Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Син вогню / «Аврелія»

Син вогню

«Аврелія»

Володимир Баняс

У коментарі до повісті Aurelia ou Le Reve et la Vie («Аврелія, або Сон і Життя») з російського зібрання творів Нерваля зазначено:

«Останній його прижиттєвий текст, спочатку опублікований у журналі La Revue de Paris; перша частина – 1 січня 1855 р., іще за життя автора, друга – 15 лютого, вже після смерті. Книга відтворює історію душевної хвороби письменника, починаючи з нападу в 1841 р. (коли й були, судячи з усього, записані перші видіння у стані маячні) й закінчуючи 1854 р. Аврелією Нерваль називав свою кохану – акторку Женні Колон (вона фігурує також у повісті «Сильвія» під аналогічно умовним ім’ям – Aurelie; тут Aurelia)» [2, с. 525].

Через фрагментарність композиційної побудови, ця книга не може бути розглянута під кутом, так би мовити, «традиційного» аналізу. Фрагментація, котра, за словами дослідника Б. Тріцманса, «є свідченням про неспроможність розгорнути історію любові […] Неможливість розповісти про свою пригоду замінюється багатьма дрібними розповідями про різне» [14, с. 69], зумовлює те, що в творі немає чіткої фабули і майже відсутній поділ на реальні події та події, простір яких належить сновидінням або ж маренням; повість фактично позбавлена персонажів, унаслідок того, що головні її «герої» – це різноманітні прояви характеру Нерваля, а періодичні згадки про реальних постатей (є кохана акторка, художник П. Шенавар, журналіст Л.-Ф. Бертен) – епізодичні, вони слугують усього-лише засобом для нового сплеску активності в авторовій душі. А найсуттєвіше те, що «Аврелія» складається із записаних снів, за допомогою яких митець хотів зрозуміти, що коїться в його, ураженій хворобою, свідомості.

Слід одразу визначити окремішність позиції Нерваля в контексті рецепції романтизмом оніричних елементів. На відміну від інших романтиків (таких, як А. де Мюссе, Ш. Нодьє або Новаліс), у творчості яких «мандрівка до лабіринту несвідомого раціонально пояснена присутністю ірраціональної реальності сновидіння, поруч із якою знаходиться чітко проведений кордон свідомого життя» [15, с. 60–61], в автора «Аврелії» «немає розумного пояснення тому, що відбувається: кордон між раціональним та ірраціональним стертий хворою свідомістю, а містичні блукання в безумному коловороті втрат і знаходжень любові не мають кінця» [15, с. 61]. Нижче розглянемо відповідний контекст детальніше.

Знаменитий співвітчизник Нерваля на прізвище Мюссе (1810–1857 рр.) звертається до теми снів лише раз у невеликому поетичному циклі Les Nuits («Ночі»), датованому 1837 р., об’єднуючим елементом якого є розмови Поета зі своєю Музою, котра з’являється йому тільки вночі й тільки впродовж спання. Тож у першому вірші Поет каже про неї:

«Comme il fait noir dans la vallee!

J’ai cru qu’une forme voilee

Flottait lа-bas sur la foret.

Elle sortait de la prairie;

Son pied rasait l’herbe fleurie;

C’est une etrange reverie;

Elle s’efface et disparait» [16]

(«Як темно в долині!

Я думаю, хто ця неясна тінь,

Що пливе над лісом?

Вона виходить із галявини;

Її ноги пропливають по квітучій траві;

Це якесь дивне видіння;

Вона відходить убік і зникає»).

Себто Муза (а разом із нею й простір сновидіння) постає у вигляді чогось містеріального, ірраціонального, що, втім, немовби оточене раціональним (свідомістю), і це дає змогу, з одного боку, розмежувати два простори, а з іншого – за допомогою «зовнішнього» осмислити «внутрішній».

В іншого сучасника Нерваля – Нодьє (1780–1844 рр.) сприйняття оніричного простору не таке прямолінійне: цілком вписуючись у контекст ставлення до сновидінь романтизму, цей автор у новелі Smarra («Смарра») за 1821 р. пішов трохи далі. При читанні твору виникає хибне уявлення про його подібність до «Аврелії», адже тут теж спостерігаємо доволі хаотичний запис марень:

«toutes les voutes s’ouvrent, tous les espaces du ciel se deploient, tous les astres descendent, tous les nuages s’aplanissent et baignent le seuil comme des parvis de tenebres. La lune, tachee de sang, ressemble au bouclier de fer sur lequel on vient de rapporter le corps d’un jeune Spartiate egorge par l’ennemi» [17] («усі склепіння розкриваються, всі небесні простори розверзаються, а всі світила опускаються, хмари згущуються, неначе на паперті, що загрузла в темряві. Закривавлений місяць нагадує щит, на якому щойно принесли додому тіло юного спартанця, зарізаного ворогом»).

У «Смаррі» також відсутня фабульна лінія і наявні раптові «вривання» реальності й раціуму в сни. Одначе на цьому подібності закінчуються: Нерваль, записуючи сновидіння, не дуже намагався створити з них художній твір, більше думаючи про можливе вилікування за допомогою письма, а також про певних уявних нащадків, які, прочитавши «Аврелію», побачать у ній важливий медичний документ, що стане в нагоді науці. Натомість у Нодьє аж надто проглядає намір вразити читача, налякати його, тут надміру штучності (недарма культуролог Р. Кайуа обізвав [18] цю літературну спробу письменника, який створив її в 17-літньому віці, «недоладністю»). Й узагалі «Смарра» схожа, радше, не на записаний сон (як це стверджував автор), а на твір, написаний під упливом марення.

Очевидно, єдиним із-поміж романтиків, ставлення котрого до оніричних явищ дещо споріднене з нервалівським, є Е. А. По. Доцільно, наприклад, згадати оповідання The Facts in the Case of M. Valdemar («Правда про те, що сталось із містером Вальдемаром») 1845 р., де смертельно хворій людині, поміщеній у гіпнотичний транс, продовжують життя на півроку. Тут американський письменник інтуїтивно (бо не володів достатньою кількістю наукових даних) торкнувся теми неосягненості сну, зупинившись, утім, на початковому етапі осягнення.

Зовсім іншу ситуацію маємо змогу спостерігати в «Аврелії», де за допомогою раціонального й ірраціонального начал сновидінь була показана вся незбагненна глибина людської психіки. Нервалеві було притаманно те, що Кайуа називає «первісним» сприйняттям оніризму: він вірив, що через сни посилаються знамення, котрі мають безпосередній стосунок до його життя, що онірична сфера містить сакральну інформацію. Крім того, магістральні атрибути повісті – фрагментарність фабули, розуміння творчості як засобу боротьби з демонічним началом у собі (з одного боку) та проявом цього ж демонічного начала (з іншого), розмивання граней поміж реальністю і сном, бачення тексту як запису видінь у стані маячні – дають змогу провістити розвиток літератури ХХ ст.

1 | 2 | 3 | 4 | 5


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 25 – 50.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 271

Модифіковано : 6.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.