Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Син вогню / «Ізида»

Син вогню

«Ізида»

Володимир Баняс

Витвір, озаглавлений як Isis («Ізида»), однаково можна вважати новелою та нарисом. До його написання Нерваля спонукало прочитання досить відомої за романтизму статті дослідника К. А. Бьоттігера, присвяченої культу єгипетської богині. Відповідний текст вирізняється на тлі решти тим, що не містить жодних ознак оніричних елементів. Але ми вирішили за доцільне звернутися до нього, бо «Ізида» слугує проекцією двох із трьох основних естетичних принципів прозової та поетичної творчості Нерваля: мова про інтертекстуальність та синкретичність (або еклектичність).

У першому випадку спостерігаємо рису, більше властиву літературі ХХ ст., котра повною мірою проявилась у художності французького митця, котрий знаходив сюжети для творів, а також мотиви, персонажі й топоніми, що їх утворюють, передусім у просторі культури (конкретніше – у давніх міфологічних системах). Інший принцип стосується релігійно-духовного підгрунтя Нервалевих текстів, а саме – пануючого там умоглядного стану еклектичної релігійності. У «Словнику іншомовних слів» (Київ, 1985 р.) читаємо, що еклектика в мистецтві – це «формальне, механічне поєднання різних стилів» [9, с. 287], а синкретизм є її різновидом; перше значення синкретизму – «Нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвиненого стану будь-якого явища» [9, с. 765] не використовуємо в розвідці, через невідповідність світогляду та художності Нерваля.

Міф про богиню Ізиду (а також про її чоловіка-брата Озиріса й інших божеств давньоєгипетської міфологічно-релігійної системи) слугує важливим доказом існування т.зв. «примордіальної традиції» – першопочаткового стану духовності, вспадкованого різними народами світу й по-різному збереженого донині. Але якщо мотив людини-бога споріднює християнство із зороастризмом, то інший ключовий умоглядний мотив – воскресіння деміурга з мертвих – із давньоєгипетським культурним спадком. Згадаємо його концептуальні засади, зауваживши, тим не менше, що самі єгиптяни свої міфи ніколи не записували, тому вони дійшли до нас переважно зі старогрецьких джерел, які містили багато суперечностей та переінакшень.

Озиріс (насправді то грецький варіант імені Усир, одначе він більш звичний для європейця, тож дотримуватимемося саме його), який уособлював наземне сонце, й Ізида (Ісет) – втілення подружньої вірності та материнства, берегиня родючості, чаклунства, мореплавства, води й вітру, склали божественну пару, яка, після відходу їхніх батьків – бога-сонця Геба та богині-землі Нут, стала правити Єгиптом. Їхній заздрісний та зловісний брат Сет возненавидів Озиріса, тому

«вирішив його погубити […] За розмірами тіла Озиріса він замовив скриню; потім, влаштувавши в себе бенкет і запросивши на нього брата, він оголосив, що подарує скриню тому, кому вона підійде за пропорціями. Стали бенкетуючі почергово в неї лягати; коли ж прийшла черга Озиріса, друзі Сета підбігли й забили цвяхами кришку скрині, після чого скинули її в Ніл» [10].

Узнавши про це лиходійство, Ізида одягається в траурні кольори, починаючи шукати чоловіка. Знайшовши тіло, вона оплакує його, але з якихось причин залишає, відтак Сет розрубує труп на 14 частин. Богиня знову вдається до пошуків, їй щастить зібрати всі частини, крім однієї – фалоса, його вона відтворила із золота, а через деякий час місячний бог Тот навчив її чаклунства, щоби та оживила Озиріса. З того часу він

«поселився в загробному світі, ставши царем мертвих. А Ізида народила сина Гора. Гор довго боровся зі злобним Сетом і, врешті-решт, переміг його» [11, с. 70].

Очевидним є парадоксальний висновок: у міфології Древнього Єгипту, попри, так би мовити, формальну вищість Озиріса, фактично головною дійовою особою була Ізида. Відповідна ситуація має багато спільного з католицизмом, в офіційній доктрині якого в середині ХІХ ст. завершився процес утвердження культу Богородиці, що зробило її головним об’єктом поклоніння вірних. І саме в цьому, найімовірніше, причина того, чому для Нерваля найцікавішою та близькою була міфологічна система Стародавнього Єгипту, а в християнстві (католицизмі) він сприймав передусім лейтмотиви, пов’язані з праобразом Мадонни: внаслідок ранньої смерті матері, одними з джерел задоволення духовної потреби в ній слугували найрізноманітніші релігійні концепції, де центральним (або ж одним із центральних) був образ Богині-Матері.

Зрозуміло, що міф про Ізиду ідеально вписувавсь у вищезгаданий контекст. Культ цієї богині «мав велику популярність у Єгипті й далеко за його межами. Спочатку Ізиду вшановували у північній частині Нілу, центром її культу було місто Буто. Вона, либонь, уособлювала небо і зображувалась у вигляді корови чи жінки з коров’ячими рогами на голові» [10], а найдетальнішого опису її культ набув у романі Metamorphoseon («Метаморфози, або Золотий віслюк») давньоримського письменника Апулея (прибл. 125–180 рр.).

Опріч цього твору, не збереглося іншого документа – ні літературного, ні релігійного, ні дослідницького, – котрий давав би більш-менш цілісне уявлення про те, що саме відбувалося впродовж святкувань, присвячених Ізиді. Хоча, за словами дослідника Ф. Зелінського [10], опис, поданий у романі [12], зображає культ, що був доволі далекий від первинного, єгипетського варіанту, бо пройшов спочатку процес елінізації, а потім латинізації, проте, за відсутності іншого настільки ж цілісного опису, дотримуватимемося книги Апулея. Крім того, сам Нерваль інформацію про богослужіння Ізиді взяв саме з цього твору, а також зі статті згадуваного Бьоттігера.

Головний герой твору – шукач пригод Луцій, через хитрість своєї коханки Фотиди перетворений на віслюка, переживши безліч митарств, зрештою, опиняється на Кіпрі, де йому належить стати дійовою особою свята на честь єгипетської богині, яка тут ніби «зрослась» із римською Венерою.

Стартовим пунктом священнодійства слугував цирк, а саме воно складалось із шести умовних етапів. Дія першого проходить біля цирку, де відбуваються масові танці, котрі готують натовп уже до другого етапу – театрального дійства, в якому відбивається вся широта метаморфоз, пройдених синкретичним образом предвічної Жінки-Матері-Богині: на одній сцені стоять четверо акторів – чоловік і троє жінок; чоловік зображає Париса – троянського царевича, котрий повинен вибрати поміж трьох красунь, які грають ролі богинь – Юнони, Мінерви та Венери (всі троє були римськими божествами, котрі, залежно від регіональних особливостей величезної імперії, уособлювали фемінний архетип); Парис обирає Венеру, яка впродовж пізньоантичного періоду на Кіпрі шанувалася найпалкіше.

По тому настає третій етап дійства, де виконуються покарання, що їх заздалегідь підготували жерці й поважні громадяни міста (у творі кара мала впасти саме на нещасного Луція). Після здійснення своєрідної «екзекуції», що завше була безкровною й часто веселою – культ доброї Ізиди не визнавав насилля, наставав етап №4 дійства, під час якого процесія рухалася до морського берега, де чекали, розміщені у потрібному ладі,

«священні зображення богів, і верховний жрець, промовивши пречистими вустами всі священні молитви, палаючим факелом, яйцем та сіркою очищує найвищим очищенням корабель, майстерно зроблений і зі всіх боків дивовижними малюнками на єгипетський лад строкато розписаний, присвячуючи богині цей жертовний дар» [12, с. 260].

Закінчується помпезна церемонія поверненням до храму, де читаються підсумкові молитви.

У власному творі Нерваль, за словами Зенкіна, «зближує культ Ізиди з містеріальним культом т.зв. «доброї богині», який відправлявся у Древньому Римі» [2, с. 518], описуючи, втім, не святкову церемонію, а щоденні богослужіння, що відбувалися в одному з храмів Помпеї. Судячи з усього, німецький ерудит Бьоттігер для своєї статті (котра вийшла друком у 1809 р.) використав матеріали ще пізніші, ніж роман Апулея: згадувані в нього (а також у творі Нерваля) служби, що проходять двічі на день (уранці й увечері), є ознакою поступового входження культу Ізиди в контекст християнства, де він трансформувався на культ Богородиці. Свідченням є четверта глава новели-нарису, де описуються «містичні обряди», котрі передували богослужінню:

«les ablutions, les jeunes, les expiations, les macerations et mortifications de la chair; hommes et femmes, apres maintes epreuves et mille sacrifices, s’elevaient par trois degres» [3, с. 652] («обмивання, пости, спокутування гріхів, умертвіння плоті, виснаження тіла; чоловіки та жінки лише після багатьох випробувань і жертвоприношень піднімалися до богині трьома сходинками»).

Як уже зазначалося, поклоніння Ізиді було «мирним» і безкровним, воно виражало радість та повноту життя, тому елементи випробувань, жертвоприношень, спокути є пізнішими нашаруваннями.

Роман Апулея і нарис Нерваля пов’язує саме прив’язаність до моменту переходу однієї епохи в іншу. Французький письменник ототожнив духовний стан романтизму з подібним (на його думку) станом, що панував після смерті Александра III Македонського (пізня антична доба, приблизно ІV ст. до н.е.): старі вірування-релігії відкинуті, нові навзамін іще не прийшли (й не відомо, чи прийдуть). Як слушно підкреслює Еліаде,

«в історії релігій це – найперший відомий приклад свідомого процесу «демістифікації». Звичайно, навіть в архаїчних культурах ставалося так, що той чи інший міф утрачав релігійний зміст, стаючи легендою або казкою для дітей, одначе при цьому зберігали власне значення інші міфи. У будь-якому випадку, то ще не була культурна подія першорядної ваги, як у Греції до Сократа чи в Індії епохи Упанішад, що мала найсерйозніші та непередбачувані наслідки. Після процесу «демістифікації» ні грецька, ні індійська міфології не були вже для культурної еліти тим, чим були для попередніх поколінь» [4, с. 116].

За наслідком цих подій у людських душах постала порожнеча та прагнення трансцендентного – у таких випадках з’являється передумова для виникнення нової релігійно-культурної епохи. Роман «Золотий віслюк», написаний через півтисячоліття після смерті Александра III, відобразив той час, коли нові релігійні форми таки з’явилися. Однією з них був видозмінений давньоєгипетський культ богині Ізиди.

Фундаментальним для розуміння не тільки цього твору Нерваля, а й, можливо, всього світогляду письменника, є його останній, сьомий, розділ. Автор згадує головного героя роману Апулея – Луція, котрому явилась Ізида й сказала:

«moi, la mere de la nature, la maitresse des elements […] moi, qui confonds en moi-meme et les diuex et les deesses […] moi, dont l’univers a adore sous mille formes […] Ainsi, l’on me nomme en Phrygie, Cybele; а Athenes, Мinerve; en Chypre, Venus paphienne; en Crete, Diane dictynne; en Sicile, Proserpine stygienne; а Eleusis, l’antique Ceres; tandis que l’Egyptien me rend hommage sous mon vrai nom de la deesse Isis» [3, с. 657] («я – мати природи, цариця стихій […] я поєднала в собі богів і богинь […] я та, котрій Усесвіт поклонявся під тисячею форм […] У Фригії мене звали Кібелою; в Афінах – Мінервою; на Кіпрі – Венерою; на Криті – Діаною; в Сицилії – Прозерпіною; в Елевсині – древньою Церерою; що ж до єгиптян, то вони молилися мені під моїм істинним іменем богині Ізиди»).

Тобто у множинному образі древнього божества проступає знакова умоглядна концепція Нерваля – концепція релігійного синкретизму.

Митець пропонує воскресити не якусь конкретну релігію, а всі зразу: «n’est-il pas vrai qu’il faut reunir tous ces modes divers d’une meme idee et que ce fut toujours une admirable pensee theogonique de presenter а l’adoration des hommes une Мere celeste dont l’enfant est l’espoire du monde?» [3, с. 659] («хіба безумною є думка об’єднати всі різні прояви однієї й тієї ж ідеї, хіба не завше існувала дивовижна теогонічна система, що дала для шанування людям небесну матір, дитя котрої – надія світу?»). Тут присутнє поняття множинності, проте множинність характерна для культури, а не для релігії – саме романтизм породив цю тезу.

Хід думки Нерваля можна зобразити за такою схемою: релігія / монотеїзм; однозначність, як основна ознака релігії; сакральність –> заміна релігії культурою; багатозначність, як основна ознака культури (на місце єдиного бога приходять численні язичницькі божества); десакралізація –> політеїзм/культура; багатозначність (поклоніння багатьом богам); сакралізація. Автор виступає за одночасне існування якомога більшої кількості рівноправних релігій та церков.

Але така ситуація, повторимося, характеризує момент світоглядного домінування культури, іншими словами – стан атеїзму. Відтак стикаємося зі ще одною ідеєю, що була розроблена романтизмом: мова про теорію, згідно з якою місце «померлого» Бога має зайняти культура. Себто мистецтву відводиться онтологічна функція: воно мусить заповнити порожнечу в людській душі. Одначе жодна сакралізація мистецтва не здатна зробити з нього повноцінного замінника релігійності – невдалі експерименти, наприклад, модерністів доводять це вельми промовисто.

Можливо, саме розумінням цього пояснюється ставлення Нерваля до біному релігія / культура, яке відчутно різниться (звернемо увагу на схему вище) від ставлення, що було властиве решті романтиків: на противагу їм, він не розриває біном, не робить із його компонентів опозиції, вважаючи, що вони не тільки взаємодоповнюються, але й випливають один із одного. Тому, як зазначає літературознавка Б. Дідьє, «в уявленні Нерваля, XVIII ст. ознаменовано не смертю Бога, а воскресінням богів» [13, с. 108–109], унаслідок чого поняття еклектичної релігійності в його розумінні не передбачає безвір’я.

Окреслюємо висновок щодо «Ізиди»: її автор, шляхом реактуалізації інтертекстуальності, витворює особисту духовну позицію – синтез максимальної кількості міфологічно-релігійно-церковних доктрин, іншими словами – синкретизм у віруваннях, що постає індивідуальною альтернативою монотеїзму.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 18 – 25.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 389

Модифіковано : 6.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.