Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Син вогню / «Химери» / Вступ

Син вогню

«Химери»

Вступ

Володимир Баняс

Цикл сонетів Les Chimeres («Химери») в останній редакції з’явився наприкінці збірника «Доньки вогню». Сім із них відомі під об’єднувальною назвою Mysticisme («Містицизм») у книжці «Маленькі замки богеми». Те, що поет означив їх словом «Містицизм» – не випадковість: за словами літературознавця А. Леметра, тут Нерваль «реалізував, повніше, ніж в інших творах, єдність, яка для нього була основною: магії та гри, містики й мовлення» [3, с. 487]. Згадана єдність постала у вигляді герметичних, переповнених алюзіями поезіях, об’єднаних під полісемантичним заголовком.

Одначе до аналізу «Химер» слід здійснити побіжний огляд інших віршів автора, що їм передували. Дебютна збірка Нерваля – Elegies nationales et satires politiques («Національні елегії та політичні сатири») за 1827 р., яка вийшла під час навчання митця в коледжі, має, як уже зазначалося, виразний учнівський характер, через що ми не зупинятимемося на її трактовці. Предметом нашого зацікавлення стануть пізніші поезії циклу Odelettes («Оделетти») із тієї ж книги «Маленькі замки богеми».

Їхня назва («Маленькі оди») запозичена у поета епохи Відродження П. де Ронсара (1524–1585 рр.), представника т.зв. «Французької Плеяди» – угрупування із семи митців, об’єднаних любов’ю до античної словесності, бажанням «боротися проти «монстра Байдужості», оновити форми й оживити міфи, особливо ті, що стосуються поезії, котра ставиться вище всіх інших письмових жанрів» [28, с. 330]. Одразу зауважимо, що відповідні принципи були реалізовані в «Оделеттах» у синтезі з ритмомелодикою народної пісні, інтерес до якої Нерваль проніс через усе життя. Це поєднання, за словами Наливайка [1, с. 190], реалізувалось у «віршах, простих за змістом та прозорих за формою, де на властиву фольклору мелодійність накладена вишуканість, характерна поезіям Ренесансу»:

«Au printemps l’oiseau nait et chante:

N’avez-vous pas ouї sa voix?..

Elle est pure, simple et touchante,

La voix de l’oiseau – dans les bois!» [3, с. 48]

(«Навесні птах народжується й співає:

Невже ви не чуєте його голосу?..

Він чистий, простий і зворушливий,

Пташиний голос – у лісах!»).

Утім, наслідуючи Ронсара в орієнтації на античну образну ясність, Нерваль іде далі, зосереджуючись на первинному значенні поняття «ода», тобто будь-якого вірша, покладеного на музику, натомість лідер «Плеяди», нагадаємо, дотримувався пізнішого, загальновизнаного розуміння, згідно з яким одою вважається поезія, де прославляється певна значна подія чи видатна постать. Хоча це, звісно, не позбавило музикальності твори Ронсара (як і всіх його однодумців), що й зумовило інтерес до них у ХІХ ст.: за часів класицизму та Просвітництва члени «Плеяди» були призабуті, а от романтики побачили в їхній творчій манері багато спільного зі своєю. Отож у цьому плані інтерес Нерваля до ренесансної лірики вкладається в загальне русло. Та, з іншого боку, «Оделетти» різняться від тогочасного літературного контексту: маємо на увазі, зокрема, наявне в них «тонке та проникливе вживання в неяскраву поезію повсякденного життя й звичайних речей» [1, с. 190]. Наприклад, у вірші Avril («Квітень») фіксуємо спокійне споглядання автором довколишнього світу, забарвлене у, загалом не притаманні романтизму, пастельні тони:

«Dejа les beaux jours, – la poussiere,

Un ciel d’azur et de lumiere,

Les murs enflammes, les longs soirs; –

Et rien de vert: – а peine encore

Un reflet rougeatre decore

Les grands arbres aux rameaux noirs!» [3, с. 19]

(«Вже погожі дні – пилюка,

Блакитне небо й сонячне світло,

Розпечені мури, довгі вечори; –

І нічого зеленого: – ледве

Червонястий відблиск прикрашає

Величні дерева з похмурим віттям!»).

Відчувається імпресіоністське прагнення поета «спинити мить», зафіксувавши момент із, на перший погляд, звичайного дня, котрий насправді постає як неповторний: у другій строфі сонливість природи наповнена передвістям прийдешніх дощів.

Відзначимо, крім того, суттєву відмінність «Оделетт» од зрілої поезії самого Нерваля, що представлена якраз «Химерами»: відмінність проявляється у двох планах – структурно-семантичному та настроєвому. В першому випадку прозорість образів «Маленьких од» замінюється їхньою складністю й зашифрованістю у вершинному поетичному творі автора; що ж до розрізнення поміж емоційними рівнями циклів, то воно зумовлене передусім відсутністю впливу психічної хвороби в ранніх поезіях та його присутністю у пізніших: либонь, тому «Оделетти» не містять песимізму та відчаю, що складають основу тональності «Химер», їм притаманний усього-лише стан легкої елегійності. Для ілюстрації цього звернемося до вірша Fantaіsie («Фантазія») – найвідомішого з «Маленьких од»:

«Il est un air pour qui je donnerais

Tout Rossini, tout Mozart et tout Weber,

Un air tres vieux, languissant et funebre,

Qui pour moi seul a des charmes secrets» [3, с. 20]

(«Є мотив, за котрий я віддав би

Всього Россіні, всього Моцарта і всього Вебера,

Мотив дуже старий, немічний і журливий,

Який для мене одного має прихований шарм»).

Підсумовуючи, зазначимо, що найвлучніше результат згаданої еволюції поетичної манери Нерваля характеризує вибір ним назви «Химери» для завершального циклу віршів.

В енциклопедії «Міфи народів світу» дається таке визначення даного поняття:

«у грецькій міфології – чудовисько, породжене Єхидною й Тифоном […] тератоморфна істота з трьома головами: лева, кози та змії. У неї тулуб: спереду – лева, посередині – козиний, ззаду – змії. Вона вивергає полум’я» [20, с. 592].

Утім, із часом термін пройшов значну смислову еволюцію в бік набуття доволі абстрактного змісту – зріла поетична творчість Нерваля містить саме це, мовити б, осучаснене розуміння зазначеного поняття. Влучно зауважує дослідниця Л. Мироненко:

«В естетиці Нерваля слово «химера» постало концептуальним, категоріальним для його всесвіту. У певному смислі це поняття в Нерваля не синонімічне, проте перегукується з йєнським Sehnsucht. Воно не настільки невловиме, невизначене, як німецьке «жагуче бажання», але так само визначає психіку героя» [29, с. 177–178].

Інший літературознавець – Ж. Омфре – підкреслює [30]: під узагальнюючим поняттям «химери» поет розумів поетичні витвори своєї свідомості та підсвідомості, що були наслідком симбіозу раціональної, здорової, інтелектуальної частини його єства й іншої частини – ірраціональної, спотвореної складною психічною хворобою, котра змішувала в один безперервний потік події реального життя Нерваля з його оніричними галюцинаціями. Ми ж схиляємося до думки, що ідентифікація власних творів із відповідним терміном була спровокована тим, що вірші або з’являлися поетові у формі візій, або він сам хотів бачити в них візії – щось дивне, не цілком зрозуміле, лякаюче, химерне. У цьому, очевидно, чи не основна причина герметичності й «затуманеності» нервалівських сонетів.

Аналізуючи повість «Аврелія», ми показали, що у психологічному всесвіті її автора три поняття – сновидіння, видіння та марення – зливаються в єдину цілість, в один семантико-символічний «блок», компоненти якого, попри формальні відмінності між собою, настільки міцно зв’язані, що коли в якомусь творі Нерваль змальовує чергове занурення в глибини своєї душі, неможливо чітко зазначити, з чим стикаємося – зі сном, візією чи маячнею. Фундаментальна ж відмінність поміж оніричними просторами двох основних творів письменника – «Аврелією» та «Химерами» – в тому, що у прозі серед трьох компонентів згадуваного «блоку» переважають перший і третій, а в поезіях – другий, себто 12 сонетів циклу є зібранням видінь.

Згідно із загальним уявленням, відповідне поняття розглядається під двома кутами зору. Із одного боку, візії – то сформований розповідно-дидактичний жанр, який найповніше виразився в контексті середньовічної культури, сюжет якого «викладається од імені особи, котрій він нібито відкрився в сновидінні чи галюцинації; ядро найчастіше утворюють справжні сни або галюцинації, проте вже в античні часи з’являються вигадані оповіді, написані у формі візій (Платон, Плутарх, Цицерон). Жанр набуває особливого розвитку за Середніх віків, досягаючи апогею в «Божественній комедії» Данте, яка за формою є максимально розгорнутим видінням» [31]. А з іншого боку, під візією розуміють специфічний художній мотив, доволі розповсюджений у мистецтві нового часу, в якому від початкового значення терміна залишилася сприятлива для творчого застосування форма.

Найімовірнішою причиною згаданої в попередньому абзаці еволюції є притаманний європейській свідомості (а відтак – культурі) трьох останніх сторіч процес десакралізації та секуляризації, внаслідок чого явище видіння, будучи прямим підтвердженням існування трансцендентної істини, пережило вихолощення свого священного наповнення. Крім цього, зміні сприяла структура християнського богословства, відповідно до якої після завершення створення Святого Письма відпала потреба у віщих снах, адже наміри та бажання Творця вже подані у текстах біблійних книг.

Одначе саме це й спонукає Нерваля до відновлення у просторі власних творів первинного значення феномена візіонерства: визначальною темою, що проходить крізь увесь цикл сонетів «Химери», є передбачення занепаду християнства та реактуалізації політеїзму; «Вони повернуться, боги, яких ти продовжуєш оплакувати!» – наголошує він в одному з віршів, а це вимагає розробки нового духовного й міфологічного середовища і, як наслідок, іншої теології, тобто видіння (чи віщі сни) повертаються в коло актуальних явищ. Французький митець уподібнюється до старозавітного Даниїла, котрий у першій Книзі малих пророків передрік народження Спасителя:

«Я бачив у видіннях ночі, аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його підвели перед Нього» [21 Дан., 7: 13];

так само Нерваль намагається подати свої поезії як візії, а себе ж він, відповідно, бачить пророком наступної релігійної доби, вкладаючи у слова улюбленої богині Ізиди – «Орел пролетів, новий дух мене кличе» – власні думки та сподівання.

Впродовж усього існування романтизму візіонерство, як художній засіб, не набуло повноцінного вираження. Для більшості митців була притаманна наявність одиничних випадків застосування формальних ознак жанру, коли літературний текст подається під виглядом зафіксованої візії (згадуємо поему «Кубла Хан» С. Т. Кольриджа, вірші східноєвропейських поетів, деякі твори Е. Т. А. Гофмана), тобто маємо справу зі стилізацією. Опріч сонетів Нерваля, жанр видіння здобув грунтовне опрацювання лишень у поезіях англійського митця В. Блейка (знаменною є деяка подібність доль двох авторів – маємо на увазі їхнє прижиттєве невизнання): як і Нерваль, він вважав свої вірші божественним промислом (звернемо увагу на його зізнання, що архангели постійно контактували з ним), а себе – новітнім пророком, присланим нагадати людям призабуті одкровення.

Втім, на противагу Нервалю, Блейк не прагнув витворити нову релігію і не передбачав її появу; він наче «доповнював» англіканське богослов’я власними умовиводами. Зокрема, в одному із текстів-видінь збірки The Marriage of Heaven and Hell («Шлюб Небес і Пекла», датована 1790–1793 рр.), строга християнська бінарність світобудови (Едем асоціюється тільки з добром, а «шеол» – зі злом) утрачає однозначність:

«As I was walking among the fires of hell, delighted with the enjoyments of Genius; which to Angels look like torment and insanity» [32] («Я ходив серед вогнищ пекла, захоплюючись радощами Генія, що їх Ангели сприймають як страждання та безумство»).

В іншому творі під назвою The Voice of The Devil («Голос диявола») заперечується ще одна «стандартна» опозиція – плоть/душа тощо. Натомість у герметичному візіонерстві Нерваля, підкреслимо, переважаючим є намір наслідувати стародавні біблійні зразки, а це, звісно ж, відчутно посилює й без того притаманні видінням (передбаченням) герметичність та багатозначність.

Звідси – ще одна причина складності розуміння «Химер», вона провокує появу інтерпретацій, де головний поетичний твір Нерваля розглядається під незвичними ракурсами: в ньому, наприклад, віднаходять ознаки заклинань окультизму, гадання на картах Таро чи масонські послання. У сучасному французькому нервалезнавстві немає масштабних фігур знавців творчості поета, і це зумовлює відсутність догматичних уявлень щодо її аналізу. Новітні нервалісти, досліджуючи в есеїстичній манері тексти автора, керуються переважно базовими елементами певних концепцій із літературознавства, філософії або психології, вибудовуючи на їхній основі оригінальне бачення його естетики, котре зазвичай складно підвести під будь-яке структурування.

Проте ми все ж наважимося здійснити символічну класифікацію, накресливши найактуальніші типи прочитання «Химер». Розпочинаємо з криптографічного, ідеолог якого – Ж. Ріше [35] присвятив себе «пошукам езотеричних ключів до текстів письменника […] Художній твір розглядається як криптограма, де у видимому безладі розсіяні багатозначні символи, які якраз і несуть у собі його суть» [2, с. 17].

Психоаналітичне прочитання дає К. Абаклар [36], яка застосовує принцип асоціацій, виявляючи активне функціонування в просторі «Химер» індивідуальних несвідомих виявів різних архетипів. Із критикою цього виступає «шизоаналітик» Ж. Дельоз [37], переконаний, що «Химери», як витвір психічно хворого автора, не потребують асоціативного, а тому – раціонального усвідомлення. Семіотичний зразок тлумачення пропонує Е. Боматен [38], досліджуючи синтаксичний аспект поетичного циклу, простежуючи фонематичний рівень віршів та його співвіднесеність із семантичним.

Одначе найширшого розвитку отримало тематологічне прочитання, що його презентують Б. Дідьє [13], Ж. Омфре [30], А. Леметр [3], С. Роудс [39], Б. Тріцманс [14]: воно базоване на засадах літературної герменевтики, себто поетичний цикл Нерваля аналізується з погляду його взаємозв’язку з «безперервністю культурної традиції» (термін Г.-Г. Гадамера), наявності в ньому універсальних тем. Саме останній тип тлумачення був обраний нами як провідний для розвідки.

Накреслюючи проміжне резюме, зазначаємо: зріла творчість французького поета утворює єдине смислове й емоційне ціле – знайшовши художній почерк, Нерваль повсякчас маневрував серед одних і тих же тем, ідей, образів. Зрештою, в літературознавстві побутує теза, що кожен митець пише єдиний текст, – щодо творчості Нерваля вона виглядає беззаперечною. Тому головні мотиви, котрі пронизують «Химери», аналогічні тим, що простежуються в малих творах автора («Сильвія», «Октавія», «Ізида»), а також у повісті «Аврелія», сливе, йдеться про мотиви повернення до першооснов, блукання та релігійного синкретизму.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 50 – 57.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 337

Модифіковано : 6.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.