Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Резюме (укр.)

Ясь Олексій

У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання ХІХ – 80-х років ХХ ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, в т. ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романових. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Миколи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В’ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів.