Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Б / Володимир Баняс / Альбом прозових мініатюр / Імагосфера

Альбом прозових мініатюр

Імагосфера

Володимир Баняс

«На початку завжди темрява», – подумала Сабріна, заходячи до туалету поїзда в момент, коли зникла електроенергія.

Вже за кілька секунд світло блиснуло, «розсекретивши» несподівано акуратне приміщення, єдиним недоліком якого була закономірна хитавиця. Сабріна підійшла до раковини, ретельно – палець за пальцем – вимила руки, обвішані товстими золотистими ланцюжками, що пасували до такого ж кольору нігтів, зупинила погляд на дзеркалі. За мить розмістила на вмивальнику свою сумочку, вийняла звідти тюбик помади, розкрутила його й піднесла до губ. Зробила чотири дугоподібні рухи, зупинилась.

Опісля нетривалої паузи витерла серветкою ті місця навколо рота, що їх помада зачепила випадково. Знову втупилась у власне відображення, поправила чорну блузку з червоно-жовтими смугами на рукавах, вдихнула-видихнула.

Перечекавши, допоки потяг проїде ділянку колії, де розхитування вагонів було особливо відчутним, Сабріна стала вивчати своє землисте обличчя, хоча відкрилася перед нею звична картина: пухкі губи, товстий ніс із широкими ніздрями, глибоко посаджені зіниці карого відтінку.

Раптом хтось смикнув за ручку дверей, але, переконавшись, що їх зачинено, розвернувся й пішов углиб вагона, віддаляючись затихаючими кроками. Сабріна заховала помаду, схилилася над раковиною, завмерла. Випрямившись, провела долонею по густо вкритій пушком шиї, по обох настовбурчених вухах, а відтак ухопила пальцями правий ріг, затим лівий.

«Я б хотів, аби цей колір був твоїм», – такі (не відомо де почуті) рядки лунали в її голові. Їхнє ритмічне звучання різко перервала нова атака на двері, тепер уже наполеглива, тож Сабріна спустила воду в унітазі, причепурилася наостанок і пірнула у вузький коридор плацкартного вагона.

Смеркало; поїзд набирав ходу. Сабріна повернулася до свого купе, вмостившись на сидінні з оксамитовою оббивкою. Пасажири-сусіди, як заведено, обмінювалися недовірливими поглядами.

«Чергової безсонної ночі не уникнути», – з жалем констатувала вона: попри багаторічний досвід, Сабріна так і не навчилася спати в транспорті. Доводилося чимось компенсувати відсутність сну, найчастіше – спогляданням.

Наразі вона споглядала густу пелену снігу за вікном. За мить її відволікло втручання глухонімого продавця, який ненав’язливо пропонував пасажирам іконки, розставляючи їх на столиках і сидіннях. Сабріна взяла один виріб, пригледілася, здригнулася й поклала назад. Потім замружилась і…

Весна; невелике містечко; люди сходяться до греко-католицької церкви. Дев’ятирічна Сабріна йде поруч із матір’ю, тіткою та бабусею. Вона святково зодягнена, в її волоссі – рожевий бантик. Дорослі відстають, про щось розмовляючи між собою.

Початок служби, найперші миттєвості дійства завжди подобалися Сабріні: урочиста обстановка, специфічний запах од кадила, цікаві малюнки на стінах, захопливо-незрозуміла поведінка священика… Втім, далі виникали труднощі: сидіти в церкві – навіть дітям – було наче заборонено, доводилося стояти, відтак ноги умлівали, дерев’яніли, а спина віддавала кольками.

Того дня Сабріні взагалі стало зле (можливо, від запаху ладану), її почало нудити, в голові загуло, в очах замерехтіло. Вона звернулася до матері з проханням вийти, проте у відповідь почула шипіння, схоже на зміїне, де можна було розібрати недобру фразу: мовляв, усі діти, як діти, лише з тобою завжди щось не так.

Минув десяток хвилин, нудота наростала, і дівчинка таки не витримала: з калатаючим серцем, ледь тримаючись на ногах, повільно попленталася до виходу. Обличчя рідних перетворилися на маски, інші віряни проводжали її з осудом. Сама ж Сабріна, поки вийшла з церкви, відчула, що змінилася: лице набрало землистого відтінку; ніс розширився; вуха настовбурчилися; волосся зникло, натомість виріс пушок; а на голові з’явилося двійко закручених донизу рогів…

Розплющивши очі, Сабріна випросталася, сіла, підібгала ноги. Затим попрохала провідника, який саме проходив повз, принести чаю. Посьорбавши коричнюватої рідини, виснажена думками, вляглась у купе, заплющила очі, поринула в рятівну дрімоту. Наостанок нізвідки прийшли дивні рядки: «Пауль Целан старіє в ріці, блаженно сходить з ума…»

О п’ятій ранку потяг зупинився на одній зі станцій. Після того, як провідник одчинив двері тамбура, Сабріна ринулась уперед, але тут же заклякла: зимове повітря обпекло обличчя, обірвало спробу глибокого вдиху.

«Півжиття промайнуло», – згадала Сабріна, ступаючи на здобрену снігом бруківку.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 86

Модифіковано : 10.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.