Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Культурологія / Смислорозширення / Відкритий розлом / Додаток: романтична концепція «двосвіття»

Відкритий розлом

Додаток: романтична концепція «двосвіття»

Володимир Баняс

Серед найцікавіших і найдовершеніших винаходів естетичної системи, що почала формуватись у світовому мистецтві наприкінці XVIII ст., є «двосвіття» – феномен не стільки культурний, скільки ментальний, умоглядний, навіть метафізичний.

У радянському (затим в українському) літературознавстві це явище (втім, як і більшість інших) було збаналізоване до стандартного біному «реальність / мрія» («сплін та ідеал»; звідси, до слова, вийшов увесь символізм), насправді ж його культурно-семантичний контекст незрівнянно ширший.

По-перше, обов’язково слід пам’ятати, що в підгрунті моральної настанови, мовляв, життя ділиться на два виміри – умовно кажучи, реальний (повсякденний, рутинний, філістерський) та уявний (бажаний, омріяний, «поетичний»), лежить аберована норма християнства. Як відомо, Спаситель попереджав: «Моє Царство не від світу цього»; у Писанні багато місць, де йдеться про те, що «князем нашого світу» є сатана; й узагалі одна з фундаментальних християнських істин гласить, що земна юдоль дається людині для страждань, які мають очистити її, тим самим підготувавши до іншого, вищого буття – в Едемі. Натомість романтики, з огидою ставлячись до сьогочасного («приземленого») існування, хворобливо прагли якогось ідеального виміру, уречевленого, втім, не Богом, а мистецтвом (іще одна ідея, котру в другій половині XIX ст. розширять символісти).

По-друге, розмірковуючи над специфікою «двосвіття», чимало дослідників-літературознавців забувають фіксувати дуже важливу деталь: з’ява цього естетичного феномена сигналізує, що наприкінці XVIII ст. західна література (ширше – культура) дала старт новітній (модерній) ері. Адже ситуація, коли провідні письменники й теоретики літератури різних країн Європи проголошують, що довколишня дійсність не може бути предметом художнього змалювання, що митець насамперед зобов’язаний уміти вигадувати, описувати неіснуюче, свідчить про одне: саме впродовж раннього періоду функціонування романтизму було остаточно відкинуто ідею про мімезис («наслідування природи», тобто реальності) як підмурівок мистецтва.

Тож, пам’ятаючи про все це, спробуємо стисло окреслити магістральні прояви концепції «двосвіття», пішовши шляхом найпростішим – через знакові літературні твори та їхніх авторів:

– двочлен «реальність / сон»: див. вище;

– «світ конечний (земне життя) / світ безконечний (життя вічне)»: опозиція, притаманна романтизму тільки на початковому етапі розвитку, особливо проявлена в поетичній збірці «Гімни ночі» (1800 р.) Новаліса; характеризується відсутністю різкого протиставлення поміж двома компонентами, навіть їхньою об’єднаністю; у настроях домінує потужна вітальність (Л. Тік) або ж євангельська «чиста радість» (Ф. Гельдерлін), що, ймовірно, зумовлено надіями на оновлення світу, породженими кривавою Французькою революцією;

– «світ реально-побутовий / світ казково-фантастичний»: біном є результатом одкинення просвітницько-класицистичного раціоналізму; опис вигаданого, над-реального накладається на побутову деталізацію (тут коріння латиноамериканського «магічного реалізму» XX ст.); виняткового розповсюдження набув у німецькій літературі, вершинним зразком є кілька книг Гофмана («Фантазії в дусі Калло» 1814 р., «Серапіонові брати» 1819 р., «Життєва філософія кота Мура…» 1820 р.);

– «світ матеріальний (видимий, фізичний) / світ абстрактний (незримий, метафізичний, символічний, міфологічний)»: теорія, запозичена в християнського неоплатонізму; отримала різне трактування в романсько-британському та східнослов’янсько-німецькому романтизмі, бо в прем’єрному випадку потойбіччя постає всього-лиш як невидима суть матерії (наприклад, у цитованій вище поезії «Кубла Хан…»), натомість у другому метафізичне є синонімом трансцендентного (єдиний роман Новаліса, поема «Скит Манявський» А. Могильницького, датована 1852 р.);

– «любов чуттєва (плотська) / любов духовна»: появу цього протиставлення можна інтерпретувати як полеміку з Просвітництвом, зокрема, в тому плані, що позитивісти категорично заперечували епоху Середньовіччя, вважаючи її уособленням відсталості, натомість романтики із захопленням вернулися до неї, так чи інакше реанімувавши кілька етичних і естетичних принципів, припустімо, теорію «куртуазного кохання» та пов’язаний із нею «культ Прекрасної Дами»; з-поміж книг відзначимо згадувану повість «Аврелія» Нерваля (а саме ідеалістичне служіння автора померлій акторці Ж. Колон) чи трагедію «Фауст» Гете (початковий етап стосунків між Маргаритою й Генріхом);

– «одухотвореність / філістерство»: зразок осмислення «вічної» проблеми протистояння «поетів і філістерів»; імовірно, найбільш розповсюджений романтичний біном, чиї прояви легко знайти ледь не в кожному художньому творі того часу, кульмінацією ж слід вважати книжку про Крихітку Цахеса;

– «людина / її тінь»: незгладимі суперечності життя іноді призводять до майже фізичного розпаду людського єства, задля змалювання чого використовується міфологічний мотив тіні; найвідомішим прикладом є та ж повість «Незвичайні пригоди Петера Шлеміля»;

– «людина / її двійник»: фізичне роздвоєння може спровокувати появу ферруера; на Заході тему відкрив Гофман романом «Еліксири диявола» (1815 р.), а розвинув Нерваль (в «Аврелії» з’являється демонічний «дублер» оповідача); одначе в українському романтизмі

«двійництво […] є розгортанням духовності, внутрішньою еволюцією особистості. Романтики, з їхнім нахилом до антиномійних новоутворень, не могли оминути суперечливої природи людської особистості, оскільки вважали, що спрямування розвитку духовності має загалом двоїстий характер і визначається співіснуванням зовнішнього та внутрішнього світів, зіткнення котрих переживає особистість» [14, с. 298].

У цілому ж явище «двосвіття» чи не найповніше відобразило естетику й умонастрій європейської культури другої половини XVIII – першої половини XIX ст. Пізніше відповідна концепція отримає детальне опрацювання в модернізмі (як у ранньому, так і у високому), відтак лишень постмодерн, із його глобалізаційною настановою «поглинути (синтезувати) все», понизив її градус до мінімуму.


Подається за виданням: Баняс В. В. Смислорозширення. – К.: 2017 р., с. 109 – 112.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 980

Модифіковано : 28.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.