«Народ-військо»: полково-сотенна система
Вирський Д.С.
Основою державної організації Козацької України стала полково-сотенна система, запровадження якої на Кременчуччині проходило за умов переважної підтримки місцевого населення. Найнижчим військовим підрозділом козацької армії був курінь, відповідник давнього десятка, до якого входило від 10-20 до 30-40 вояків певного хутора, села (групи сіл) чи частини містечка або міста. Очолював курінь виборний курінний отаман, а місцевою громадою, яка споряджала на війну даний козацький загін, у селах керував виборний війт (отаман) [33]. Курені об’єднувалися у вищу військову, а водночас і адміністративно-територіальну одиницю – сотню, якою командував призначений полковником (рідше обраний сотнянами) сотник (символом його влади була корогва – сотенний прапор). Він резидував разом із сотенною старшиною (осавулом, писарем і хорунжим) у сотенному містечку [34]. Цивільними справами відав городовий отаман у співробітництві з органами міщанського самоврядування. У місті також обов’язково були сторожі (польові, баштові, брамні, пляцові тощо), які виконували поліцейські обов’язки.
Утримувалась сотенна адміністрація за рахунок експлуатації «рангових» маєтностей (на Кременчуччині не фіксуються), місцевих податків та святкових зборів т.зв. «ральців» та «поклонів» – нерегламентованих подарунків, що часом набували форм хабара. На сотника йшли також певні ярмаркові збори [35]. Менш значні місцеві урядовці могли служити і єдино за персональне звільнення від податків.
Чигиринський полк, у підпорядкуванні якого знаходилась фактично вся Кременчуччина, за реєстром 1649 р. складався з 19 сотень. Вісім з них розміщувалися на Лівобережжі – Вереміївська, Говтвянська, Жовнинська, Кременчуцька, Максимівська, Потоцька, Омельницька та Остапівська [36]. За цим реєстром особовий склад Кременчуцької сотні налічував 150 козаків (утім, уже у 1674 р. на стінах обложеного Чигирина стояло 500 козаків цієї сотні [37]). Першим сотником у Кременчуці став Андрушко Супруненко (Муха?). 19 лютого 1654 р. як кременчуцький сотник згадується Богдан Лавриненко [38]. Пізніше він став суддею Кременчуцького полку (див. нижче). 1654 року до складу сотенної старшини входили також Іван Дяченко (городовий отаман?) [39] та Миколай Пінчук (писар) [40].
Згаданий Кременчуцький полк існував як окрема військово-територіальна одиниця нетривалий час у 1661-1666 рр. [41]. Створений він був за ініціативою лівобережного гетьмана Я.Сомка на базі лівобережних сотень Чигиринського полку. До його складу належали такі населені пункти як Максимівка, Лукомль, Потоки, Омельник, Остап’є, Балаклея, Білоцерковець, Нові Санжари, Окишек (Кишеньки), Білики, Кобеляки, Переволочна [42]. Ф.Николайчик до складу полку відносив також Говтву, Багачку, Чигирин-Діброву, Вереміївку, Манжелію, Федорівку, Борки, Устивицю, Городище (Градизьк), Жовнин [43]. У складі поселень були, як бачимо, частини пізніших Лубенського, Полтавського, Миргородського полків.
З полковників кременчуцьких відомі Кирило Андрієвич (Андрієнко, Андрєєв, Кирило Андрійович Каменник [44]), вірогідно син вищезгаданого А.Супруненка [45], що до того якийсь час обіймав посаду чигиринського полковника [46]. Він тримав полковничий пернач з травня по кінець серпня 1661 р. Крім нього на посаді кременчуцького полковника встигли побувати Гаврило Дубовик [47] (25.VIII.1661 – після 20.ІІІ.1662 [48] рр.) та його син Кость Гавриленко (27.ІІІ. – 15.VI.1662 р. [49]). Як наказний полковник у Кременчуці відомий Сава Канівець (22-26.VI.1662 р.) [50]. Останнім серед наразі знаних кременчуцьких полковників згаданий Кудлай (6.VIII.1664 р.) [51].
Склад кременчуцьких полковників, між іншим, говорить про формування на Кременчуччині старшинських династій. Причому, звичайно, полковники перед тим, як приймали пернач, були на посаді кременчуцького сотника (як у випадку з Г.Дубовиком та К.Гавриленком). Не здобув полковницький ранг лише Михайло Лазаренко (Лазаревич), який згаданий як сотник у Кременчуці у червні 1662 р. (голова Сомкового посольства до Москви) [52]. Утім, це напевно пов’язано із деградацією Кременчуцького полку по погромах Кременчука червня 1662 р. та жовтня 1663 р.
Зрештою, до самих Чигиринських воєн 1677-1678 рр., які спричинилися до дізінтергації Чигиринського полку, кременчуцька сотня (квазіполк) лишалася у «просторі» останнього. Перехід під пернач миргородських полковників (1672-1674 рр. [У науковій літературі перехід кременчуцької сотні у підпорядкування Миргородського полку зазвичай датується 1670 р., утім нижче я докладно розгляну обставини цієї справи і спробую навести аргументи на користь нового датування.]) став можливим лише через цілковите виснаження місцевих сил. З тих, хто обіймав сотницький уряд у Кременчуці цієї сумної години, відомі Сава (згадка 20.ІІ.1666 р.) [53], Михайло Карачевський (фіксується під 1670 р.) та Юрій Іванович (10.VI.1672 р. знаходимо його на посаді наказного сотника) [54].
Примітки
33. У XVIII ст. фіксуються також і«отамани похідні».
34. В полку крім відповідників цих старшинських посад призначалися також обозний і суддя.
35. Дядиченко В.А. Вказ. праця. – С.267.
36. Сотні Вереміївська, Жовнинська та Максимівська перестають існувати напевно після погрому 1661 р. На місті двох перших формується Чигирин-Дібровська сотня (вперше згадана у 1672 р.), з якої у 1730-х рр. знов була виділена Жовнинська сотня. Центр же Максимівської сотні переходить у Городище (Градизьк) (щодо часу цього переносу можемо сказати лише, що сталося це після 1661 р.). Вниз по Дніпру володіння Чигиринського полку сягали Кишеньок та Переволочни. Остання ще не згадана у переліку міст та містечок цього полку від 1654-1656 рр. (див. вище: Перечень городов, городков, мест и местечек в Черкасских полках 1654-1656 гг…. – С.28), але згадується як така у квітні 1658 р. (Акты ЮЗР. – Т.VII. – С.209).
37. Бантыш-Каменский Д.И. История Малой оссии от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. – К., 1993. – С.544. Утім, ця цифра або явно перебільшена, або має на увазі весь тодішній Кременчуцький полк, зведений в єдину сотню (див. нижче посилання про останню згадку Кременчуцького полку в 1666 р.).
38. Купчая на дом в Кременчуге 1654 г. // Киевская старина. – 1903. – LXXXIII. – №4. – С.14. Можливо він є тим самим Богданом Лаврінченком, згаданим 4-м за списком полкової сотні Прилуцького полку в реєстрі 1649 р. Як сотник власівський відомий ще у 1697 р. Андрій Лавриненко (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.159).
39. Там само. І.Дяченко був десятим за списком кременчуцької сотні 1649 р. Припускаю, що це той самий Іван Дяченко, який очолював один з полків, які прийшли захищати Гадяч від росіян наприкінці 1659 р., а у травні 1661 р. склав голову в бою з російським корпусом під Опішнею (див.: Яковлева Т. уїна Гетьманщини. – С.164; ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15407. – Арк. 37). Правда, відомий ще якийсь Іван Дяченко генеральний суддя при Я.Сомкові (згадка від 23.І.1663 р. див.: Акты ЮЗР. – Т.VII. – С.355).
40. У ХІХ ст. на мапі Кременчуччині відомі Пінчукове озеро в 2-х верстах на північ від Глобиного, два хутори Пінчуків у Пісківській волості та один хутір Пінчуків у Пирогівській волості.
41. Щоправда, на початку 1666 р. згадується вже лише «сотник полку Кременчуцького» (див.: Дорошенко Д. Початок гетьманування Петра Дорошенка (1665-1666) // Праці Українського Історико-Філологічного Товариства в Празі. – Т.IV. – Прага, 1942. – С.134).
42. Цей перелік містам Кременчуцького полку наведено російським джерелом з 2.VIII.1661 р., утім, оскільки там мова йшла про міста, куди не була надіслана «обнадійлива» царська грамота (див.: Акты ЮЗР. – Т.V. – C.90), непевне це неповний список. Білики, Кобиляки та Нові Санжари раніше належали до Полтавського полку, їх приєднання до Кременчуцького полку можливо пов’язане з проектом Кременчуцького староства Ю.Немирича та заходами І.Виговського спрямованими на послаблення потужного Полтавського полку після придушення заколоту М.Пушкаря (див. нижче).
43. Підставою для Николайчика було очевидно повідомлення омодановського про міста, які разом з Кременчуком присягнули царю до 26.VI.1661 р. (див.: Акты ЮЗР. – Т.V. – C.66).
44. Останню форму наводить його власний лист з 1661 р. (див.: ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15408. – Арк.2-3). Там само згадано і ще одного представника кременчуцької полкової старшини – хорунжого Жедена Острогляда (в реєстрі 1649 р. у Лютенській сотні Полтавського полку знаний Андрій Острогляд). Про цього хорунжого відомо, що він був поранений наприкінці січня 1662 р. у боях з татарами на Пслі під Потоками (див. ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15409. – Арк.28).
45. На роль «батька» К.Андрієвича може претендувати також перший відомий кременчуцький сотник Андрій Муха (1638 р.). Досить вірогідно також, що у випадку з Мухою і Супруненком маємо справу з тою самою людиною (так, зокрема, вважають М.Корнієнко та В.Кривошея. Див.: Корнієнко М.П., Кривошея В.В. Персональний склад старшини правобережних полків… – С.30). Хоча тут слід завважити, що реєстр 1649 р. знає Андрія Муху – 2-го за списком Лубенської сотні Миргородського полку та безіменного Муху – сотника Краснопольскої сотні того самого полку. Менш імовірним є припущення, що «Андрієвич» – це вже родове прізвище, тоді, слід завважити, що історії відомі козацький гетьман «Андрійович Каленик» (1624), осавул полковий канівський «Андрієвич Яків» (1638), кошовий отаман «Андрійович Лук’ян» (жовтень 1672 – квітень 1673 – ?) (Кривошея В. Генеалогія українського козацтва… – С.177,89,179 відповідно). Не виключаю також, що саме майбутній кременчуцький полковник, згаданий 16-м за списком полкової сотні Прилуцького полку в реєстрі 1649 р. («Курило Андрієвич»).
46. Див.: Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття; Причини і початок уїни. – К., 1998. – С.424; Панашенко В.В. Полкове управління в Україні (середина XVII-XVIII ст.). – К., 1997. – 75с.
47. Г.Дубовика немає серед козаків реєстру 1649 р. (натомість в сотні Потоцькій згаданий Іван Дубовик, імовірно його старший брат чи інший родич), отже він, як і, можливо, К.Андрієвич належав до молодшої козацької генерації.
48. Акты ЮЗР. – Т.VII. – С.337. Полковник Г.Дубовик тоді згаданий як особа, якій віддав підмочене пшоно посланець Г.Косагова до І.Брюховецького Павло Данченко. Існує ще одна згадка «кременчуцького полковника Дубовика», посланого наприкінці липня 1662 р. («через тиждень після бою з Юрасем під Переяславом», як оповідав 31.VIII.1663 р. полонений під цього походу товариш Дубовика російський капітан Михайло Водогінський) (див.: ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15417. – Арк.1-2). Утім, не виключено, що тут йдеться вже про Костя Гавриленка, який також міг використовувати родове прізвище Дубовик.
49. Акты ЮЗР. – Т.V. – С.115. Полковництва К.Гавриленка викликає у мене певні сумніви. Пізніше у червні-липні 1662 р. знову згадується кременчуцький полковник «Дубовик», хоча, оскільки ім’я не вказане можна припускати, що це той самий Костянтин Гаврилович Дубовик. Щодо родового кола К.Гавриленка-Дубовика, можливо, його родичем (братом?) був сенчанський сотник Лубенського полку Дубовик (Дубов’яченко) Михайло (?-бл.1672.10.-?) (див.: Кривошея В.В. Українська козацька старшина. – Ч.1. – К., 1997. – С.34). Дубовики на Кременчуччині відомі й у ХІХ-ХХ ст., і донині. З цим родом можуть бути пов’язані й власівський писар 1690 р. Іван Гаврилович (див.: Лазаревський А. Украинские исторические мелочи. – К., 1901. – С.4-5), здається, він таки й Іван Гавриленко, писар крилівський 1674 р. (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.120, 159); сотник компанійського полку І.Новицького Олешко Гаврилович (?-1695) (див.: Кривошея В. Генеалогія українського козацтва… – С.253) та «житель кременчуцький» (1706 р.) Леонтій Гаврилович (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.128).
50. ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15409. – Арк.55,56. Ймовірно родич «Курила Канівця», 14-го за списком Кременчуцької сотні за реєстром 1649 р.
51. ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15417. – Арк.46. Чи це той самий «Костя Кудлаєнко», згаданий 17-м за реєстром 1649 р. у Вороновській сотні Чигиринського полку? 7.V.1663 є також згадка «войськового писаря» з Запоріжжя – Григорія Кулдая (див.: Акты ЮЗР. – Т.V. – C.171).
52. Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. – Cambridge, 1978. – Vol.2. – P.491; Стецюк К. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50 – 70-х роках ХVII ст. – С.214. Кременчуцьким сотником М.Лазаренко названо в московських документах про це посольство, у листі самого Я.Самка присланого з посольством його кличуть полковим писарем Кременчуцького полку (див.: ІP НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.15544). В Кременчуці ж тоді (26.VI.1662 р.) згадано сотником Ілляша Ведмиченка (див.: Там само. – Спр.15409. –Арк.56).
53. Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. – Cambridge, 1978. – Vol.2. – P.491; Дорошенко Д. Початок гетьманування Петра Дорошенка (1665-1666) // Праці Українського Історико-Філологічного Товариства в Празі. – Т.IV. – Прага, 1942. – С.14. Найвірогідніше мова йде про вищезгаданого Саву Канівця. Гіпотетично це також міг бути Сава Кременчуцький, який у реєстрі 1649 р. згаданий 2-м за списком (полковий обозний?) полкової сотні Прилуцького полку (тоді зрозумілим було б опущення прізвища, адже Кременчуцький – сотник кременчуцький, то скидається на тавтологію). Серед інших можливих кандидатів можна пригадати Саву Федоровича Омельницького, запорозького протеже Брюховецького на посаді полтавського полковника (1663-1665 рр.), якого щойно замінили Г.Вітязенком і цілком могли перевести до такого самого полкового Кременчука (козаки-підпомічники Омельницькі фіксуються в Крукові Кременчуцької сотні у 1752 р. див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.51). Але тоді треба припустити, що він зрадив Брюховецькому (це не неймовірно, адже підпис цікавого тут «Сави» йде одразу за трьома підписами «запорізьких полковників», які також розчарувались у Брюховецькому). Утім, це міг бути і Сава Кирилів (Кирилович) (син полковника К.Андрієвича?), який як сотник полкової сотні Лубенського полку згаданий під 1671.12.31-1672.02 рр., в 1672-1675 рр. був на посаді полкового обозного, а 1695 р. знову згаданий як сотник полкової сотні (див.: Лохвицька ратушна книга другої половини ХVII ст. – К., 1986. – С.154; Кривошея В.В. Українська козацька старшина. – Ч.1. – С.30,33). Можливо з сотником-полковником Савою пов’язане заснування сільця Савине, що згадується в Кременчуцькій сотні у ХVIII ст. (існувало і в ХІХ ст., локалізувалось у 9 верстах від Кременчука на схід та в 3 верстах від Піщаного на р.Кагамлику, нині це міський район селища Молодіжного).
54. Акты ЮЗР. –Т.ІХ. – С.972-973.