Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Син вогню / Вступ

Син вогню

Вступ

Володимир Баняс

Письменник, поет, драматург і перекладач Жерар де Нерваль (справжнє прізвище – Лабрюні) народився в Парижі 22 травня 1808 р. Єдиний син військовослужбовця армії Наполеона, майбутній митець пізнав самотність життя без батьків: його мати померла, коли Жерарові було всього два роки, а з батьком, унаслідок частої відсутності останнього, він так і не зблизився. Раннє дитинство автор «Аврелії» провів у дядька по материній лінії в області Валуа, хоча вже у шестирічному віці, за ініціативи батька, перебрався до Парижа, де згодом вступив до коледжу Карла Великого, що дав грунтовну освіту, знання багатьох (у т.ч. східних) іноземних мов і дружбу з таким представником французького романтизму, як Т. Готьє (1811–1872 рр.), із яким Нерваль мав теплі стосунки до кінця свого недовгого життєвого шляху.

Наприкінці 1820-х він опублікував дебютну збірку віршів: головною темою, котра проходить крізь неї, є особа Наполеона Бонапарта (цією непересічною постаттю захоплювалося тоді багато молодих людей, що знайшло вираження в літературі – згадаймо «Червоне та чорне» Cтендаля й образ Жюльєна Сореля). Наступні кілька років Нерваль продовжує працювати у тому ж ключі: пише оду, де основним є соціальний мотив, із радістю сприймає Липневу революцію, переживає крах надій, нею породжених.

Незадовго до революції ім’я Нерваля гучно прогриміло у французькій літературі. Вже після закінчення коледжу він випустив книгу, на якій було написано: «Фауст, трагедія Гете, повний переклад у прозі та віршах» (тут доцільно зауважити, що це була тільки перша частина твору – другої в надрукованому вигляді на той момент і в оригіналі не існувало). Цей переклад шедевра німецького письменника посьогодні вважається у Франції еталонним, і саме він відчинив перед його молодим автором двері у паризьке літературне товариство. Через рік після «Фауста» він видає перші п’єси, котрі, проте, поставлені не були; знайомиться з лідером місцевих романтиків В. Гюго, а також іншими митцями від літератури й малярства (С. Нантейль, Е. Доверіа), із якими організовує гурток «Малий Сенакль» – як наслідування «великого» «Сенакля» Гюго.

Стосунки поета з мистецьким процесом охарактеризував Д. Наливайко, за словами якого, Нерваль

«довго й важко входив у велику літературу. За життя, сповненого справжнього, без награвання та пози, трагізму, він був відомий у літературних колах Парижа, в ньому бачили цікавого, але далеко не першорядного письменника. Осягнення творчості Нерваля відбулося вже після його смерті, головним чином у ХХ ст.» [1, с. 184].

Аналогічну ситуацію спостерігаємо й у ставленні до нього на радянських, а також пострадянських теренах, де

«як читацька обізнаність з Нервалем, так і його наукове вивчення розпочалось із величезним запізненням […] Для ревнителів чистоти марксистсько-ленінського світогляду й естетики він здавався доволі сумнівним митцем, який «впадав» у ірраціоналізм і містику, «реакційним романтиком» – за загальноприйнятою тоді класифікацією» [1, с. 184].

Од середини 1830-х Нерваль остаточно відмовляється від кар’єри медика, до якої його готував батько. Щоб якось прожити (мистецтво не приносило бажаних заробітків), влаштовується в типографію, а згодом тимчасово до нотаріуса. Отримавши невеликий спадок од померлого родича матері, він майже одразу здійснює подорож до Італії, після повернення з якої створює журнал «Світ драматичний», із чого випливає, що стартові невдачі не відбили в нього потягу до театру. Однією з ключових причин цього потягу була любов Нерваля до акторки «Комічної опери» Женні Колон, яка згодом постане в його творчості як Аврелія (свої стосунки з нею він описав у кількох прозових творах, де змалював її як прекрасний і недосяжний образ Коханої Жінки, котра відкинула його любов).

Після того, як «Світ драматичний» припинив існувати, поглинувши всі заощадження Нерваля, він починає співробітництво з літературними й театральними часописами, ведучи життя, загалом типове для представників тогочасної богеми: вдень – напружена праця для журналів, уночі – веселий відпочинок у колі друзів. 1853 р. письменник випустив книгу Petits Chateaux de Bohemes («Маленькі замки богеми»), де описав цей час.

Але 1841 р. у життя Нерваля вривається болісне психічне захворювання – стається перший напад і його поміщають до лікарні. До смерті напади повторювалися неодноразово, їх очікування та страх перед ними дуже складно переживалися митцем, а перебування в лікарні стало для нього звичною справою. Єдиним його другом у цей період був згадуваний Готьє, а єдиною відрадою – подорожі. Одна така, здійснена на початку 1840-х на Далекий Схід, стала предметом зображення у двотомній книжці під заголовком Le Voyage en Orient («Подорож на Схід»), яка вийшла друком 1851 р. На жаль, недуга виявилася сильнішою: 26 січня 1855 р. Нерваль покінчив життя самогубством, повісившись на одній із вулиць Парижа.

Літературна спадщина цього митця велика й посьогодні опублікована ще не повністю. Він робив спроби знайти себе у різних жанрах, а головні прозові та поетичні твори увійшли до двох збірок, які отримали назви Les Illumines («Ілюмінати», 1852 р.) та Les Filles du Feu («Доньки вогню», 1854 р.). Прем’єрна з них не входить у коло нашого зацікавлення, бо складається з біографій діячів масонського руху, а тому ми спробуємо сфокусувати увагу на другій,

«яка справедливо вважається одним із шедеврів Нерваля. Вона пов’язана – і це підказує її назва – з натурфілософським вченням про чотири стихії – землі, води, повітря та вогню – як першоелементами світу, якими захоплювався пізній Нерваль, із його прагненням до витворення синтетичної натурфілософської картини буття. Водночас ця збірка глибоко автобіографічна, передусім у розкритті духовного й душевного життя письменника, сповнена ліризму, чарівного й щемкого водночас» [1, с. 188].

Книга «Доньки вогню» починається присвятою Дюма-батькові, за якою йдуть повісті «Анжеліка» та «Сильвія» (разом із етнографічним додатком «Пісні та легенди Валуа»), новели «Октавія», «Ізида», п’єса «Корилла», цикл сонетів «Химери» і, врешті-решт, третя повість – «Аврелія». Ми вирішили зробити об’єктом аналізу всі твори, окрім «Анжеліки» та «Корилли», внаслідок того, що у першому випадку стикаємось із епістолярним текстом, суть якого не зовсім відповідає темі дослідження, а в другому – з витвором, що потрапив до збірки досить випадково: Нерваль планував помістити на місце п’єси новелу «Пандора», втім, не встигнувши вчасно її дописати, змушений був звернутися до «Корилли», яка в журнальному варіанті була опублікована ще в середині 1839 р.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 3 – 7.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 330

Модифіковано : 6.03.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.