Жіночі долі у трагедіях Вільяма Шекспіра
Зіньчук Ігор
Справжня вершина творчості Шекспіра – його трагедії. Вони вражають титанічною силою пристрастей і характерів, глибоко закладених в них ідей, поєднанням яскравих рис своєї епохи і загальнолюдських проблем. Все це дозволяє невмирущим та безцінним творам знаходити нове життя у всі подальші епохи. Шекспір створює напружено драматичне і поетично натхнене бачення життя. Кожна п’єса являє собою світ у мініатюрі: вона дає картину не фрагмента дійсності, не окремих сфер її, а саме цілого світу.
Трагедії Шекспіра зображають не тільки загибель і падіння особи. Героїні цих творів – незвичайні люди, наділені титанічними душевними силами. Вони помиляються, падають, скоюють фатальні помилки, та все ж, якщо вони не завжди викликають співчуття, то, безумовно, викликають інтерес. У них є такі людські якості і сили, які не можуть не привернути до них уваги читача, хоча б частково. Трагедії розкривають нам недосконалість людей, їх помилки і злочини, загальне враження, що залишається ними, не є похмурим. Це пояснюється тим, що навіть в самому падінні своєму вони зберігають гідність. Шекспір прагне спонукати не стільки до етичної думки про своїх героїнь, скільки наблизити нас до розуміння природи людини, незалежно від того, чи дотримується глядач релігійної моралі чи є вільнодумним і не скутий ніякою системою догматичних норм.
У творчості генія виявляється прихована віра в людину, яка лежить в основі навіть тих творів Шекспіра, в яких люди проявляють себе не з кращого. Усвідомлення не тільки сили, але і краси людини пронизує всю творчість митця.
Творчість Шекспіра пройнята антифеодальною спрямованістю і прославлянням молодої любові. Але якщо в комедіях любов здолає всі перешкоди, то у трагедіях – це зіткнення призводить до трагічного результату. Трагедіям великого драматурга притамання багатогранна гама людських почуттів. Але у його творах головне – віра в людину .
Майстер художнього слова використовує у своїй творчості старовинні легенди, яким надає нового, актуального звучання та змісту. Прекрасно показане пробудження совісті в душах персонажів. Ще сильніше звучить у його творчості – тема справедливої відплати.
Шекспір захоплювався поетизацією мови героїнь іноді навіть в збиток дії п’єс. Зрілість його генія виявилася в тому органічному поєднанні драматизму і поетичності, яка характерна для трагічних шедеврів Шекспіра. Автор завжди любив змальовувати думки своїх героїнь поетичними образами. Монологи дійових осіб справляють таке враження, що драматизм ситуації одержує рівноцінний вираз в мові величезної поетичної майстерності.
Жінки у творах великого драматурга – вольові, сильні, рішучі натури, які намагаються протистояти невблаганним життєвим обставинам і не зламатися у вирі жорстокої долі. У трагедіях драматурга відчуваємо надзвичайну напругу почуттів та пристрастей. Їм притаманна надзвичайна колоритність, експресивність, образність, глибокий, інколи всеохоплюючий трагізм, який проходить лейтмотивом у сюжеті трагедій. Трагедії Шекспіра створені на широкому соціальному тлі.
З неперевершеною майстерністю художнього слова автор змальовує складні, суперечливі характери своїх героїнь, які діють під впливом внутрішніх переживань та емоцій. Головною рушійною силою їх існування є велике всеохоплююче почуття ненависті, любові, бажання помсти, заради якого вони готові на будь-які необдумані вчинки.
Цілісність і сила характеру відрізняє шекспірівських героїнь, які особливо чарівні у своєму коханні, стійкі у життєвій боротьбі, чуттєві і дотепні у пристрастях.
Важливо зазначити, що образи жінок-персонажів в трагедіях та поемах В. Шекспіра дослідники класифікують наступним чином:
Жертви. До таких образів можна сміливо віднести Дездемону в трагедії «Отелло», Офелію та Гертруду – в творі «Гамлет», для таких образів характерна замкнутість, їм важко вистояти перед проблемами та злочинами оточуючого світу, це – дуже вразливі, чуттєві натури, які сильно переживають під впливом емоцій. Вони, як правило дуже сильно прив’язані до своїх близьких та коханих людей і не здатні кинути виклик трагічним обставинам долі або умовностям сучасно їм суспільства.
Протагоністи – Джульєтта та інші – навпаки, сміливо кидають виклик всім умовностям, заради відстоювання своїх найпотаємніших почуттів і прагнень. Вони здатні протистояти сімейній ворожнечі, чинити помсту та інші вчинки, які суперечать нормам та правилам тогочасної дійсності.
Пристосуванці, як видно із самого терміну, такі персонажі вважають за необхідне і краще пристосуватися до існуючих у суспільстві та світі, що їх оточує ніж змінювати його відповідно до душевних прагнень та поривів .
Шекспір створив безсмертні твори, в яких людство ось вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Великий майстер розкриття характерів, з незвичайною силою показав трагедії життя. Він відобразив усі грані цього складного процесу. У його творах перед читачем з’являються як люди, ще схильні жити по старому, так і ті, хто скинув пута застарілої моральності, і ті, хто розуміє, що людська свобода аж ніяк не дає права будувати своє благополуччя на нещастях інших . Героїні п’єс Шекспіра – люди саме такого складу. Їм притаманні нестримні пристрасті, могутня воля, безмірні бажання. Усі вони – видатні натури. Характер кожної героїні виявляється з незвичайною ясністю і повнотою. Вона сама визначає свою долю, вибираючи в житті той чи інший шлях.
Однак, доцільно наголосити, що у Шекспіра немає ідеальних образів своїх героїнь. Він бачив і відображав у створених ним образах складність людської природи. Як і сучасники драматурга, його герої переживають сильні емоційні пориви у тому числі слабості, омани, помилки і навіть злочини. У Шекспіра був великий дар бачити протиріччя, що властиві людям. Саме це і зробило його драматургом. При цьому він не дивитися на поведінку своїх героїв та героїнь з точки зору строгої моралі. Шекспір чітко зображав зло і добро, але при цьому не впадав у повчальність.
Читаючи п’єси Шекспіра, читачі, щоправда, часто стикаються з тим, як персонажі міркують на теми моралі, дають оцінку різним явищам, насамперед поведінці один одного.
Думка Шекспіра розчинена в образах і ситуаціях його п’єс, і він зумів так повно, усебічно розкрити характери й обставини, що картини, створені ним, багаті і складні, як сама дійсність. Ось чому, коли пропонуються тлумачення п’єс Шекспіра, то вони так само різноманітні, а часом і суперечливі, як думки різних людей про дійсність.
Через поетичність творчості Шекспір прагне подолати в читачеві поверхневу цікавість до того, що відбудеться в п’єсі, і, проникнувши в його душу, порушити ту силу уяви, яка допомагає людині побачити світ кращим, ніж тоді, коли вона дивиться на нього тільки з раціональною практичною метою. Зазначена особливість творів Шекспіра зберігається і понині. Чи читаємо ми його п’єси, чи дивимося на сцені, наше сприйняття не обмежується знайомством з подіями і героями. У нас виникає незбагненне відчуття всієї повноти життя, ми, ніби, піднімаємося на висоту, з якої відкривається те, що в повсякденності від нас приховане.
Час минає, а твори Шекспіра залишаються надзвичайно актуальними і все більше входять в культурний побут людства. Уже через сто років після смерті він був визнаний класиком, а його твори назавжди увійшли до золотої скарбниці світової літератури.
Усвідомлюючи справжнє значення творчості Шекспіра, кожне покоління читачів по-новому осмислюватиме для себе його твори, по-новому тлумачитиме їх. Усе більше розкриватимуться глибокі думки, закладені Шекспіром у його безсмертні трагедії.
Використані джерела
2. Пінський Л.Е. Шекспір. Основні початки драматургії. – К., 1991.
3. Sarah Wener Shekspeare and feminist Performance», London, 2001
4. Мальцев В.Г. Художня література. К.: Освіта, 1996. – 319 с
5. Шведов Ю.Ф. Эволюция шекспировской трагедии. – М.«Искусство», 1975.
29.07.2010