Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Б / Володимир Баняс / Альбом прозових мініатюр / Собака

Альбом прозових мініатюр

Собака

Володимир Баняс

Уперше Стефан Яворський побачив дволапого собаку, нудячись на вузловій залізничній станції «Київ-Волинський»: він очікував прибуття поїзда, котрий мав відвезти його до Протасового Яру, й несподівано ближню колію перебігла зграя дворняг, де одна помітно відставала од решти.

Зовнішній вигляд відстаючої перевернув уявлення Стефана про світоустрій: вона мала тільки дві лапи, ще й обидві праві, а з лівого боку виднілася пара стручечків – настільки невеликих, що здаля могло скластися враження про якийсь вроджений дефект.

Зате ближній розгляд неспростовно доводив, що то – культі, на місці яких колись були повноцінні кінцівки. А близькість залізничних колій наводила на думку, що саме поїзд став причиною каліцтва собаки.

Спершу Стефан не міг (ба навіть більше: відмовлявся) повірити в те, що побачив: ота дворняга скидалася, радше, на сюрреалістичні візії Сальвадора Далі, аніж на живе створіння. Все у ній мало відбиток якоїсь нетутешньої химерності – наприклад, хода: вона рухалася стрибками, без видимих зусиль тримаючи рівновагу.

Подолавши стартове сум’яття, Стефан спробував уявити, яким же чином дворняга позбулась обох лівих кінцівок, але в результаті заплутався у твані запитань: «Поїзд перерізав тварині одразу дві лапи чи кожну окремо?» – «Їй допомогли вижити чи вона виборсалася самостійно?» – «А як довго вона пристосовувалася до обмежених можливостей свого організму?..»

За кілька місяців Стефан намірився створити її портрет.

Він одразу вирішив зосередитися на трикольоровій гамі: тварину оточує біле тло, а сама вона – чорна з украпленнями насиченого ультрамарину (при тому, що насправді дворняга була світло-коричневої масті). Також од самого початку Стефан задумав зобразити її лежачою, аби виднілися тулуб і голова, натомість лапи зоставалися «за кадром».

Ключовим елементом полотна мали стати очі: тільки-но побачивши дволапу, Стефан понад усе намагався вловити вираз її зіниць, сподіваючись, що в живої істоти з настільки непростою долею цей орган особливий, із якимись ледь видимими «зарубками», причому саме ті «зарубки» й варті змалювання.

Втім, хоч який прискіпливий був Стефан, нічого особливого він не помічав: очі собаки відображали звичайні емоції – переляк, голод, спрагу і ніякої «метафізики».

Мабуть, тому й малюнок виходив недоладний: усі його «плюси» – загадкове сліпуче тло, незвична осанка тварини, дражливий синьо-чорний полиск її шерсті – нівелювалися, позбавлені певної «клейковини», організуючого стрижня, що втримував би окремі елементи.

Прояснення настало після низки розмов із іншими людьми, які також натикалися на дволапу дворнягу: в когось вона викликала жалість, у когось – відразу, а в одного знайомого – сміх. Отже, запитав себе Стефан, у ній і справді немає нічого особливого?

Тоді чому ж, продовжував розмірковувати він, кожна зустріч із нею спричиняла те, що його нервова система на певний час заклякала, а в грудях глухо боліло? Можливо, в цьому й полягав чийсь задум: знову нагадати йому його роль – жити у стані болезасліплення, співпереживання всьому довколишньому.

Розуміння цього переповнювало художника виснажливим сум’яттям, тому не дивно, що він безперервно намагався знайти бодай якесь полегшення: менше чути, бачити, відчувати. І «полегшення» прийшло: у Стефана почав падати зір.

А на портреті він «розвернув» собаку так, аби тварина лежала спиною до глядача.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 73

Модифіковано : 10.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.