniam videre virum diu praeoptaverat, interfuit, acturus quoque sui negotii causam. Petit, ut sponsa, quae sibi parabatur, in eodem conventu benediceretur regalique consecratione pariter insigniretur. Huic regiae consecrationi domnus noster Lietbertus Cameracensis episcopus interfuit et praefuit.

XX. Regi Francorum conjungitur carnalis sponsa, domno Lietberto Cameracensium pontifici, regio et sacerdotali cubiculario, sancta committitur ecclesia. Sed haec copula quanto sanctior, tanto melior. Illa subolem procreat carnalem, ista generat adoptionis sanctam progeniem. Illa corruptionis. Ista virginitatis. Sic enim ait apostolus: “Despondi vos uni viro virginem castam exhibere Christo”. Illam dolore parit filios, ista cantans renasci facit ex aqua et spiritu sancto. Regi Francorum ducitur filia regis terreni, domino nostro praesuli Lietberto committitur sponsa regis regum Christi.

Vita Lietberti episcopi Cameracensis // Monumenta Germaniae historica. Scriptorum. Tomus 30-Part 2, Supplementa tomorum I-XXV. 1934. – Р.850.

З «Історії Франкської» поч. ХІІ ст.

Року 1044 по втіленню Слова… Того року Магільда королева померла… Він [Генріх І – Є.Л.], поховавши королеву Магільду, одружився знову, очевидно з дочкою Юрислохта [Ярослава – пізніша примітка], короля Руського, на ім’я Анна, яка народила йому трьох синів: Філіппуса, Гуго та Ротбертуса. З цих, Ротбертус помер в дитинстві. Гуго отримав у дар графство Вірманденське [Вермандуа] від брата свого Філіппуса, який став уже королем.

Енрікус же, який 27 років після смерті батька королівством Франкським вправно керував, помер у Вітриакумі [Вітрі], року втілення Слова 1059; залишивши все королівство Франкське своєму синові, якого перед своєю смертю в місті Ремесі [Реймсі] помазав на царство з великими почестями… Після смерті короля, королева Анна Родульфуса графа взяла собі за чоловіка. Коли він помер, на рідну землю повернулася.

Латинський оригінал

Anno MXLIV incarnate Verbi… Quo anno Mahildis Regina obit… Qui post Mahildis Reginae humationem, accepit aliam conjugem, videlicet filiam Jurisloht [Jeroslas] Regis Russorum, nomine Annam; quae ei genuit tres filios, Philippum, Hugonem, Rotbertum. Quorum Rotbertus puer obit. Hugo postea donates est Comitatu Virmandensium a fratre suo Philippo jam Rege…

Ainricus ergo, per XXVII annos post obitum patris regne Francorum strenue gubernator, Vitriaci defungitur, anno incarnati Verbi MLIX; relinquens regnum totius Franciae Philippo suo filio, quem ante obitum suum Remis civitate in Regem ungi cum magna fecerat ambitione… Rege defunct, Regina Anna Rodulfum Comitem in conjugio accepit. Quo mortuo, nativum repetiit solum.

Ex Historiae Francicae // Monumenta Germaniae historica. Inde ab anno Christi quincentesimo usque ad annum millesimum et quingentesimum. Scriptorum. Tomus 26. – Leipzig: Verlag Karl W.Hiersemann, 1925. – P.61.

Лист папи Миколи ІІ до королеви Анни, 1059 р.

Миколай єпископ, раб рабів Божих, славній королеві з привітанням та апостольским благословенням. Боже, творець всемогутній, ти по добрій волі своїй милістю нас обдаровуєш, яка нами рухає; знаємо, що з жіночої груді чоловічого благочестя міцний стовбур виростає. Ось дійшло до вух наших, найпрекрасніша дочко, що милістю своєю нужденних щедро та подарунками побожно обдаровуєш, якнайсамовідданіше молитви старанно до Бога звертаєш, на тиск грубості силою смиренності відповідаєш, а також про інші добрі справи, за які вчетверо тобі воздасться, обов’язком королівським на тебе покладені, клопочешся. Закликаємо також, щоб ти, яку Бог надихнув одного разу до діяльності, що йдеш своєю стежиною, як і найнепереможніший чоловік твій, син наш всевладний, побожністю та справедливістю при володарюванні керувалася, церковним основам підтримку надавала. Хіба не красномовство Авігеї нерозмного Навала від гнівного меча Давидового неушкодженим зберегло, так само, як і самопожертва твоя, за яку від найрозумнішого мужа твого божественного отримуєш погляди вдячні? Тож хай нарешті ті, кого ти істинно любиш, якщо вони так служать Богу, благочестиву підтримку від тебе отримають. Інакше кажучи, ті жінки, що чоловіку були своєму вручені, приєднатися з любов’ю до нього повинні, стати тим вмістилищем, якщо можна так сказати, яке належить тілесному коханню; адже золото людських душ, що в них приховане, хіба не заслуговує на їхню увагу? Ми зберігаємо, таким чином, апостольський скарб цей в глечиках глиняних. Люди, звичайно, ту річ так сильно цінують, яку черви пожирають в могилах; завзято відкидаючи те, що безсмертна Слава хранить на небесах. До плоті, зазвичай, вони любов свою звертають, яку Давид зневажав, кажучи з посміхом: «Який славний був сьогодні Цар Ізраїльський, оголивший себе перед очима рабів своїх, коли він роздягається догола, то подібний до одного з блазнів»! Тож, яка користь, печаль свою лише на єдину плоть людині виливати, адже кожне тіло приречене на покарання. Якій дрібній речі вона підкоряється: ось Мелхола, дочка Саулова, не мала сина аж до дня смерті своєї. Ти ж навпаки, славна дочко, плідності божественний дар маєш та найкращі паростки на світ виводиш, вигодовуючи молоком дитинства початок, як творця свого любов’ю людина живиться. Отож, від тебе діти найголовнішому навчаються, що вони є шляхетними людьми, для королівського престолу народженими, та в лоно церкви просторе прийнятими через духа святого в другому народженні. Не жадай майна накопичувати по праву, але скарб справжньої мудрості старанно примножуй. Так, королева Савська прийшла не шукати багатства, але слухати мудрість Соломонову. Така основа сама собою не приходить, але велике багатство може принести. Ти також, дочко, божественного повеління маєш слухатися, мудрість зберігаючи; щоб бути достойною спасіння душі своєї та влади над землями, якими володієш, і від царювання тимчасового до царства небесного перейти.

Латинський оригінал

Nicolaus episcopus, servus servorum Dei, gloriosae reginae salutem et apostolicam benedictionem. Bonae voluntatis auctori omnipotenti Deo dignas gratias agamus, quia in foemineo pectore virile vivere virtutum robur audimus. Pervenit quippe ad aures nostras, praecellentissima filia, serenitatem tuam indigentibus munificentia piae liberallitatis affluere, devotissimae orationis studiis insudare, pro violenter oppressis vim districtionis exercere, caeterisque bonis operibus, in quantum tibi competit, officium regiae dignitatis implore. Hortamur igitur ut eum, quem Deo inspirante semel ingressa es, tramitem teneas: invictissimumque virum tuum, filium nostrum regem, ad pietatis aequitatisque gubernacula moderanda, statumque ecclesiae retinendum provocare contendas. Si enim eloquentia Abigail stultum Nabal ab irascentis David gladio servavit illaesum, quanto magis sancta devotio tua prudentissimum virum tuum divinis reddet obtutibus gratiosum? Sic denique eum vere diligis, si servare quae Dei sunt, piis exhortationibus facis. Alioquin quo pacto viros suos illae conjuges amare credantur, quae in eis capsas, ut ita loquar, corporum diligent; sed animarum aurum, quod in eis reconditur, non attendunt? Habemus enim juxta apostolum thesaurum istum in vasis fictilibus. Quae nimirum hoc dumtaxat amplectuntur, quod vermes devorant in sepulchris; illud vesane despiciunt, cui immarcescibilis Gloria servatur in coelis. In carne quippe amorem suum illa constituerat, quae David se despicienti ironica insultatione dicebat: “Quam gloriosus fuit hodie Rex Israel, discooperiens se ante oculos servorum suorum, et nudatus est quasi nudetur unus ex scurris!” Quae profecto quia desiderium suum in sola carne posuerat, carnis fructu debita est animadversione privata. Unde paulo post subjungit: igitur Michol filiae Saul, non est natus filius usque ad diem mortis suae. Tu autem, gloriosa filia, quia foecunditatis donum divinitus meruisti, sic clarissimam instrue sobolem, ut inter ipsa lactantis infantiae rudimenta ad creatoris sui nutriatur amorem. Per te igitur discant cui potissimum debeant, et quod in regalis aulae solio sunt nobiles geniti, et quod in ecclesiae gremio longe nobilius per sancti spiritus gratiam sunt renati. Noli aliquando pecuniam praeferre justitiae, sed thesaurum verae sapientiae inhianter acquire. Regina quippe Saba venit non videre divitas, sed audire sapientiam Salomonis. Qua stamen ipsa non petiit, copiosius reportavit. Tu etiam, filia, divinis obediendo mandatis, sapientiam posside; ut merearis ad salute animae tuae et terrenis competenter affluere, et de transitiorii regni culmine ad coeleste transire.

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.11-12.

З хартії королеви Анни, виданої на честь заснування та утримання обителі святого Вінсента в Санлісі (1060 р.)

Відомо всім святої Церкви синам, що всесвіт наш творцем всього зроблений з усіма прикрасами та через найсвятіший шлюб єдиного свого Бога-отця створений, який є не лише прародителем всього, але й сам народження в поєднанні зі Святим Духом собі нареченої здійснив; як він про це у пісні пісень тій нареченій сказав: «Я прийшов з Лівану, прийшов, а ти уквітчайся вінцем взятим з вершин гори Аман, з маківок гір Сенір і Гермон». Тому я, Анна, прислухавшись до серця, зваживши добрі думки та добрі наміри, а також згадавши те, що написано в святому писанні: «Блаженні ті, хто на трапезі агнцями будуть», та те, що сама Христова наречена в іншому місці возвістила: «Ті, хто проповідуватимь мене, життя вічне матимуть», зваживши, таким чином, ті насолоди, які мають люди, що досягли блаженства життя вічного, та те, що радило серце моє зробити, щоб до Христа наблизитись і з ним поєднатися, на честь святої Трійці та благочестивої Богородиці Марії і предвічного Господа та святого Вінсента, мученика Христового, для якого я збираюся зробити це та присвятити йому, а також передати в дар майно своє особисте та те, що в шлюбі Генрікус король, чоловік мій, мені дав, яке з великої ласки сина мого Філіппуса, Божою милістю короля, та за підтримки всіх найвидатніших людей його королівства, я жертвую…

Латинський оригінал

Notum est omnibus sanctae Ecclesiae filiis, quoniam universitatis creator omnia ad ornatum compositionemque sacratissimarum nuptiarum unigeniti sui Deus pater condidit, nec solum genitor, sed et ipse genitus concordia Sancti Spiritus sibi sponsam aptavit; sicut ipse in canticis canticorum eidem sponsae dixit: “Veni de Libano, veni, et coronaberis de capite Amana, de vertice Sanir et Hermon”. Ego autem Anna corde intelligens, mente pertractans tantam pulchritudinem, tantumque decus, atque recolens illud quod scriptum est: “Beati, qui ad coenam agni vocati sunt”, et quod ipsa Christi sponsa alias dicit: “Qui elucidant me, vitam aeternam habebunt”, deliberavi apud me, quomodo illarum epularum, illiusque beatitudinis ac vitae aeternae particeps existere possem: cumque demum sublevatum esset cor meum ad fabricandam Christo adjuncta est, connecti voluissem, in honore sanctae Trinitatis et piae Dei genitricis Mariae et praecursoris Domini et sancti Vincenti martyris Christo eam fabricari et dedicare praecepi, atque dans deputavi ibi de facultatibus meis et de his, quae in matrimonio Henricus rex conjux meus mihi dederat. Quae omnia favore filii mei Philippi Dei gratia regis, et omnium optimatum sui regni concilio attitulari concedo…

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.16-18.

З листа Жерве (Гервазія), архієпископа Реймського, до папи Олександра ІІ, 1062 р.

Господареві та батькові Олександру, святого апостольського престолу понтифікові, Гервазіус, милістю Божою Ремеський [Реймський] архієпископ, світу цього бурхливого церкви Божої старанному управителю, а також врат вічних блаженства счастливого хранителю, пише. Королівство наше в немалому сум’ятті перебуває. Бо королева наша за графа Родульфуса заміж вийшла, через що король наш дуже страждає. Опікуни також це тяжко переносять. Через цю причину мені така велика печаль їхньою нерозумністю зроблена. Бо, як на мене, це місце, що мало б бути сповненим щедрот, через палке бажання може до біди бути доведене… Від імені дружини справжньої графа Радульфуса, яка вас молить про батьківську допомогу, бо чоловіком була несправедливо залишена, звертаюся, і вирішити це діло вас благаємо…

Латинський оригінал

Domino et patri Alexandro sanctae apostoliquae sedis Pontifici, Gervasius gratia Dei Remorum archiepiscopus, inter mundi hujus fluctus ecclesiam Dei naviter gubernare, atque ad portum aeternae beatitudinis feliciter pervenire. Regnum nostrum non mediocriter conturbatum est. Regina enim nostra comiti Rodulpho nupsit, quod factum Rex noster quam maxime dolet. At custodes ipsius non aeque graviter ferunt. Qua de causa me quoque moeror non modicus affecit, quippe cum mihi hac vice comlendi facultas non sit, quod ardenti desiderio proposueram… De uxore vero comitis Radulphi, quae vestrae conquesta est paternitati, se a viro injuria esse dimissam, id vobis notum esse volumus…

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.31-32.

Свідчення Гіберта, абата Ножанського,
початок ХІІ ст.

Радульфус…, що Генрікуса короля дружину, Філіппуса також короля матір, за жінку після чоловікової смерті взяв.

Латинський оригінал

Radulphus… quod Henrici regis uxorem, Philippi itidem regis matrem, in conjugio post mariti decessum habuerit.

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.ХV.

З хроніки Гуго Флорийського «Теперішні справи королівства Франкського», початок ХІІ ст.

Король взяв собі за жінку Анну, дочку короля русів [мається також редакція хроніки, де вказано: Цей король, що відзначався миролюбністю, взяв собі жінку на ім’я Анна, дочку Георгіуса Склавина, короля Русі], від якої мав, як відомо, трьох синів: Філіппуса, Гуго та Ротбертуса, який помер ще дитиною… Року втілення Господнього 1058 [1059], король Генрікус коронував свого сина Філіппуса у семирічному віці завдяки архієпископу Гервазію у Ремесі [Реймсі] в день П’ятидесятниці у присутності дванадцяти архієпископів і єпископів та великого числа абатів з Франції, Бургундії та Аквітанії… Наступного року король Генрікус помер і був похований у монастирі Святого Дионісія. Він довірив Балдуїнусу, графу Фландрії, мужу, що довів свою вірність і порядність, опіку над своїм сином, королем Філіппусом, який не був ще дорослим. Філіппус посів королівство Франкське року втілення Господнього 1059 й правив близько 40 років. Його мати Анна після смерті Генрікуса вийшла заміж вдруге за Родульфуса графа, людину шляхетну та доблесну.

Латинський оригінал

Rex etiam accepit in coniugium filliam regis Russorum Annam [Hic rex, pacato sibi regno, uxorem duxit nomine Annam, filiam Georgii Sclavi, regis Rutiorum. ], quae ei tres genuit filios, Philippum videlicet, Hugonem atque Rotbertum, quorum Rotbertus inmatura morte decessit… Rex autem Henricus anno incarnacionis Dominicae 1058 [1059] Philippum filium suum duodennem consecrari fecit die Pentecostes Remis a Gervasio archiepiscopo, astantibus viginti duobus Franciae, Burgundiae et Aquitaniae archiepiscopis et episcopis et abbatibus multis… Sequenti vero anno defunctus est rex sepedictus Henricus, et apud Sanctum Dyonisium tumulatus, relinquens filio suo regi Philippo nondam adulto tutorem comitem Flandrensium Balduinum, virum sibi fidelissimum et honestum. Philippus igitur regnum assecutus est Francorum anno incarnacionis Divinae 1059, regnavitque annis ferme 40. Cuius mater Anna, Henrici relicta, nupsit Rodulfo comiti, viro nobili et generoso.

Hugonis liber qui modernuorum regum francorum continent actus // Monumenta Germaniae historica. Inde ab anno Christi quincentesimo usque ad annum millesimum et quingentesimum. Scriptorum. Tomus 9. – Leipzig: Verlag Karl W.Hiersemann, 1925. – P.388-389.

З праці Гуго Флорийського «Історія королівства Франкського», початок ХІІ ст.

Він [король Генріх] від Анни, дочки короля руського на ім’я Булесклот, мав Філіппуса короля та Гуго Великого, пізнішого графа Вірманденського [Вермандуа].

Латинський оригінал

Hic ex Anna, filia regis Russie nomine Bullesclot, genuit Philippum regem et Huqonem Magnum, Virmandensem postea comitem.

Historia regum francorum monasterii Sancti Dionysii // Monumenta Germaniae historica. Inde ab anno Christi quincentesimo usque ad annum millesimum et quingentesimum. Scriptorum. Tomus 9. – Leipzig: Verlag Karl W.Hiersemann, 1925. – P.404.

Зразки підписів королеви Анни та згадки про неї у важливих державних документах 1050-1070-х рр.

Диплом Генріха І, виданий монастирю
Сен-Мор де Фоссе (12 липня 1058 р.)

з доброї волі моєї дружини Анни – [annuente mea conjuge Anna]

Диплом Генріха І, виданий абатству Аснон (5 серпня 1058 р.)

П[ідпис] А[нни] королеви – [S[ignum] A[nnae] reginae]

Диплом Генріха І, виданий монастирю в Турнусі (23 травня 1059 р.)

а також дружини моєї Анни – [conjugisque meae Annae]

Диплом Генріха І, виданий Куломбському абатству (1059 р.)

П[ідпис] Анни королеви, дружини його – [S[ignum] Annae reginae uxoris ejus]

Диплом Генріха І, виданий обителі
святого Мартина на Полях (1060 р.)

а також дружини моєї – [conjugisque meae]

П[ідпис] А[нни] королеви – [S[ignum] A[nnae] reginae]

Диплом Філіппа І, виданий монастирю в Турнусі (1060 р.)

також матері моєї Анни – [genitricisque meae Annae]

Диплом Філіппа І, виданий монастирю святого Дионісія (1060 р.), єдиний документ, у якому позначено ім’я королеви не Анна, а Агна

через посередництво матері моєї А[нни] – [per interventum matris meae A[nnae]]

Підпис Агни королеви – [Signum Agnae reginae]

Диплом Філіппа І, виданий обителі
святого Никасія Реймського (14 травня 1061 р.)

Матері нашої Анни – [Matris nostrae Annae]

Підпис Анни королеви – [Signum Annae reginae]

Диплом Філіппа І, виданий монастирю
святого Петра Шартрського (1062 р.)

Філіпп король разом з королевою матір’ю своєю – [Philippus rex cum Regina matre sua]

Диплом Філіппа І, виданий Суассонському абатству
святого Кріспіна (1063 р.)

Диплом Філіппа І, виданий Суассонському абатству святого Кріспіна (1063 р.)

Диплом Філіппа І, виданий обителі
святого Вінсента в Санлісі (1069 р.)

який мати моя, на ім’я Анна, що від божественного натхнення лагідністю відзначилася – [quod mater mea nomine Anna, divina inspirante clementia cumpuncta]

Хартія Рауля, графа де Валуа, де Крепі, д’Ам’єн та ін., видана церкві святої Марії Ам’єнської (1069 р.)

також дружини моєї Анни – [atque uxoris meae Annae]

Анна дружина його – [Anna uxor ejus]

Хартія Філіппа І, видана монастирю
Нотр-Дам де Понлевуа (1075 р.)

Підпис Анни, матері Філіппа короля – [Signum Annae matris Philippi Regis]

Labanoff de Rostoff, Alexandre. Recueil de pièces historiques sur la reine Anne ou Agnès, épouse de Henri I-er, roi de France, et fille de Iarosslaf I-er, grand duc de Russie. – Paris: Typographie de Firmin Didot, 1825. – P.1-41.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 5628

Модифіковано : 18.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.